Сильвіо Берлусконі витримав перший важкий місяць свого шестимісячного президентства в Європейському Союзі. Багато громадян ЄС уперше звернули пильну увагу на італійського прем’єр-міністра — мільярдера, і багатьом із них не сподобалося те, що вони побачили. Однак Європа не повинна судити про сутність режиму Берлусконі за його необдуманими висловлюваннями. Їм можуть бути не до вподоби його погляди і методи управління, але принаймні вони зможуть пересвідчитися, що Берлусконі не є тим сильним політиком і владною людиною, яким його уявляють собі деякі європейці.
Правоцентристська коаліція Берлусконі перемогла на виборах 2001 року, переконавши виборців у тому, що є єдиною політичною силою, здатною розпочати і завершити претензійну програму реформ. На нещастя для Італії, у прем’єр-міністра Берлусконі виявилося дві програми замість однієї. Одна з них (назвемо її «особистою програмою») призначалася для вирішення проблем Берлусконі з італійським правосуддям і захисту його економічних інтересів, і більшу її частину було невідкладно реалізовано. Інша «загальна програма» практично не вдостоїлася його уваги, і залишається мало надії на те, що це колись станеться.
Італійський парламент, в якому правляча коаліція Берлусконі має вирішальну більшість, прийняла чотири закони, основне призначення яких — захистити прем’єр-міністра від судового переслідування і можливого засудження. За допомогою однієї з таких правових «реформ» підробку рахунків було практично виведено із числа злочинів. Інша реформа значно ускладнила, якщо не унеможливила, збирання доказів скоєння злочину з-за кордону. Ще один новий закон дозволяє перенести судовий розгляд у суд іншої юрисдикції, якщо існує «обґрунтована підозра» в «упередженості» суддів, в чому Берлусконі неодноразово звинувачував міланських магістратів, які проводили судове розслідування за його справами, котрих він взагалі називає «червоними магістратами». І, нарешті, закон дарує імунітет проти судового переслідування п’яти вищим посадовцям держави, включно, зрозуміло, із самими прем’єр-міністром.
Таку ж активність Берлусконі виявив і у проведенні реформ, які служать його діловим інтересам. Палата депутатів італійського парламенту стоїть на порозі прийняття закону, який міг би сподобатися тільки Білій Королеві з «Аліси в країні чудес». Згідно з визначенням «конфлікту інтересів» у новому законі, прем’єр-міністром не може бути головний виконавчий директор медіа-імперії, але ним може бути фактичний власник цієї імперії. Ще більшу тривогу викликає закон, що посилює олігополістичну міць телевізійної та рекламної корпорацій Берлусконі і, таким чином, ослаблює некомерційне телебачення.
Коли справа стосується законів, які приносять особисту користь Берлусконі, він йде напролом, ризикуючи, наприклад, зруйнувати парламентську коаліцію, як це сталося нещодавно, коли один із молодших міністрів погрозив піти у відставку після того як міністерство юстиції спробувало зупинити розслідування у справі Берлусконі. Однак подібна енергія і прагнення досягнути поставленої мети повністю відсутні стосовно більш загальної програми реформ.
Узяти, наприклад, спробу італійського уряду змінити вісімнадцяту статтю трудового кодексу, що зобов’язує великі компанії поновлювати на робочому місці несправедливо звільнених працівників. На думку уряду, необхідність зміни закону була викликана тим, що компанії намагаються не наймати людей, яких вони ніколи не зможуть звільнити. Масовий страйковий рух змусив уряд поступитися в цьому питанні. Сьогодні ж уряд заявляє про відсутність нагальної необхідності в цій реформі.
Або ж можна навести приклад сміливих заяв уряду про наміри зайнятися реформою пенсійної системи Італії, що має великі борги, в умовах відсутності достатнього політичного впливу для її здійснення. Справді, одним із найвпливовіших союзників по коаліції Берлусконі є «Північна Ліга», яка завзято заперечує головний компонент пропонованої реформи — скасування дострокового виходу на пенсію, що суперечить інтересам робітників на півночі країни, де перебуває основний електорат цієї партії.
Уряд обіцяв зменшити податковий тягар на 10% ВВП. Однак він не зможе виконати поставлене завдання, навіть якщо зменшить спочатку обіцяну цифру. Сьогодні уряд Італії не здатен скоротити державні витрати, в той час як Європейська Комісія не прийме нові відмовки міністра фінансів Джуліо Тремонті, метою яких є ухилення від дотримання вимог Пакту стабільності та економічного зростання держав єврозони.
Більш того, протягом останніх кількох років в Італії спостерігається не зниження, а підвищення державних і місцевих податків. Виходячи з економічного і фінансового прогнозу на 2003 — 2008 роки, що перебуває нині на розгляді парламенту, можна зробити висновок, що в період із 2001 року, коли Берлусконі прийшов до влади, і до 2008 року податки скоротяться лише на 1% ВВП.
І, нарешті, «Північна Ліга» наполягає на тому, що фіскальний федералізм має бути основною метою реформи. Перед останніми парламентськими виборами лідер «Північної Ліги» Умберто Боссі дав своїм виборцям три обіцянки: знизити податковий тягар, зупинити нелегальну імміграцію та передати владу із рук центрального уряду в Римі районним адміністраціям. Сьогодні Боссі розуміє, що дотриматися перших двох обіцянок він не зможе. Таким чином, йому необхідно виконати третю обіцянку, інакше позиції Ліги серйозно похитнуться. Однак дві інші урядові партії (націоналістична партія Національний альянс та католицька Християнсько-демократична партія), електорат яких здебільшого на півдні країни, виступають проти проекту Боссі, який суперечить їхнім інтересам.
Розкол у правлячій коаліції можна було б подолати, якщо Берлусконі мав би достатньо сил для того, аби розподілити витрати й вигоди, отримані внаслідок реформ, між партіями, що входять до складу коаліції. Однак влада Берлусконі ґрунтується більше на його вмінні представляти інформацію (дія якого слабшає у міру того, як збільшується кількість невиконаних обіцянок), ніж відігравати роль посередника між союзниками по коаліції, що сваряться.
І якщо міжнародний економічний бум несподівано не допоможе уряду Берлусконі (що малоймовірно), ми почуємо ще більше розмов про реформи і побачимо ще менше дій. Отже, до того часу, як закінчиться шестимісячне президентство Італії в Європейському Союзі, можливе і відлуння на батьківщині Берлусконі його неприхильного прийому в Європейському парламенті.
Фердинандо ТАРДЖЕТТІ — професор економіки університету Тренто, колишній член фінансового комітету парламенту Італії
