Гаряче дихання майбутніх виборів усе сильніше відчувається в Росії. У груднi поточного року країна обиратиме нижню палату свого парламенту — Державну думу, а вже в березнi 2008 р. — президента. Попри всю важливість виборів парламентських, адже боротьба там має бути серйозна, зі скандалами, зняттям списків та іншими вивертами адміністративної системи, головними все ж таки є вибори президента. І тут інтрига значно складніша за боротьбу між собою двох пропрезидентських партій «Единой России» і «Справедливой России» та ЛДПР Володимира Жириновського, яка приєдналася до них. Закінчується другий термін Путіна, а на третій, як ВВ сам неодноразово заявляв, він не піде. Але так само часто російський президент заявляв, що з політики не піде і своє місце у строю знайде.
Проте проблема наступника залишається. І навіть не стільки в значенні персональному, хоча це має велике значення, скільки в плані побудови структури влади після Путіна за Путіним. Місце в строю потрібно не лише знайти, а так, щоб і самому в цих лавах не загубитися і потрібних людей на відповідні місця призначити. Борис Єльцин перед тим, як піти, це зробив, і практично весь перший президентський термін Путін витратив на демонтаж цієї системи. Тепер щось подібне готується і для наступника. Якщо надумає ламати, то й чотирьох років не вистачить, а там конституція дозволяє балотуватися в 2012 р. і самому Путіну. Фундамент під систему після 2008 го вже закладено, теперзалишилося звести стіни і накрити все дахом. Розпочався зворотний відлік часу, почалися кадрові перестановки.
РІВНЯННЯ З ДВОМА ВІДОМИМИ
На роль наступника висунулися два пітерських соратники Путіна: Дмитро Мєдвєдєв і Сергій Іванов. При цьому на старті перший мав деяку перевагу — йому доручили займатися національними проектами у сфері житлового будівництва, освіти, медицини та сільського господарства. Зрозуміло, що діяльності відповідального за все це приділяється значна увага в інформаційних програмах телебачення. Усіх і кожного хвилюють житло, освіта і медицина. Турботи про це першого віце-прем’єр-міністра зрозумілі простим людям, тобто виборцям. А це дуже важливо в ході виборів. Опитування свідчать, що популярність Мєдвєдєва росте не щодня, а щогодини.
Сергію Іванову дісталася більш складна і невдячна дорога. Обійнявши посаду міністра оборони, він був лише простим віце-прем’єром з усіма відповідними наслідками. До того ж займатися армійськими проблемами з дідовщиною в армії, дезертирством, крадіжками, захистом корпоративних інтересів і, нарешті, реформою цієї самої армії в умовах активного опору генералітету справа мало приємна і зовсім не додає іміджу. І ось тепер Сергій Іванов отримав нагороду за працю пекельну — президент підвищив його також до першого віце-прем’єра і забрав з міністерства оборони. Як заявив Путін: «Одна з головних проблем, які ми з вами вирішуємо, — це надання російській економіці більш інноваційного характеру. У зв’язку з цим ми з головою уряду узгодили і я підписав указ про розширення сфери відповідальності Сергія Борисовича Іванова в уряді РФ, поклавши на нього обов’язки координувати, крім ВПК, також частину цивільного сектора економіки...»
Підвищення Іванова стало ледь не головною інтригою перестановок. Більшість спостерігачів побачили в цьому прагнення президента зрівняти шанси двох «наступників». Однак, насправді, головна мета підвищення Іванова — це розширення сфери його повноважень. Для Іванова важливо принаймні рік попрацювати більш багатопрофільним керівником. Новий перший заступник голови уряду, швидше за все, опікуватиметься всією промисловістю. Крім того, той факт, що він пішов із посади міністра оборони, також дуже важливий: це дозволяє йому дещо дистанціюватися від армійських проблем. Зазначимо, що коли міністерство оборони очолює «наступник» — саме так Іванова сприймає громадськість — увага до будь-яких армійських інцидентів значно збільшується, а кожна справа про дідовщину або дезертирство стає буквально політичним чинником.
Завдання новий перший віце-прем’єр усе одно має нелегке — посилити інноваційну складову в сировинній структурі російської економіки. До того ж, для переважної більшості громадян Росії все одно незрозуміло, що таке інноваційна економіка, коли ціни на газ і електроенергію, як і на все інше, все зростають і зростають. Країна переповнена грошима, а народ цього не відчуває, інфляція так і поривається сягнути за 10%, незважаючи на заборону президента. Не слухається кремлівського владику і все тут.
До речі, ознаки підвищення статусу Сергія Іванова були помітні вже в Мюнхені. Саме там Володимир Путін виголосив промову, що нагадала багатьом в Європі й Америці не такі вже й далекі часи холодної війни. Викликавши сенсацію, російський керівник поспіхом від’їхав iз баварської столиці та дозволив Сергію Іванову відповідати на посталі питання. Жест досить красномовний із урахуванням візантійських кремлівських звичаїв. І він не залишився непоміченим.
Проте підвищення Іванова — це ще й чорна мітка для Мєдвєдєва. Бізнес в національні проекти не йде. Більше за 85% з 600 опитаних крупних бізнесменів негативно відповіли на можливість своєї участі в національних проектах. А якщо бізнес відсторонюється, то щось негаразд із проектами. 2006 р. було побудовано понад 50 млн. кв. метрів житла, при цьому ціни на квартири різко збільшилися. Незадоволених стало ще більше. У нацпроекті «Здоров’я» Мєдвєдєв зробив акцент на «первинній ланці»: у сфері охорони здоров’я цю роль відіграє поліклініка та дільничні лікарі, яких, за даними першого віце-прем’єра, стало на 3500 більше. Лікарі, які безпосередньо зіткнулися із збільшенням зарплат дільничним, «контрольні цифри» коментують по-іншому: підвищення зарплати було гарантоване лише при відмові від сумісництва, яке активно практикувалося дільничними лікарями, та за умов виконання величезної кількості нової, паперово-звітної роботи. Для Путіна нацпроекти мають принципове значення, і пробуксовка в цій справі його дуже дратує. Мєдвєдєв, який був фаворитом, отримав серйозне попередження про можливе зняття з дистанції.
ДРУГИЙ ЕШЕЛОН
За галасом, спричиненим навколо підвищення на посаді Сергія Іванова, якось непомітними залишилися інші переміщення в уряді Росії. Міністром оборони призначено Анатолія Сердюкова, який добре знайомий із Путіним, голова Федеральної податкової служби, якого називають креатурою помічника президента Віктора Іванова. Виходець із Санкт-Петербурга з юридичною та економічною освітою. Багато років у Ленінграді займався меблями, розпочавши із заступника завсекції магазина. З 2000 р. почав працювати в податкових органах і дослужився до керівника управління міністерства з податків і зборах (МПЗ) по Санкт-Петербургу. Добившись серйозного скорочення заборгованості платників податків, 2004 р. Сердюков посів аналогічну посаду в Москві. Незабаром став заступником міністра з податків і зборів, а потім очолив створену замість МПЗ Федеральну податкову службу. Найвідомішим його досягненням стала «справа ЮКОСа». При ньому впроваджувалася автоматизована система обліку платників податків, що викликала великі суперечки, змінилося керівництво міжрегіональних інспекцій, і служба остаточно закрилася від ЗМІ.
Проблеми російських військових практично при Іванові не вирішувалися. Гроші на армію почали витрачатися дійсно великі, а користі нiякої. Очевидно, Путіну захотілося навести хоча б якийсь порядок в армійських фінансах і хоча б трохи прикрити ті чорні діри, через які вже витік майже трильйон рублів бюджетних коштів. Однак діряві фінанси — лише частина проблем військових. Призначення цивільної людини головою військового відомства ще не означає, що над ним встановлено контроль. Бюрократ не може здійснювати такий контроль за визначенням, оскільки він залежить від начальників, які посідають вищі посади, і працює не політично, а за апаратними рецептами.
Та й Сергій Іванов далеко не пішов. Він займатиметься ВПК і авіапромисловістю. При цьому на досить високій посаді. Під керівництвом цивільного чиновника зменшиться апаратна вага міністерства оборони і в генералів ВПК з’являться додаткові можливості щодо нав’язування військовим дорогого й некорисного озброєння, як це відбувалося в радянський час.
Значно вагомішим є призначення нового віце-прем’єра Сергія Наришкіна — людини, яка абсолютно невідома широкому загалу. Також виходець із Північної столиці, він 1978 р. закінчив Ленінградський механічний інститут за спеціальністю «інженер-радіомеханік». Другу вищу освіту за спеціальністю «економіст» отримав у Петербурзькому міжнародному інституті менеджменту. Володіє англійською та французькою мовами.
Протягом двох iз половиною років він був правою рукою голови уряду Михайла Фрадкова і став одним із сірих кардиналів російського уряду. Жодна важлива економічна подія в країні не обходилася без нього. Наришкін опікувався реформою міграційного законодавства, що проводиться зараз, брав участь у підготовці переділу митних органів, проведеного на вимогу президента. Тепер Наришкін на посаді віце-прем’єра отримає повний контроль за зовнішньоекономічною діяльністю. Цікаво, що Наришкін, незважаючи на теплі стосунки з Михайлом Фрадковим, значно тісніше пов’язаний із президентом Володимиром Путіним. Він працював із майбутнім президентом у мерії Санкт-Петербурга з 1992 р.
Сергій Наришкін на посаді голови апарату уряду займався розподілом повноважень між митницею та мінекономрозвитку, проблемами приватизації «Связьинвеста», узгодженням законопроекту про обмеження іноземних інвестицій у стратегічні галузі, запровадженням адміністративних регламентів, розв’язанням низки питань навколо «Роснефти» — чиновник входить до складу її ради директорів. Сергій Наришкін після призначення віце-прем’єром, очевидно, стане другим за впливом чиновником в уряді.
МАНЕВР, ЯКИЙ ВІДВЕРТАЄ УВАГУ?
Головним для Путіна є не вибір спадкоємця, а формування системи влади після того, як він змушений буде залишити Кремль. Коли люди будуть призначені, цілі й завдання визначені, тоді можна буде зайнятися і персоналіями. Нещодавно в передачі Володимира Соловйова на каналі НТВ міністр економічного розвитку Герман Греф говорив про свою близьку відставку з уряду. Знав, що говорив. У складі уряду створено три центри влади: угруповання навколо двох перших віце-прем’єрів і економічний блок міністра економічного розвитку Германа Грефа та міністра фінансів Олексія Кудріна. Після здійснених перестановок третій центр явно дещо втратив апаратне значення.
Путін зовсім заплутав російський істеблішмент. Не зрозуміло, на кого молитися і під чиї прапори ставати. Тут помилка може дорогого коштувати. Уже давно відомо, що перший віце- прем’єр — це не заступник голови уряду, а в перспективі віце- президент. Під час призначення прем’єр-міністром Росії Михайла Фрадкова новому голові кабінету ставилося завдання сформувати компактний, не переобтяжений заступниками прем’єра уряд. Що ж до єдиного залишеного віце-прем’єра, то спеціально пояснили, що він зовсім не перший. Перші віце-прем’єри залишилися в минулому. Тепер це минуле стало російським сучасним. І віце-прем’єри, які орієнтуються не на голову кабінету, а на самого президента, який удає, що обирає між ними. А насправді може так трапитися, як це часто траплялося в російській історії. Спадкоємцем виявлявся зовсім не той чи ті, до яких прикуті погляди еліти і всієї країни, а невідома фігура, про яку раптом із здивуванням дізнається величезна країна.
Є одна проблема. Віце-прем’єр з перспективою віце-президента таким може стати, лише якщо побуває на посаді прем’єра. А ось цього Путін обминув, безпосередньо давши зрозуміти, що прем’єром залишається Михайло Фрадков і жодних змін тут не планується. Виникає враження, що всі ці ігри з призначенням перших і неперших віце- прем’єрів не більш ніж тло в тонкій грі, яку веде Путін зі своєю елітою. А десь у надрах близьких до російського президента спецслужб готується справжній наступник. Адже колишніх розвідників не буває, а проведенню операцій прикриття Путіна навчали висококласні фахівці і, судячи з усього, навчили. На радість або на горе Росії, це покаже найближче майбутнє.
