Двома головними опорами, на яких базувалася до останнього часу влада «сімейного» угруповання в російському керівництві, традиційно вважали адміністрацію президента та уряд. Двома головними фігурами у цій системі управління — Олександра Волошина та Михайла Касьянова. Не можна сказати, що глава адміністрації і прем’єр так уже чудово ладили між собою, але все ж загальну спрямованість групової зацікавленості витримували.
Перша вежа впала — Олександр Волошин уже не глава адміністрації президента. Однак адміністрація традиційно здійснювала швидше політико-адміністративні, ніж економічні функції. Головна опора «сім’ї» — звичайно ж, уряд. І з погляду логіки наступаючих їх наступною метою має стати крісло Михайла Касьянова. Тим більше, що на відміну від Олександра Волошина, який ніколи публічно не висловлював своєї незгоди з діями Генеральної прокуратури та не захищав ЮКОС, Михайло Касьянов не боїться гучних заяв. Навіть більше — з останньою такою заявою прем’єр-міністр виступив практично відразу ж після того, як президент Володимир Путін у жорсткій формі порадив уряду не втручатися в конфлікт.
Нині непросто сказати, чи вдасться так само просто взяти уряд, як президентську адміністрацію. Тим більше, що залишається неясним, чи взяли президентську адміністрацію. І Дмитро Медведєв, який став наступником Олександра Волошина, і його перший заступник Дмитро Козак — просто виконавчі чиновники з хорошою репутацією. Жоден із них не є майстром апаратної інтриги. Жоден не уособлює якусь групу, на яку рівняється чиновництво. І мало хто у Кремлі вважає, що Медведєв стане новим Волошиним. Швидше вже адміністрація перетвориться просто на технічний кабінет виконуючого презентаційні обов’язки президента.
Тепер спробуємо уявити собі, що буде, якщо подібний сценарій повториться і в уряді. Тобто — справді вдасться відправити у відставку Михайла Касьянова. А на його місце прийде не такий собі впевнений у собі та своїх можливостях переможець, а просто технічний виконавець обов’язків глави уряду, під якого знову ж таки ніхто і ніде не буде підлаштовуватися у зв’язку з його повною несерйозністю. Чи можна буде в цьому разі казати про поразку «сімейних», перемогу «новопітерських» та інші кланові негаразди, якими оперують останнім часом російські аналітики, які намагаються зрозуміти, що ж це таке відбувається у країні, котру ще недавно вони видавали за зразок стабільності та передбачуваності?
Імовірно, ні. Кланові формулювання взагалі виглядають безнадійно застарілими. Вони були цікаві, коли президентство Путіна виглядало ідеальним забезпеченням стабільності у відносинах між угрупованнями, а самі угруповання не порушували правил гри і легко об’єднувалися для утримання влади і власності. Сутичка навколо ЮКОСа продемонструвала, що правила гри порушено, війну розпочато, у стабільності ніхто більше не зацікавлений. Тому відхід Волошина виглядає не поразкою «сім’ї», а послабленням владної вертикалі. І саме подібним чином можна буде розцінювати можливий відхід Касьянова, якщо і його замінять черговою мало значущою фігурою.
Герої «Володаря кілець» точно знали, що атакуючи вежі своїх ворогів, вони не просто перемагають їх, але ще й руйнують свій власний світ і не зможуть брати участь у будівництві нового. Герої російської політичної драми ні про що таке, схоже, не підозрюють — інакше навряд чи вони так активно атакували б опори нинішньої державності. Бо необхідно замислитися над простим запитанням: хто управлятиме Росією за присутності технічного уряду й технічної адміністрації? Звісно, на це запитання можна дати найпростішу відповідь — президент Володимир Путін. І все будуватиметься саме під нього.
Це добра, правильна відповідь. Тільки цікавим є інше: донедавна президент був головним символом стабільності в Росії. Ця символіка загублена не тому, що президент не хоче бути символом, а тому, що зникла сама стабільність. Отже, ще слід відповісти на запитання — чи потрібен російській політичній еліті символ стабільності в епоху її відсутності? Відповіді, проте, чекати недовго — до президентських виборів у Росії лише кілька місяців…
