У країнах Європейського Союзу розпочалися вибори до Європейського парламенту. Їх називають «двічі по двадцять п’ять»: по-перше, самі вибори — двадцять п’яті, по-друге, вони проходять у двадцяти п’яти країнах із загальним населенням понад 340 млн. чоловік. Вибори стартували з Великої Британії та Нідерландів, вчора вони пройшли в Чехії та Ірландії, сьогодні своїх «євродепутатів» обирають Латвія, Мальта, Італія.
Очікувалося, що перші вибори розширеного ЄС пройдуть уже за нової Європейської Конституції, але так не сталося: проект конституційної угоди наприкінці минулого року «завалили» Польща й Іспанія. Конституційні дискусії все ще тривають. Проте розширення ЄС пройшло за планами — день офіційного вступу десяти нових країн-членів підбирався саме з тим розрахунком, щоб «нові» країни-члени встигли проголосувати за новий Європарламент. Те ж, що в Литві разом із «євродепутатами» обиратимуть ще й президента — не передбачалося заздалегідь. Якщо в Литві напередодні приєднання країни до ЄС і виборів до Європарламенту стався європейський прецедент із імпічментом главі держави, оголошеним парламентом, то Польща вступила до ЄС у розпалі гострої урядової кризи, що вже перетворюється на загальнополітичну.
Напередодні виборів «Євробарометр» виступив із прогнозом, згідно з яким вибори, по- перше, пройдуть за низької явки виборців — найнижча явка очікується у Великій Британії та Польщі (в обох країнах, за прогнозами, проголосує не більше 30 відсотків виборців). Інша суттєва відмінність цих виборів від попередніх у тому, що в новому складі Європарламенту може опинитись досить багато «євроскептиків» — знову ж таки, за рахунок Великої Британії й Польщі, а також балтійських країн. Поки що відомо, що в Нідерландах явка виборців склала 39 відсотків, а найбільше голосів набрали кандидати від християнських демократів.
Європейський парламент не є типовим парламентом європейської країни, передусім через не надто істотні повноваження. Головним завданням Європарламенту вважається ухвалення бюджету ЄС, який пропонуватиме Рада міністрів Союзу. Європарламент також затверджує новий склад Європейської Комісії. Обидві ці його функції змушують стежити за виборами й досить далеких зараз від «європейських» перипетій не надто численних українських спостерігачів — адже, по-перше, від того, який бюджет буде ухвалено, залежатиме, які програми та в якому обсязі ЄС фінансуватиме в Україні, як виглядатиме «новий інструмент» технічної допомоги ЄС, якими коштами він оперуватиме. Іншими словами, йдеться про практичне виконання ініціативи «Ширша Європа» та Плану дій Україна — ЄС, ухвалення якого очікується в липні. Від того, який склад Європейської Комісії буде затверджено, не в останню чергу залежатиме політичний клімат відносин нового керівництва структур ЄС із новим керівництвом України — хоча комісари при цьому матимуть чітко визначені межі своїх повноважень, переступати які вони не зможуть. Європейський парламент уповноважений розглядати проекти правових актів, внесених Європейською Комісією, проте не може ухвалювати їх самостійно. Це не означає, однак, що слово Європарламенту взагалі нічого не варте.
Європарламент, як і інші структури ЄС, базується на засадах «інтернаціоналу»: його групи й фракції формуються не за національними, а швидше за ідеологічними ознаками. У попередньому складі Європарламенту (626 депутатів) найчисельнішою була правоцентристська група Європейської народної партії та Європейських демократів — вона налічувала 294 члени. Група партії Європейських соціалістів була на другому місці за представництвом — 232 депутати. Третьою була група Європейської ліберальної, демократичної та реформістської партії — 67 членів. Досить впливовою традиційно завжди була група європейських лівих (55 депутатів). Поволі зростає вплив зелених партій і рухів. У новому складі Європарламенту буде вже 732 депутати. Серед них, як очікується, такі відомі персони, як, зокрема, нинішній президент Європейської Комісії Романо Проді. Дещо знизиться представництво Франції, Великої Британії, Італії — їхня квота складе по 78 депутатів замість нинішніх 87-ми. Польща матиме в Європарламенті 54 депутати.
Щодо симпатій поляків, то всі передвиборні опитування громадської думки вказували на те, що вони розподіляються між порівняно новою політичною силою «Платформа громадянська» та відверто популістською «Самообороною», яка точно не належить до прихильників якнайтіснішої європейської інтеграції. Своїх представників у Європарламенті матимуть також розколотий правлячий Союз лівиці демократичної, що переживає глибоку кризу, й відверто консервативно-антиєвропейська Ліга польських родин. Не виключено, що до Європарламенту будуть обрані й представники партії «Право та справедливість», яка мала б шанси утворити правлячу правоцентристсько-ліберальну коаліцію з «Платформою громадянською», якби була серйозно налаштована на переговори. Випадок Польщі демонструє, що навіть партія, яка зробила надзвичайно багато для того, щоб країна увійшла до НАТО та ЄС, а саме — Союз лівиці демократичної, повинна не зупинятися у своєму розвитку, інакше вона має всі шанси зникнути з політичної сцени. У Польщі, зокрема, все частіше говорять про позачергові парламентські вибори.
У Литві обиратимуть президента, а за місяць — судитимуть екс-президента Паксаса. Кандидати представляють різні політичні спектри та, можливо, різні політичні епохи. Це передусім стосується Казімєри Прунскене, екс-прем’єр-міністра країни. Окрім неї, на посаду президента претендує ще одна жінка — міністр соціального захисту й праці Вілія Блінкявічуте. Високо оцінюються шанси екс-президента Валдаса Адамкуса. Відомою постаттю є ще один кандидат — Чеслав Юршенас, який виконує обов’язки спікера Сейму Литви. Нарешті, Пятрас Ауштрявічус очолював литовську делегацію на переговорах про вступ до ЄС. Всі вони говорять про спадковість політики країни, всі однозначно виступали й виступають за європейський вибір Литви. Оскільки Литва є типовою парламентською республікою, вплив посади президента на політичне життя залежатиме передусім від особистих якостей нового чи нової глави держави.
Вибори до Європейського парламенту можна розглядати і як своєрідний барометр: певною мірою вони свідчитимуть про тенденції політичного розвитку кожного із суспільств, що входить до нового Європейського Союзу. Втім, це було б показово, якби Європарламент дійсно був законодавчим органом утворення, яке називається Європейським Союзом. Новий Європарламент, очевидно, великою мірою символізуватиме собою перехідну епоху — між тим ЄС, який виріс з Союзу вугілля та сталі і якого вже ніколи не буде, і новим, якого ще ніхто собі не уявляє. Особливо з урахуванням того, що новообраним і новопризначеним структурам ЄС наприкінці року доведеться вирішувати, чи зможе бути новим членом ЄС Туреччина, що саме по собі може стати світоглядною революцією.
