Нещодавній заклик тайванського президента Чень Шуйбянь створити закон, що дозволяє народні референдуми, спричинив міжнародну кризу. Китай, побоюючись, що цей закон можуть використати, аби підштовхнути Тайвань до боротьби за незалежність, різко відреагував ще до того, як закон про референдум схвалив парламент Тайваню.
Генерал-майор Ван Цзайсі, заступник директора відділу з тайванського питання в Китаї, попередив про застосування сили у разі, якщо тайванська влада «змовиться з сепаратистськими силами, щоб відкрито виступати за незалежність та кинути виклик материку і принципу одного Китаю». Китайський прем’єр-міністр Вень Цзябао був дещо чемнішим. У інтерв’ю, яке він дав американській газеті, політик нагадав Тайваню, що Китай «заплатить будь-яку ціну, щоб зберегти єдність батьківщини». Через кілька днів після інтерв’ю президент Сполучених Штатів Джордж Буш сказав, що Америка виступає проти «будь-якого одностороннього рішення змінити статус-кво і що коментарі та дії лідера Тайваню вказують на те, що, можливо, він хоче приймати рішення щодо зміни статус- кво в односторонньому порядку, проти яких ми виступаємо». Перед майбутніми виборами, зайнятий іракськими питаннями, президент Буш не може дозволити собі виникнення кризи на Далекому Сході. Справді, йому потрібна допомога Китаю, аби схилити непокірну Північну Корею до серйозних переговорів про ядерне роззброєння.
Але президент Буш не один зіткнувся з тиском. У Тайвані існують свої зацікавлені групи, яким потрібно догодити. З падінням показників економічного розвитку Чень Шуйбянь шукає способів відвернути увагу громадськості, приймаючи роль відважного лідера, готового захищати суверенітет Тайваню. Вже минула поміркована політика щодо Китаю, яку раніше проводив Чень. У процесі основної переорієнтації політики в серпні минулого року він оголосив про те, що існує «одна держава по обидва боки тайванської протоки». Чень обстоює теорію про «дві держави». Нова конституція, підтримана національним референдумом, є частиною кампанії, спрямованої на те, щоб змінити ідентичність Тайваню та відрізнити нове покоління політичних діячів від тих, якi прибули як вигнанці з материка.
У минулому тайванці відкидали такі слова, як референдум і нова конституція, через чутливе ставлення до цих питань Китаю. Але нещодавні опитування свідчать, що ставлення тайванців до Пекіна сильно змінилося: дедалі більшу кількість людей не хвилює питання про те, що думає Китай. Небагато хто вважає правителів Китаю навіть трохи дружніми, і ця зростаюча антипатія до материка надає сміливим політикам можливість маневрувати. Політика Тайваню щодо Китаю також зазнала певних змін: на зміну конфронтації прийшли відносини, спрямовані на дослідження економічних можливостей великого китайського ринку. Тайвань був головним постачальником іноземного капіталу, що потрапляє в Китай, роблячи внесок вдвічі більший, ніж Сполучені Штати, і становлячи приблизно 20% від загального притоку капіталу до Китаю. Тайвань також є рушійною силою в розвитку індустрії високих технологій у Китаї. Згідно з підрахунками, 70% апаратного забезпечення, виробленого китайською промисловістю високих технологій, зроблено компаніями, що належать Тайваню. Ці жести доброзичливості, однак, були не в змозі пом’якшити жорстку позицію Китаю. Крім ракетних випробувань, Пекін намагався умаслити Америку, щоб вона припинила продаж зброї Тайваню. Тільки одним прикладом є пропозиція, яку з чуток зробив Цзян Цземінь, колишній керівник Китаю, президенту Бушу на зустрічі в жовтні 2002 року про виведення китайських ракет в обмін на припинення продажу Сполученими Штатами зброї Тайваню.
Ця ворожість поширюється майже на все. Китай заблокував вступ Тайваню до Всесвітньої організації охорони здоров’я незважаючи на те, що епідемія атипової пневмонії призвела до великої кількості жертв на острові на початку цього року. Китаю також удалося переконати три країни перестати демонструвати лояльність невеликому дипломатичному корпусу Тайбею протягом трьох років правління президента Чень. Найгірше, що у двох випадках спеціально було вибрано час аби, якомога більше принизити Чень — у першому випадку напередодні його очікувань очолити Демократичну прогресивну партію, у другому — перед його зупинкою в Нью-Йорку під час державного візиту до Центральної Америки.
Таким чином, про стабільність по обидва боки протоки можна сказати, що Китай є таким самим провокаційним, як і Тайвань, і ситуація все ще може вийти з-під контролю, якщо лідери обох сторін залишатимуться нерозсудливими. У той час як невеликий Тайвань має бути обережним, щоб не спровокувати свого гігантського сусіда, Китай має дійти угоди з дією функціонуючої демократії. Залякування та придушення можуть тільки викликати ворожість у простих тайванців.
Чен-Мінь ЧАО — професор китайської політики Національного університету Ченчі в місті Тайбей у Тайвані.
