Про те, що відставка уряду отримала широкий міжнародний резонанс, свідчить хоча б той факт, що світова преса присвятила надзвичайно велику увагу останнім подіям в Україні. Президент Віктор Ющенко мав телефонні бесіди з приводу внутрішньополітичної кризи з Володимиром Путіним, Олександром Квасневським. Цими вихідними він також спілкувався з президентом США Джорджем Бушем. (До речі, цей факт дуже показовий: складно згадати, коли востаннє керівник Штатів телефонував до свого українського колеги. За минулого керівництва України телефонні бесіди вели американські офіційні особи дещо нижчого рангу). Під час бесіди з американським лідером Віктор Ющенко запевнив, що події в Україні не змінять стратегічного курсу держави. «Не забуває» при цьому Київ і про російський вектор: учора до Москви відбув новопризначений держсекретар України Олег Рибачук. Особистими думками з приводу останніх подій в Україні з «Днем» поділився старший науковий співробітника Центру досліджень конфліктів при Оборонній академії Великої Британії Джеймс ШЕРР.
— Що, на вашу думку, призвело до внутрішньополітичної кризи в Україні? Які завдання стоятимуть перед новим українським урядом?
— Боляче про це говорити, однак головна причина того, що сталося, схоже, полягає в самому Президенті Ющенку. У цілому він — гарна особистість, але він прийшов до влади для того, щоб змінити докорінно прогнилу систему. Це була система, яка зробила управління державою, статками і власним бізнесом нероздільними і законспірованими нормами звичайної політики. Дехто пройшов цю школу і відмовився від того, щоб цей досвід повторювати. Дехто хотів би відмовитися, однак не може. Можна не сподіватися на зміну такої системи — її відлуння і траєкторії — якщо не почати змін із верхівки: уряду, найвищого виконавчого керівництва, керівників апаратів, а також їхніх правил і методів роботи. Єдиним критерієм для зміни таких людей повинна бути відданість і професіоналізм. І тут не повинна жодного значення мати ваша близькість до верхівки. Уряд — це не родина. Це — політичне підприємство, і політика — часто холодний бізнес. Але Ющенко — не холодна особистість. Він прагне вірити в людей, і так сталося, що дехто з тих, у кого він повірив, скористалися його порядністю та довірою.
Друга причина, звісно, полягає в боротьбі за владу. Вона існує будь-де, не лише в Україні. Але на відміну, скажімо, від Британії, в Україні ця боротьба неконтрольована, і ставки набагато вищі. Доля Британії не залежить від того, чи залишиться Тоні Блер на посаді чи піде, а також від того, хто прийде йому на заміну.
Мені важко повірити в те, що заява Бродського чи відставка Зінченка невзаємопов’язані події і що вони обидва діяли без консультацій з Тимошенко. Чи ці події сталися окремо одна від одної чи вони були скоординованими — питання для самих українців. Але намір виглядає чітким: змусити руку Президента діяти проти Порошенка. Узгодженість у часі також відіграла свою роль. Останні соцопитування — не неочікувані, однак такі, що викликали настороженість — вимагали негайних дій. Звичайно, якби Ющенко просто усунув із посад Порошенка і Третьякова, то Тимошенко залишилась би у відверто виграшній позиції — і це б призвело до того, що Ющенко став би, м’яко кажучи, залежним від неї. Безумовно, Порошенко і Третьяков не хотіли, аби їх відправили у відставку, і навряд чи вони потім би залишилися друзями. Тому за наявності таких причин, Зінченко та Тимошенко розіграли цю драму, i було б наївно вважати, що вони не мали політичних цілей.
Отож, чи було рішення Президента про відставку уряду сміливим контрударом чи ні? Воно було, безперечно, сміливим, навіть якщо оточення підштовхнуло його до такого кроку. Чи було воно мудрим? Чи було б сміливішим і мудрішим для Ющенка відправити у відставку своїх друзів і залишитися з Юлею? Зарано про це говорити. Ключове запитання — чи Президент реально має намір усунути Порошенка від влади чи той залишиться при ній за кулуарами. Гарна новина полягає у тому, що виконувач обов’язки прем’єр-міністра Єхануров приступає до виконання завдань із ідеальною комбінацією якостей. Він знається на економіці, надзвичайно компетентний, відданий і вільний від особистих амбіцій. Чи може він, Рибачук і Тарасюк становити серцевину того, що особливо необхідне, — гармонійної професійної команди — чи ж у них бракує волі задля цього? Гадаю, ми дізнаємося відповіді на ці запитання досить швидко.
— Як вплинуть останні події на міжнародний імідж України? Чи зміниться політика західних держав?
— Не майте сумніву, що магія помаранчевої революції зникла задовго до цієї кризи. Але не применшуйте тривогу і нерішучість, яка існує поза вашою країною. З одного боку, ніхто не осмілиться робити категоричні висновки зараз. Ми досі — посеред «цунамі». З іншого боку, спостерігачі та уряди уважно стежать як за позитивними, так і за негативними процесами. Негативні процеси очевидні, і ситуація погіршуватиметься, якщо посли будуть і надалі звітувати про те, що придворна кліка ізолює та маніпулює Президентом. Але оцінки будуть стримано позитивними, якщо Ющенко повернеться до центру сцени, створить єдину команду та запустить сміливу та безперервну атаку по проблемам, які Україна успадкувала. По- друге, оцінки також будуть позитивними, якщо замість того, щоб утримувати опозицію в уряді, аргументи наводитимуться відкрито і межі між урядом і опозицією будуть чіткими. По-третє, буде набагато краще для країни, особливо після конституційної реформи, мати політичну опозицією, в якій домінуватиме Тимошенко та її прибічники, аніж Янукович і його прихильники. Але найбільш важливо для українців наступне. Я переконаний, що так само як і помаранчева революція, нинішня криза продемонструє, що величезний вплив на міжнародний імідж України здійснює сама Україна.
