Новий посол США в Україні Джон Теффт високопрофесійний дипломат, який має величезний досвід роботи з країнами пострадянського простору. За свою 37-річну кар’єру дипломата він працював на посаді «другої людини» в посольстві США в Москві, очолював дипломатичні відомства в Литві й Грузії. Ще раніше, працюючи на посаді помічника заступника держсекретаря США з країн Європи й Євразії, Теффт відповідав за дипломатичні зв’язки США з Росією, Україною, Молдовою і Білоруссю, а також за питання нерозповсюдження контролю над експортом. В чому полягатиме місія американського посла в Україні й з ким, за його словами, Вашингтон готовий співпрацювати після виборів в Україні?
Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Джона ТЕФФТА.
— Пане посол, у минулу середу виповнився рік, як нова адміністрація перебуває при владі. Чи можете ви назвати зовнішньополітичні успіхи президента Обами за цей рік?
— По-перше, я хотів би сказати, що президент Обама багато в чому змінив зовнішньополітичну атмосферу, причому не лише своїми промовами, але й завдяки зміні низки позицій. Я вважаю, що досить очевидною була наша активність у питаннях зміни клімату — не тільки в сенсі тих позицій, які Сполучені Штати заявили, але й особиста роль президента Обами на саміті в Копенгагені у намаганні домогтися результату.
Тепер ми бачимо, що у цьому питанні ще роботи й роботи, але те, що відбулося, є дуже значущим. Ми також дуже наполегливо намагалися здійснити низку інших речей, які насправді дещо відрізняються від підходів адміністрації Буша.
Президент має намір закрити Гуантанамо. Це не так легко. Всі зрозуміли і знають тепер, що це займе трохи більше часу, ніж вважалося. Але це приклад підходу до чогось, що, як відчуває президент, дуже сильно підриває імідж Америки і її становище у світі: як він нещодавно сказав, це фактично використовується «Аль-Каїдою» як спосіб вербування людей. Є ціла низка інших областей, у яких ми виступили з ініціативами, що ще не завершені. Очевидно, що в цій частині світу увагу привертає політика «перезавантаження» американо-російських відносин. Зараз тут йдеться про декілька питань, робота з яких триває.
Зокрема, тривають переговори щодо договору про СНО. Як людина, яка в минулому чимало попрацювала над проблемами контролю за озброєннями, я не здивований, що підготовка нового договору займає більше часу, ніж сподівались. Є й інші речі, над якими ми працюємо разом з Росією, таких як постачання обладнання до Афганістану через російський повітряний простір. Ми працюємо з Росією, Китаєм та нашими європейськими союзниками над проблемами загрози з боку Ірану і нерозповсюдження ядерної зброї. Знову таки, це все ще на стадії розробки.
Проблема безпеки важлива для всіх, а не лише країн, які є постійними членами Ради Безпеки. Якщо Іран отримають ядерну зброю, то це стане загрозою для усієї міжнародної безпеки. Крім того, адміністрація докладає багато зусиль в інших галузях: очевидно, що це Афганістан і Пакистан, колишній сенатор Мітчелл працює на Близькому Сході. Це дуже складні проблеми, які існують протягом довгого часу але адміністрація взялась за їхнє вирішення з новою енергією.
— Як ви можете пояснити заголовки статей в американських газетах, у яких говориться про «Занепад Обами», «Брак сміливості» і «Обама втрачає союзників у Східній Європі»?
— Я думаю, що президент дуже чітко висловив свою політику. Всі визнають, що спочатку серед багатьох наших друзів у країнах Центральної та Східної Європи виникла певна стурбованість щодо політики «перезавантаження». На мою думку, щодо цього питання і президент, і віце-президент намагалися бути дуже чіткими — і не тільки, коли віце-президент побував у Києві, але й коли президент Обама перебував у Москві, то він дуже чітко заявив, що ми не приймаємо сфер впливу. Президент також сказав, що державний суверенітет має бути наріжним каменем світового порядку. І додав: «Так само, як усі країни мають право обирати своїх керівників, держави також мають право на безпечні кордони і на власну зовнішню політику... і будь-яка система, що не поважатиме цих прав, призведе до анархії. Ось чому ми повинні застосовувати цей принцип до усіх країн, що включає такі держави як Грузія й Україна».
Президент справді працює дуже інтенсивно. Ймовірно, найбільш важливим аспектом успіху першого року Обами є світова економіка. Президент взяв на себе величезний ризик, намагаючись працювати з Центральним банком задля стабілізації не лише нашої, але й усієї міжнародної економіки. Ми постали перед лицем найгіршої економічної кризі з часів Великої депресії. І хоча криза таки вдарила боляче, зокрема, й по Україні:, люди постраждали, падіння ВВП становить 14 відсотків — але це могло б бути набагато гірше, якби не було своєчасних і швидких дій лідера.
— Багато експертів вважає, що проголошена новою адміністрацією США політика «перезавантаження» відносин із Росією не приносить очікуваних результатів. І пояснюють це тим, що між демократичними й авторитарними режимами мало спільного, не кажучи вже про те, що їхні інтереси здебільшого розходяться і розмовляють вони різними мовами. Якщо США устами президента та держсекретаря говорять про багатопартнерський світ, то російські лідери наполягають на багатополюсному світі. Більше того, навіть по новому договору START виникли проблеми, зокрема, російський прем’єр заговорив про необхідність розробки наступальних озброєнь у відповідь на розробку ПРО Сполученими Штатами. Як ви це прокоментуєте?
— Саме зараз Договір про СНО є предметом дуже серйозних переговорів. Наша головна переговірниця Роуз Геттемюллер є моїм особистим другом, і я знаю, що вона дуже важко працює аби ця угода була укладена. Ми дали чітко зрозуміти, починаючи від президента і віце-президента і до робочих рівнів, що у нас є серйозні розбіжності з Росією щодо того, як вона будує відносини зі своїми сусідами. Адміністрація зайняла однозначну позицію щодо дій росіян у Грузії, і ми абсолютно чітко підкреслити нашу підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності в усіх цих країнах, включаючи Україну. І це звучить не лише у публічних заявах, але й на переговорах за зачиненими дверима. І ми будемо продовжувати непогоджуватися щодо цього. Але я думаю, що зусилля адміністрації також полягають у намаганні зосередити увагу на деяких галузях, у яких ми з Росією можемо зробити щось продуктивне. Ми сподіваємося співпрацювати з питань Ірану, нерозповсюдження ядерної зброї, Афганістану й тероризму, стратегічних озброєнь, хоча ми дуже відверті щодо наших розбіжностей із росіянами в інших питаннях.
— Я розумію, що ви не можете критикувати президента, — чи можете? Але чи не суперечить політика перезавантаження американо-російських відносин тому, чим ви займалися на попередніх посадах і, напевне, будете займатися тут, у Києві — обмеженням російської експансії на пострадянському просторі? Адже вас називають фахівцем з обмеження російської експансії.
— Я підтримую Президента Обаму, й у мене немає жодних проблем у зв’язку з «перезавантаженням» відносин США з Росією. Якщо ви подивитеся на мою кар’єру, то побачите, що я ще в 1980-х роках працював над питаннями контролю над озброєннями. Я також дуже багато працював на наші двосторонні відносини з Росією, або в той час ще з Радянським Союзом, включаючи сприяння верховенству права і дотриманню прав людини та інші речі. Починаючи з 1991 року американська політика — як демократичних, так і республіканських адміністрацій — полягала у намаганні мати добрі відносини з Росією, але також підтримувати незалежність інших країн, які раніше входили до Радянського Союзу. Наш послужний список щодо цього цілком зрозумілий. Чи то допомога, чи підтримка в різних формах, ми намагалися зробити все можливе, і я пишаюся цим. Я загалом тут не бачу ніякого протиріччя. Можна «перезавантажити» відносини й усе-таки подовжувати працювати над тим, щоб сприяти питанням щодо територіальної цілісності, прав людини, демократії та іншого. Ми можемо зробити це і будемо продовжувати це робити.
— Пане посол, в одному з інтерв’ю ви заявили, що завжди у своїй дипломатичній діяльності намагалися поліпшити відносини США та Росії, а також намагалися проводити думку, що самим пострадянським країнам добре мати хороші відносини з Росією. Чому, на вашу думку, Тбілісі, де ви очолювали дипломатичну місію, не вдавалося і не вдається налагодити добрі відносини з Москвою попри намагання легітимного грузинського керівництва? Чи не йдеться тут про намагання російського керівництва будь-що зберегти сферу впливу на пострадянський простір і зокрема на цю невелику кавказьку країну?
— Я не збираюся говорити про американо-грузинські відносини. За них зараз відповідає наш посол у Грузії Джон Басс. Я посол в Україні й буду говорити про це. Я можу вам лише повторити, якою є наша політика. Ми дали чітко зрозуміти: ми не підтримуємо політики сфер упливу, й у нас із росіянами серйозні розбіжності щодо цього. І ми підтримуємо суверенітет, незалежність і територіальну цілісність. Це не просто гасло, а реальні слова, які щось значать для адміністрації, а також для мене особисто.
— Кажуть, з боку видніше, відтак хотілося би почути вашу оцінку відносин України та Росії, й як на покращення відносин сусідніх держав може вплинути політика «перезавантеження» взаємин між Сполученими Штатами та Російською Федерацією?
— На мою думку, мої слова про те, що країни цього регіону повинні мати добросусідські відносини, відбивають загальноприйнятий підхід: цього хочуть лідери цих країн. Але це також означає повагу суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Я не збираюся коментувати україно-російські зв’язки, але будь-хто в США буде підтримувати відносини, де є рівність, справедливість, взаємна повага незалежності одне одного, — що має бути основою взаємозв’язків між державами. Нам у Сполучених Штатах дуже пощастило: у нас дуже хороші відносини з нашими сусідами в Канаді та Мексиці. Це не означає, що у нас немає проблем. Ми маємо деякі серйозні питання у взаєминах із сусідами, але ми сідаємо за стіл, говоримо з ними на рівних і разом вирішуємо ці проблеми.
— Повертаючись до українсько-американських відносин, чи не могли б ви сказати, які завдання ви ставите перед собою на період вашого перебування в Україні?
— Я виклав це у своїй заяві перед сенатським комітетом із закордонних справ. Президент і державний секретар США відрядили мене сюди зробити все що можливо для розбудови стратегічного партнерства між нашими країнами. У нас є Хартія про стратегічну співпрацю. У грудні минулого року міністр закордонних справ України Петро Порошенко і держсекретар Клінтон зустрілися у Вашингтоні. Крім того, низка експертів на чолі із заступником держсекретаря Джеймсом Стайнбергом і заступником міністра закордонних справ Костянтином Єлисеєвим накреслили плани по реалізації цього документу. Це орієнтир того, що хочуть зробити Сполучені Штати. Український уряд підтвердив, що також хоче цього. Я розумію, що зараз ваша країна перебуває в розпалі виборчого періоду, але я дуже сподіваюся, що хто б не був обраний президентом, яким би не було керівництво, ми можемо продовжувати роботу в цьому напрямку. Адже це не лише в наших інтересах — це в інтересах незалежної й суверенної України, продовжувати співпрацю з нами.
— До речі, про вашу заяву на слуханнях у сенатському комітеті із закордонних справ: ви сказали, що «глибину наших відносин видно по розміру наших програм допомоги Україні, які становлять цього року (слухання проходили наприкінці минулого року) 120 млрд. доларів». Але ж відомо, що п’ять — сім років тому сума була значно більшою. Тим часом допомога США такій високорозвинутій країні, як Ізраїль, перевищує 3 млрд. доларів. Чи можна очікувати, що ваша країна істотно збільшить допомогу Україні?
— Я не думаю, що будь-яка країна має порівнювати себе з Ізраїлем. Ізраїль має особливі відносини з нашою країною. На мою думку, сума, яку ми надаємо кожного року, залежить не тільки від того, що ми готові зробити, щоб допомогти нашим українським друзям, а від асигнувань, які виділяє конгрес. Основним моментом тут є те, що Сполучені Штати постійно намагаються підтримувати в Україні ті цілі, які, ми віримо, український народ розділяє з нами: сприяння демократії, вільний ринок, верховенство права — сприяння розвитку цієї країни в усіх її проявах. Упевнений, що ми будемо й надалі це робити. Можливо, бюджет допомоги в цьому році не такий великий, як це бувало раніше. Втім я гадаю, ви побачите, що ми усіляко намагатимемося продовжувати робити все можливе, щоб допомогти нашим українським друзям.
— Можливо, ви також сприятимете тому, щоби більше американських інвесторів приходило в Україну?
— Ми раді зробити це. Але, відверто кажучи, Україна також має дещо зробити. Вона повинна створити умови, щоб залучити інвесторів. Я не можу наказати американським компаніям інвестувати в Україну. Зазвичай американський інвестор приходить і вивчає ситуацію, спілкується з іншими інвесторами, які були тут, і лише після цього робить висновок.
Цілком очевидно, що сьогодні у світі, особливо якщо мова йде про інвестиції у виробництво, існує велика конкуренція. І тому висновок полягає в тому, що Україна має показати себе найкращим чином, що вона є найкращим місцем для інвестування. Я думаю, багато американських компаній вважає, що ваша країна має великий потенціал. Але існує багато інших речей, які можна зробити, щоб змінити інвестиційний клімат і зробити його більш гостинним для того, аби привабити більше компаній.
— Зараз багатьма як в нашій країні, так і за її межами визнається, що Україна опинилась у «сірій зоні» безпеки, перебуваючи між двома блоками: НАТО й ОКДБ. Причому багато хто з експертів наголошує, що це сталося не лише з вини України, але й Заходу, який міг, але не захотів на Стамбульському саміті НАТО надати Україні ПДЧ. Чи поділяєте ви таку думку?
— Щодо НАТО, то в Бухаресті було ухвалено рішення, що Україна стане членом Альянсу. Але всі знають, що для вступу в НАТО потрібно себе підготувати. Існує національний річний план, План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), а також низка інших способів, якими можна цього досягти. Як сказав один із моїх друзів, треба зробити домашнє завдання. Вам треба підготуватися. Ми повинні розглядати не лише військову реформу і подібні речі, а й демократію та питання, які пов’язані з основними свободами, що їх обстоює НАТО — найбільший демократичний альянс держав у світі. Зрештою, політичне рішення ухвалюється країнами-членами НАТО, а країні-кандидату залишається представити себе найкращим можливим чином, і тоді рішення буде прийняте. Нам потрібно просто чекати майбутнього рішення, але моє посольство продовжуватиме працювати з нашими українськими друзями і допомагати їм виконувати щорічний національний план.
Я хотів би також додати, що вимоги для вступу в НАТО насправді допоможуть Україні розвиватися таким чином, яким, я вважаю, її народ хоче, аби вона розвивалася. Тут немає нічого особливого.
— Пане посол, а чи може статися так, що Україна може й не потребувати ПДЧ, щоб стати членом НАТО? Адже вона зараз і так виконує щорічну національну програму, яка майже еквівалентна ПДЧ.
— Наша позиція полягає в тому, що існує декілька способів, щоб ваша країна могла стати членом НАТО. І щорічний національний план є одним із цих способів. Ми просто повинні наполегливо працювати. У нас є добра співпраця, ми працюємо разом.
— Яку підтримку готові надавати США Україні на шляху інтеграції в Організацію Північноатлантичного договору? Як щодо продажу чи надання в оренду новітніх американських озброєнь для підвищення боєготовності українських збройних сил? Недавно, наприклад, були розмови про надання Україні в лізинг військових кораблів.
— У мене немає коментарів щодо кораблів. Я думаю, що у щорічному національному плані дуже чітко викладено порядок денний, якого ми маємо дотримуватися в роботі з підготовки України до можливого членства в НАТО.
— Останнім часом серед українських експертів та урядовців дедалі гучніше звучать вимоги щодо надання Україні юридично зобов’язуючих гарантій з боку Росії, США та Великою Британією у Будапештському меморандумі 1994 р. у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Чи готові США як стратегічний партнер надати такі гарантії нашій країні або закріпити їх у підписаній наприкінці 2008 року Хартії про стратегічне партнерство між США та Україною?
— Ми підтвердили наші зобов’язання в рамках Будапештського меморандуму. Відверто кажучи, ми не маємо окремих безпекових договорів з іншими країнами. Наш механізм надання гарантій безпеки або участі у безпекових домовленостях реалізується через НАТО.
— Як відомо, під час помаранчевої революції ви приїжджали до Києва, вели переговори з тодішньою владою. Чи думали ви тоді в 2004 році, що Україну охопить період політичної нестабільності, який дехто з українських високопосадовців назвав періодом турбулентності?
— Я був тут перед помаранчевою революцією. Як відзначила дежсекретар Клінтон, ми побачили великі перспективи, які вона відкрила. А мій віце-президент, перебуваючи в Києві влітку минулого року, сказав, що серед українців є певне розчарування. Але, зрештою, розвиток країни залежить від народу і політиків цієї країни. Я знаю, що в деякої частини населення України було багато розчарувань. Але перший тур голосування минулої неділі (інтерв’ю бралось 22 січня. — Авт.) мене підбадьорив. За оцінками майже кожного спостерігача, вибори пройшли дуже добре. Вони були проведені набагато краще, ніж попередні президентські вибори, і продемонстрували досить високий рівень зрілості. Народ України мав 18 різних кандидатів, за яких він міг голосувати.
Виборці мали вибір і могли голосувати за кого хотіли у вільних і справедливих умовах. У цьому полягає суть демократії. Отже, є чому радіти. Звичайно, необхідно багато ще чого зробити, і я чітко про це висловився у своєму виступі в сенаті. Потрібні реформи. Ми вже говорили про інвестиції та бізнес — потрібно зробити так, щоб заохотити залучення інвестицій. Якщо це відбудеться, то призведе до розвитку економіки в країні. Але це буде одним з великих викликів для нової адміністрації, хоч хто переможе на виборах.
— Деякі експерти висловлюють побоювання, що завоювання помаранчевої революції: свобода слова, преси, зібрань — можуть після цьогорічних виборів опинитися під загрозою. Чи поділяєте ви висловлені напередодні президентських виборів у багатьох ЗМІ думки про захід помаранчевої ери в Україні, і, як наслідок, відхід від демократичних завоювань?
— Я думаю, що основним моментом тут є те, що Україні необхідно продовжувати будувати свою демократію. Майже всі, з ким я розмовляв, визнають існування проблем з економікою, із втілення в життя верховенства права та боротьбою з корупцією. Тут я не скажу нічого нового. Ці проблеми доведеться вирішувати новій українській адміністрації. Сполучені Штати мають низку програм, щоб у цьому плані допомогти нашим українським друзям, але рішення повинні бути ухвалені українським народом і політиками.
— Ви зустрічалися з обома провідними кандидатами на посаду президента. Чи вони робили запевнення щодо продовження демократичного розвитку країни, проведення необхідних реформ?
— Я не розповідаю про свої бесіди з державними і політичними лідерами. Я не зможу мати хороший діалог з ними, якщо не зберігатиму конфіденційність. Я вважаю, що обидва кандидати — пан Янукович і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко — досить чітко розуміють американську позицію. Вони мали розмови з американськими лідерами, і я теж виклав нашу позицію. Ми готові, як запевнила держсекретар Клінтон, працювати з будь-ким, кого обере український народ.
— Чи не могли б ви сказати, як зустріли у Вашингтоні пана Льовочкіна та пана Немирю?
— Я гадаю, що сам факт того, що їх обох прийняли в американській адміністрації є прикладом того, про що говорила держсекретар Клінтон: ми приймемо будь-кого і працюватимемо з будь-ким, кого обере український народ на вільних і справедливих виборах.
— Чи вважаєте ви обѓрунтованими прогнози деяких експертів, які стверджують, що навіть за такого важковаговика як Теффт вплив США в Україні ослабне?
— Нехай люди виносять своє судження. Мене відрядили сюди президент, держсекретар та їхні головні радники, — робити все від мене залежне, щоб розбудувати стратегічне партнерство. Протягом останніх декількох тижнів я перебуваю в цьому процесі, зустрічаючись в Україні з політичними та економічними лідерами. Я лише збираюсь провести перші зустрічі з членами релігійних та суспільних громад. Я маю намір робити все можливе, аби надалі показувати, що Америка — реальний партнер вашої країни. Одна з причин, чому я даю це інтерв’ю, полягає в тому, щоб ви і ваші читачі знали, що ми збираємося робити і за що виступає Америка. Я буду невтомно працювати над цим. У мене тут в посольстві чудовий персонал, які це робив досі, й ми продовжимо це робити і надалі.
— Пане посол, оскільки зараз у нашій країні завершилися Різдвяні свята, то хотілось би почути, як ви їх провели, чи скуштували ви кутю?
— На жаль, ні. Під час українського Різдва я змушений був повернутися до Вашингтона на конференцію послів. Одна з співробітниць, що працює в моїй резиденції приготувала кутю, коли мене не було. Моя дружина скуштувала її, а мені не дісталось. Але я вже куштував вареники та багато інших смачних українських страв. У мене дуже хороший кухар — боюсь, що аж занадто хороший — доведеться стежити за тим, щоб не набрати зайвої ваги.
— Пане посол, чи можете сказати, як ви проводите вільний час у Києві, чим цікавитесь, що читаєте?
— Ми намагаємося зустрічатися з якомога більшою кількістю людей. На жаль, через сніг та лід важко вибиратися на огляд пам’яток. Ми з дружиною кілька разів відвідували Київ раніше і побували у дуже гарних місцях: у Лаврі та Софійському соборі. Ми намагаємося і зараз виходити й побачити більше, але через погодні умови це складно. Проте, у нас багато планів, зокрема плани поїздок за межі Києва в інші міста України, де ми ніколи не бували. У цьому сенсі я з нетерпінням чекаю весни, коли набагато легше буде подорожувати, щоб краще познайомитися з цією прекрасною країною і зустрічатися з українцями зі сходу та заходу, з півночі та півдня.
— І, можливо, спілкуватися українською мовою?
— Я спробую. Я взяв декілька початкових уроків української мови у Вашингтоні. Й одна з речей, які я збираюся зробити тут, — знову розпочати її вивчення з місцевим учителем. Почасти тому, що я перебував у Вашингтоні, почасти через свята й вибори, я ще не відновив навчання. Мені треба добряче попрацювати в цьому плані, але я зроблю все можливе.
— Наша газета може допомогти вам у цьому, адже ми виходимо українською та англійською мовами?
— Добре. Таким чином я можу порівнювати українську та англійську версію. Раніше я вивчав російську мову, яку зараз вже призабув. Тому є над чим працювати у мовному аспекті.
