Джульєтто К’ЄЗА: «Російські олігархи зазнали остаточної поразки»

— Коли я писав ту книжку, то мав на увазі, що після падіння
Радянського Союзу й початку в Росії так званої гайдарівської революції,
РФ почала включатись у світові глобальні системи, маючи дуже слабкі позиції.
Вона була не в змозі стати хоч якоюсь мірою повноправним членом міжнародного
фінансового співтовариства.

У мене склалося враження, що після краху комунізму необхідно
було діяти так, аби Росія могла поступово включитись у світову спільноту,
не втрачаючи своїх історичні традиції, напрацювань в промисловості й сільському
господарстві.

На ділі відбувалося протилежне. Вибір тих, хто називав
себе реформаторами, звівся до знищення історичної Росії. А це посилювало
залежність РФ від іншого світу.

Керівництво Росії після краху комунізму виглядало дуже
слабким із точки зору розуміння інтересів країни, з точки зору приєднання
РФ до сучасної ідеології глобалізації. На ключових постах у російській
державі опинилися люди дуже низької політичної культури, котрі керувалися
хибними установками стосовно норм спілкування зі світовою спільнотою. Багато
лідерів просто вхопилися за новий час, як за можливість особистого збагачення.

Ще один чинник — це сам народ, який перебуває переважно
в стані надзвичайно глибокої розгубленості й нерозуміння ситуації. Дуже
багато людей хотіли б якнайшвидше застрахуватися від будь-якого повернення
комунізму, однак зберігши при цьому соціальні елементи соціалізму. Проте
вони не були готові до справжньої зміни життєвих цінностей, економічної
системи координат. Така нікчемна Росія не могла мати майбутнього. У цьому
розумінні я з нею й попрощався, назвавши книжку — «Прощай, Россия!»

— Що ви сказали б про сьогодення, а також про перспективу
дій єльцинської Москви — з урахуванням фінансово-економічного обвалу в
Росії?

— Потрібно знов-таки чітко сприймати попередню канву подій.
Коли т.зв. російські демократи руйнували Радянський Союз (навіть «не в
сильному» варіанті, пропонованому Горбачовим), вони самовпевнено думали,
що Росія невдовзі стане не лише вільною, а й багатою, зможе досить швидкими
темпами розвиватися капіталістичним шляхом. Вони, можливо, думали, що ніяких
перешкод іззовні для Росії не буде, що Захід справно надаватиме добру допомогу.

А що тепер? Подивіться хоча б на ситуацію навколо Каспію.
Могутні західні концерни, не вельми маскуючися, хочуть прибрати до рук
тамтешні енергетичні ресурси. Підписуються документи начебто про партнерство.
А на ділі Росією попихають, хочуть витіснити, позбавити її солідної ролі
на нафтовому й газовому ринку.

У світлі таких чинників зростає розуміння, що Росія повинна
знайти справжню самостійність. А для цього росіянам необхідна відповідна
керівна еліта. Нинішня російська олігархія зазнала остаточної поразки.
Вона продемонструвала, що не вміє керувати країною. Новій генерації керівників,
мабуть, потрібно зробити акцент на справжню самостійність російської держави.
Що водночас ніяк не повинно означати якогось глухого відторгнення себе
від іншого світу, від розумної глобалізації капіталів, від глобалізації
руху ідей і людей.

— Можна з вами погодитися, що всі ці глобальні процеси
мислячі політики, безумовно, повинні враховувати. Та не забуваймо і про
«приземлене», про життєвий рівень: у Росії нині дуже гостра проблема елементарного
виживання людей.

— Саме тому я й кажу, що Росії, як державі й великому осереддю
націй, необхідно негайно сформулювати й усвідомити свій шлях до порятунку
та відродження. Найближчі рік-два можуть стати вирішальними. Я сподіваюся
на реальне відродження величі Росії, усієї величі її духу. І зовсім не
хотів би постати Кассандрою.

Проте за певного сценарію подій росіяни одного не дуже
чудового дня можуть опинитись у цілком іншій країні. Це може бути держава
куди менша за розмірами, за впливом на власні й міжнародні справи...

— На чому ви як журналіст акцентуєте зараз увагу, передаючи
матеріали в Італію?

— Слід аналізувати, пояснювати складові та принципи кризи,
що розпочалася в Росії... Думаю, важливо повніше інформувати наших читачів
про те, як тут живуть люди в умовах великих затримок виплат зарплат і пенсій,
як вони реагують на дедалі більші труднощі, приміром, на зникнення багатьох
товарів із прилавків, принаймні, за попередніми цінами. Гострою є тема
валютних спекуляцій на чорному ринку — про що в нас давно забули.

У багатьох ситуаціях у населення вельми обмежені можливості
захисту своїх інтересів — немає належної законодавчої бази, ефективних
дій профспілок...

— Ви «відповідаєте» за інформацію з Росії. А якою мірою
стикаєтеся з українською тематикою? Якими бачите наші події?

— Багато що зі сказаного про Росію, я відніс би й до України.
Не хочу когось образити, але вважаю, що « хвиля незалежності» і вся ідеологія,
яка супроводжувала оформлення суверенітету, багато в чому спрацювали вхолосту.
Ідеологію цю найбільшою мірою визначали й визначають функціонери комуністичної
партії.

Я не забуваю, що, приміром, Леонід Кравчук був функціонером
КПРС високого рангу. Він разом із соратниками в певний момент наполіг на
якнайшвидшому оголошенні України незалежною. Не ображайтеся, але скільки
в надбаному суверенітеті ілюзорності! Потужні зарубіжні фінансові центри,
разом із центрами політичних рішень Заходу не вельми церемоняться. Україна
може перетворитися коли не на подобу колонії, то в ринок збуту далеко не
найкращих західних товарів. Що, власне — у плані нашестя цих товарів —
уже бурхливо відбувається. А ваші фінансові піраміди? Авжеж, можна, сказати,
що їх зводила певна верства нової української еліти. Проте — з активною
участю західних «партнерів».

Я сказав би, що нині Україна менш незалежна, ніж до 1991
року. Так, є президент, уряд, оновлений парламент. Однак жодне важливе
економічне рішення в Україні не ухвалюють без відома Німеччини й Америки.
Пояснюється це досить просто: поки що немає реальної економічної самостійності
України.

№201 21.10.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»