Колишньому міністрові закордонних справ СРСР і екс-президентові Грузії Едуарду Шеварднадзе довелося покинути кермо влади країною внаслідок революції троянд. Очевидно, що так чи інакше грузинський лідер мав стосунок до її виникнення. Схоже, що не все добре і в нинішнього президента Грузії Михаїла Саакашвілі, який значно молодший за Шеварднадзе. Інакше чим пояснити недавні масові протести грузинської опозиції та запровадження надзвичайного стану в країні? Якою ж бачиться для навченого досвідом колишнього президента Грузії, екс-дипломата номер один у СРСР, а ще раніше — першого секретаря Грузинської РСР нинішня ситуація в Грузії і роль Росії в останніх подіях? Як він ставиться до феномена революцій на пострадянському просторі і чи існує зв’язок між урегулюванням конфліктів у Абхазії та Південній Осетії зі вступом Грузії до НАТО. Про це — в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» Едуарда ШЕВАРДНАДЗЕ.
— Батоно Едуарде, ви вже не обтяжені зобов’язаннями перед державою і народом. То над чим же працюєте так старанно?
— Ще задовго до своєї відставки я вирішив написати мемуари. Ця книга розповість про найбільш цікаві моменти мого життя і події, які зіграли роль у формуванні світу. Частину моєї праці вже видано. Але я можу ще багато що розповісти читачеві.
— То ви цілком поглинуті своїми справами й мало стежите за подіями у світі?
— Я в курсі всіх значних подій, які відбуваються на планеті. Але, насамперед, я дуже уважно стежу за баталіями у Грузії. Адже це моя батьківщина, я живу тут і нікуди виїжджати не збираюся.
— Як ви розцінюєте ті процеси, які відбуваються у Грузії?
— Ситуація дуже важка. На початку протистояння мало хто припускав, що справа дійде до силових акцій. На жаль, це сталося. Про причини кризи можна говорити довго. Тут замішані як зовнішні, так і внутрішні чинники.
— Як ви гадаєте, в чому помилилися молоді реформатори грузинської держави?
— Я близько знайомий із багатьма з них. Це дуже здібні молоді люди. Їхній найбільший недолік — недосвідченість. Через неї у внутрішній політиці зроблено багато помилок. Наприклад, відсутність діалогу з опозицією і найголовніше — з власним народом. Без цього ніяк не можна.
— Але це, певно, не єдина помилка?
— Їх багато. Не хочу кожну обговорювати окремо. Це дуже серйозні питання.
— Виявляєте обережність?
— Обережність — риса вдачі будь- якого розумного політика. Крім того, критику наступників із мого боку можуть розцінити як нетактовність. Я ж не володію всією інформацією. У політиці не можна вголос говорити про все.
— Ситуація ледве не вийшла з під контролю. Хто міг піймати золоту рибку в цій каламутній воді?
— У Грузії ніхто. Якби у країні не вдалося нормалізувати ситуацію, постраждали б усі: влада, опозиція, народ. Дякувати Богу, вчинки було зроблено з обох боків і так чи інакше пристрасті затихли. Однак якби Саакашвілі ухвалив рішення про дострокові президентські вибори до розгону мітингу, він опинився б у більш вигідному становищі.
— У вас величезний досвід управління державою. Невже Саакашвілі ніколи не звертався до вас за порадою?
— Ніколи. Після відставки я заявив, що готовий дати новій владі будь- яку пораду, якщо вона її потребуватиме. Але за ці роки до мене ніхто не звертався. Значить, порада їм непотрібна. А я сам не хочу напрошуватися.
— Ви можете прогнозувати результат президентських виборів 5 січня?
— Це неможливо. Саакашвілі здійснив тонкий хід. Він нібито пішов на поступки опозиції, а насправді поставив її у достатньо скрутне положення. Так, опозицію підтримує значна частина грузинського суспільства, але за півтора місяці дуже складно провести повноцінну передвиборчу кампанію. У Саакашвілі також є аналогічна проблема, але у нього великий козир — адміністративний ресурс.
— Президент Грузії побачив у останніх подіях руку Москви. Чи реальне це звинувачення? І взагалі, які ще зовнішні сили впливають на стан речей у Грузії?
— Уже кілька років найбільш дієвими важелями володіють американці. Їхні позиції у Грузії посилюються з кожним днем. Нам гріх скаржитися на США. Ця велика держава регулярно надає допомогу грузинській державі.
Що стосується руки Росії, в цьому нічого дивного немає. Росія постійно намагалася впливати на ситуацію в Грузії, і, на жаль, далеко не завжди грала позитивну роль. Наприклад, візьмемо найгостріше для Грузії питання: сепаратистські рухи в Абхазії та Південній Осетії. З самого початку цих конфліктів Росія активно надавала і надає сепаратистам усіляку допомогу, в тому числі військову. Таким чином Росія намагається посилити свої важелі для тиску на Грузію.
Не можу судити про нинішні події з цілковитою певністю. Але виходячи з досвіду, можна припустити, що Росія в тій чи іншій формі замішана у грузинській кризі. Можливо, вона справді співпрацювала з певною частиною опозиції.
Та й не лише у Грузії справа. Росія дуже часто втручається у внутрішні справи сусідніх держав. Візьміть, наприклад, Україну або Молдову. Так із сусідами не поводяться.
— Ви торкнулися проблеми Абхазії та Південної Осетії. Європа й США регулярно беруть участь у розв’язанні цих конфліктів, але поки що безрезультатно.
— Вони допомагають по своїм можливостям. Однак на відкритий конфлікт із Росією ніхто не хоче йти.
Прекрасним варіантом для розв’язання територіальних конфліктів може стати заміна російських миротворців військовим контингентом з інших країн. Зрозуміло, з мандатом ООН. Але такому рішенню всіляко перешкоджає Росія. До того ж, ООН мало зацікавлена в цьому, оскільки блакитним каскам треба платити, а Росія направляє своїх військових у вищезгадані регіони безкоштовно. Узагалі це серйозна проблема, для рішення якої потрібна довга і копітка робота.
— Чи може вплинути на вирішення цих проблем вступ Грузії до НАТО?
— Звісно. І лише з позитивного боку. Прагнення інтеграції країни в Північноатлантичний альянс почалося не сьогодні, а років 15 тому. Це пріоритетний напрям зовнішньої політики Грузії і, до речі, один з основних подразників Росії.
— І все-таки, за часи вашого президентства такого явного конфлікту між Росією і Грузією не було.
— Специфіка маленької країни полягає в тому, що вона змушена постійно шукати друзів і союзників. Причому дуже обережно, щоб через цю дружбу не посваритися з іншими великими державами. Я намагався мати нормальні відносини з усіма: з США, Росією та іншими. Одне слово, лавірував між ними. А от сьогоднішня влада Грузії пішла на відкриту конфронтацію з нашим північним сусідом. Хоча звинувачувати їх також складно, оскільки цю конфронтацію значною мірою спровокувала сама Росія.
— Як ви розцінюєте революційні процеси на пострадянському просторі: у Грузії, в Україні? Чи стали вони позитивним явищем для цих країн?
— Про це зараз складно судити. Будь-яка революція — чи то рожева, чи то помаранчева — супроводжується безліччю проблем. Узагалі три-чотири роки — дуже малий термін для історії. Аби зробити оцінку тим чи іншим процесам, має пройти більше часу. Але якщо ці країни розвиватимуться в демократичному руслі, все буде добре. Істинна демократія ще нікому не шкодила.
— Як ви оцінюєте демократичні процеси в Україні? Чи можливий у Києві розвиток подій за тим самим сценарієм, що у Тбілісі?
— Боже, збав Україну від тих процесів, які мали місце у Грузії минулого тижня. Я не дуже добре володію ситуацією в Україні, але вважаю, що там таке навряд чи можливе. По-перше, мені здається, що рівень демократії в Україні вищий. Адже там також мало місце жорстке політичне протистояння, але політикам вистачило мудрості й уміння все вирішити мирним шляхом. По-друге, треба врахувати особливості національно характеру. Грузини більш імпульсивні й емоційні, ми хочемо всього відразу й іноді нам не вистачає терпіння. До того ж, для Києва менш дієві зовнішні чинники. Грузія — маленька держава з п’ятимільйонним населенням. Інша річ — Україна. На неї не так просто вплинути.
— Деякі експерти вважають, що дружба між Україною та Грузією зумовлена лише прозахідністю президентів цих країн — Ющенка і Саакашвілі.
— Величезна помилка. Джерела нашої дружби треба шукати в історії. Відомий грузинський поет Давид Гурамішвілі жив і творив в Україні. Леся Українка останні роки життя провела у Грузії. У містечку Сурамі досі функціонує її дім-музей. Треба подивитися, з якою любов’ю піклуються грузини за кожною травинкою цієї пам’ятки! А як переживала вся Грузія чорнобильську катастрофу? Тоді тисячі українців були запрошені на курорти Грузії. Пам’ятаю, яку величезну допомогу надавала нам Україна ще при моєму президентстві й надає до сьогодні. Хіба все це можна забути?
У Ющенка та Саакашвілі, дійсно, близькі стосунки, скріплені родинними зв’язками. Це чудово. Але дружнi зв’язки мiж нашими країнами набагато глибші й засновані не лише на стосунках окремих лідерів.
