Президент Буш перебуває в Азії з метою участі в зустрічі країн Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва в Китаї, але він повинен звернути увагу на інший азіатський саміт, на який його не запросили. У грудні в Малайзії відбудеться зустріч держав Східної Азії, що навмисно пройде без участі Сполучених Штатів. На думку багатьох спостерігачів, Америка втрачає свою привабливість у регіоні, де зростає привабливість або «м’яка сила» інших держав.
Азіатські країни мають приголомшливі потенційні ресурси м’якої сили. Мистецтво, одяг і кухня стародавніх культур Азії протягом століть вельми впливали на інші частини світу, але Азія пережила період відносного занепаду, відставши від темпів промислової революції на Заході, і це підірвало її вплив.
У 1950-х роках Азія асоціювалася з образами убогості та голоду. У 1960-х на Заході спостерігалася така собі політична одержимість жакетами в стилі Неру та маоїстською революцією, але це тривало недовго. Як у пісні Джона Леннона 1968 року: «Але якщо ви виходите на вулиці з портретами голови Мао, вам нічого не вдасться досягти».
Відродження Азії почалося з економічного успіху Японії. До кінця століття приголомшливі економічні результати Японії не тільки зробили японців багатими, а й сприяли зростанню м’якої сили країни.
Як перша незахідна країна, що порівнялася із Заходом за сучасністю та одночасно довела можливість збереження унікальної культури, Японія має більше потенційних ресурсів м’якої сили, аніж будь-яка інша азіатська країна. Сьогодні Японія займає перше місце у світі за кількістю патентів, третє за витратами на наукові дослідження як відсоток від ВВП, друге місце з продажу книжок і музики та має найбільшу у світі тривалість життя населення. Вона є рідною країною трьох із двадцяти п’яти найбільших у світі багатонаціональних корпорацій (Тойота, Хонда та Соні).
Репутація Японії потьмяніла внаслідок десятирічного економічного спаду 1990-х, але це не знищило її ресурсів м’якої сили. Глобальний культурний вплив Японії виріс у різних сферах, починаючи з моди, їжі й поп-музики та закінчуючи побутовою електронікою, архітектурою й мистецтвом. Японські виробники задають тон у сфері домашніх відеоігор. Мультфільм про покемонів показують у 65-ти країнах світу, і японська мультиплікація має величезний успіх у режисерів, продюсерів і підлітків у всьому світі.
Одним словом, популярна культура Японії виробляла потенційні ресурси м’якої сили навіть після того, як економіка пішла на спад. Сьогодні, за наявності ознак відродження економіки, м’яка сила Японії може знову збільшитися.
Але існують певні межі. На відміну від Німеччини, яка зреклася своєї минулої агресії та відновила відносини з сусідами в рамках Європейського Союзу, Японія так і не змогла примиритися зі своєю історією 1930-х і 1940-х років. Залишкова підозрілість, що зберігається в таких країнах, як Китай і Корея, встановлює межі привабливості Японії, що зміцнюються після кожного відвідування прем’єр-міністром Японії святилища Ясукуні.
Японія також стоїть перед обличчям серйозних демографічних проблем. До середини століття населення Японії може скоротитися на 30%, якщо вона не залучить 17 мільйонів іммігрантів — складне завдання для країни, що історично чинила опір імміграції. Більш того, японська мова не дуже поширена у світі, а недостатнє володіння англійською мовою в Японії ускладнює залучення міжнародного таланту в університети країни. Культура Японії залишається спрямованою всередину.
Заглядаючи вперед, Китай і Iндія є майбутніми гігантами Азії з їхнім величезним населенням і швидкими темпами економічного зростання. I зростають не тільки їхні військові ресурси чи «жорстка сила»: існують ознаки того, що зростають і їхні ресурси м’якої сили. У 2000 році китайський письменник Гао Синцзянь отримав першу в історії Китаю Нобелівську премію в області літератури, а через рік її лауреатом став представник індійської діаспори В.С. Найпаул. Китайський фільм «Тигр крадеться, дракон ховається» став найкасовішим неангломовним фільмом, й індійські фільми, як, наприклад, «Весілля в сезон дощів», мають світовий успіх. Справді, «Болівуд» щорічно виробляє більше фільмів, аніж Голівуд.
Цей перелік можна продовжувати. Яо Мін — китайська зірка «Хьюстон Рокетс» Національної Баскетбольної Асоціації — може стати ще одним Майклом Джорданом, і Китай прийматиме літні Олімпійські Iгри 2008 року. Величезна діаспора у США — 2,4 мільйона китайців і 1,7 мільйона індійців — сприяють зростанню інтересу до їхніх рідних країн серед інших американців. Більш того, транснаціональні зв’язки в інформаційній промисловості стають дедалі тіснішими в міру того, як західні компанії високих технологій чимраз частіше створюють філіали в Бангалорі та Шанхаї для поставки послуг у реальному часі.
Але головна надія для Китаю й Iндії лежить у майбутньому. М’яка сила країни базується на привабливості її культури, внутрішніх політичних і суспільних цінностей, а також стилі та суті її зовнішньої політики.
Протягом останніх років і Китай, й Iндія проводили зовнішню політику, що посилила їхню привабливість для інших. Але жодна з цих країн не займає високого становища в різних індексах потенційних ресурсів м’якої сили, як США, Європа та Японія. Тоді як культура забезпечує певну м’яку силу, внутрішня політика та цінності обмежують її, особливо в Китаї, де Комуністична партія боїться надати громадянам дуже багато інтелектуальної свободи та чинить опір зовнішньому впливу. Обидві країни відомі корупцією в органах влади.
Iндія отримує вигоду з демократичної політики, але страждає від надмірно бюрократизованого уряду. У зовнішній політиці репутація обох країн обтяжена проблемами тривалих диспутів навколо Тайваню та Кашміру. Більш того, у США привабливість авторитарного Китаю обмежується побоюванням, що в майбутньому він може становити загрозу для американців.
М’яка сила азіатських країн поки що поступається США, Європі та Японії, але вона зростатиме. Справді, якщо США продовжуватимуть проводити непривабливу політику, вони можуть виявити, що їх відсутність на грудневому саміті в Малайзії є передвісником того, що чекає їх у майбутньому.
Джозеф С. НАЙ — колишній заступник міністра оборони США, професор Гарвардського університету й автор книжки «М’яка сила: засоби для досягнення успіху в світовій політиці».
