Між Москвою та Варшавою набирає обертів епістолярний скандал, що стосується запланованого на квітень заходу 70-х роковин Катиньської трагедії. Річ у тім, що 3 лютого прем’єр-міністр Росії Володимир Путін запросив на заходи вшанування пам’яті тисяч польських офіцерів, розстріляних співробітниками радянського НКВС 1940 року після розподілу Польщі за пактом Молотова—Ріббентропа, лише главу уряду Польщі Дональда Туска. Днями польський президент Лех Качиньський заявив, що також збирається поїхати до Катині «як найвищий представник Польщі» й висловив сподівання, що отримає російську візу. За повідомленнями ЗМІ, канцелярія президента Республіки Польща відправила до російського посольства лист, у якому говорилося про бажання Качиньського взяти участь у заходах у Катині. Проте минулої суботи російський посол у Польщі Володимир Гринін повідомив, що «до посольства не надходило конкретних пропозицій з приводу участі президента Польщі».
Голова польського бюро нацбезпеки Олександр Шчигло в інтерв’ю польській радіостанції ZET назвав «відвертою неправдою» заяву російського посла про те, що жодних конкретних обговорень можливості поїздки не було.
У той же час, прес-секретар польського уряду Павел Грась висловив сподівання, що непорозуміння, пов’язане з листуванням між канцелярією президента Польщі та дипломатичним представництвом Росії буде з’ясовано. Польському уряду, польській стороні дуже важливо, щоб урочистості в Катині пройшли гідно, щоб усі, хто хоче бути на них присутнім і пошанувати пам’ять убитих поляків, отримали таку можливість. І щоб ці урочистості стали переломом у польсько-російських відносинах», — цитує його слова «Польське радіо».
Нагадаємо, що найточніші дані про кількість убитих навесні 1940 року поляків наведені в записці КДБ при РМ СРСР за підписом тодішнього голови КДБ Олексія Шелепіна від 3 березня 1959 року. У ній говориться, що всього було розстріляно 21 857 «осіб буржуазної Польщі», зокрема, в Катиньському лісі — 4 421 людина (військовополонені з Козельського табору), із Старобельського табору — 3 820 осіб, з Осташковського табору — 6 311 осіб (як місце розстрілу зазначено табори), 7 305 осіб було розстріляно «в таборах і в’язницях Західної України й Західної Білорусі».
КОМЕНТАРI
Що ховається за небажанням Кремля дозволити Качиньському відвідати заходи з нагоди 70-х роковин катиньських подій? І що в Польщі хотіли б почути від Путіна під час проведення цього заходу?
Анжей ШЕПТИЦЬКИЙ, Інститут міжнародних відносин Варшавського університету:
— По-перше, оскільки цей захід в Росії організовує Володимир Путін і тому згідно з дипломатичним протоколом він запрошує свого колегу — Дональда Туска. По-друге, у Польщі відносини між прем’єром і президентом Лєхом Качиньським досить погані. Не один раз вони не змогли домовитися щодо зовнішньої політики, зокрема, вели суперечки щодо того, хто поїде до Брюсселю на засідання Європейської Ради. По-третє, загалом Туск хоче бути кращим партнером Москви, ніж Качиньський, позиція якого щодо Росії є гострою і негативною. Польський президент, зокрема, підтримав Саакашвілі під час російсько-грузинської війни у 2008 році. Він мав дуже добрі відносини з Ющенком і дуже часто говорить про історичні проблеми. А це загалом Росії не подобається. А Туск є більш прагматичним і хоче покращити відносини з Росією. У цій ситуації виникають запитання. Чи не хоче Росія скористатися такою ситуацією? Чи не хоче вона з одного боку підтримати прагматичного Туска, запрошуючи його до Катині, а з іншого боку — посилити внутрішні суперечки між польським президентом і прем’єр-міністром? Я не знаю, чи є такий план у Росії. Можна сказати в даній ситуації запрошення для Туска і відсутність інформації про візит президента — всі ці дії Росії впливають на внутрішній конфлікт у Польщі між Качиньським і Туском. А чи Росія хоче це зробити чи так вийшло — цього я не можу сказати.
Качиньський хоче поїхати до Катині, бо це дуже важлива справа для поляків. Не думаю, що він хоче поїхати аби покращити відносини між поляками та росіянами. Він хоче поїхати туди, бо це дуже важливе святе місце для поляків. Ми не знаємо, чи він буде там говорити про польсько-російське примирення чи історичні проблеми між поляками та росіянами.
Що стосується сподівань, які поляки покладають на цей захід? Ми хотіли б почути і побачити три справи. По-перше, ми хочемо, щоб Росія ще раз офіційно сказала, що ті поляки стали жертвою Радянського Союзу, зокрема НКВС. Бо ще досі в російських ЗМІ появляються повідомлення в руслі часів холодної війни, що цей злочин скоїли німці. Тобто ще раз потрібне офіційне і публічне визнання, особливо Путіна, що цей злочин було скоєно Радянським Союзом. По-друге, Польща хоче, щоб для польських істориків, можливо й інших був відкритим доступ до всіх документів тих часів. Тому що зараз для істориків доступна лише половина документів 1940 року, але решта ще закрита російською владою. Оскільки до них немає доступу, то й не можна повністю зробити дослідження на цю тему. По-третє, потрібно в якийсь спосіб здійснити процес реабілітації декількох тисяч польських офіцерів, які були знищені радянською владою. На політичні рівні Польщі потрібно визнати, що розстріли було здійснено нелегально, що була помилка, якщо так можна сказати.
Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:
— Я навіть не очікувала, що російська сторона все ж акцентуватиме увагу на річниці загибелі цвіту польської нації у Катині. Та, мабуть, російська влада дотримується такої моделі: з одного боку, прагне виправити свій негативний імідж і на Заході й, передусім, у Європі, а з іншого боку, показує жорсткість і кулак.
Останнім часом було кілька вельми жорстких висловів міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Але сам той факт, що Путін усе ж запросив Туска, свідчить про усвідомлення ролі Польщі у формуванні російського іміджу в Європі. Напевно, є прагнення якимсь чином якщо не навести мости з поляками, бо надто багато накопичилося з ними взаємної недовіри та підозрілості, то, принаймні, поводитися цивілізовано у рік відзначення 70-річчя Катині. І це похвально. Проте відразу російська сторона робить серйозну помилку. Запрошуючи Туска, необхідно було запросити й президента. Не можна, намагаючись якось урегулювати стосунки з поляками, водночас не бажати врегулювати їх із польським президентом. Адже це прояв дріб’язковості та певною мірою прояв прагнення, можливо, поглибити розбіжності або зіграти на якомусь розмежуванні між польським прем’єром і польським президентом. Навряд чи це шляхетна політика чи інтелігентне ставлення до проблеми. Поляки повідомили своїми каналами російській стороні, насамперед Кремлю, що вони чекають запрошення Качиньського, тож, я гадаю, не роздумуючи Кремль у особі Медведєва має запросити і президента Качиньського приїхати до Росії. От як Кремль із цим завданням впорається, свідчитиме стосовно того, наскільки наша дипломатія «лопати й молотка» намагається себе перевести у якусь нову парадигму. Я взагалі сумніваюся, що нам це вдасться зробити. Однак завжди Польща була тестом і в цілому для російської зовнішньої політики, і для дипломатичності російської дипломатії.
Я вважаю, що в цю річницю Путін повинен піти набагато далі, ніж він пішов у своїй статті «Газеті Виборчої» та під час свого виступу 1 вересня 2009 року у Гданську, коли поляки відзначали початок Другої світової війни. І лінія Путіна щодо Катині була такою: відкрийте архіви, і ми відкриємо. Цей принцип взаємозалежності, по суті, був лише черговою спробою російської сторони зам’яти справу. Адже поляки відкрили всі можливі архіви щодо 1920—1930 років, і до них у нас не може бути претензій. А Путін спробував пов’язати Катинь із загибеллю російських військовополонених у польських таборах. Між іншим, поляки радянських військовополонених не вбивали. Значна їхня кількість загинула через важкі умови. Тому якщо вже російська сторона хоче якимось чином продемонструвати новий підхід до Катині, то, певна річ, необхідно відновити діяльність російсько-польської комісії з питань Катині, й повністю відкрити архіви у катиньській справі. Ті представники польських сімей, батьки й діди яких загинули в Катині, повинні знати конкретно, яка доля спіткала загиблих польських офіцерів. Бо розкриття архівів було припинене, й досі величезний масив інформації у катиньській справі недоступний ані польській стороні, ані широкій громадськості.
