Зараз Америка знаходиться в гарячковому пошуку основоположного принципу, на якому вона могла б побудувати зовнішню і оборонну політику. Протягом майже півстоліття, аж до падіння радянської системи на початку 90-х, стрижневою доктриною, яка спрямовує політику США у сфері національної безпеки, була заборона комунізму. Війна з тероризмом стала зручною заміною цьому принципу. Але вона не може забезпечити надійний (або хоча б якоюсь мірою привабливий) фундамент для ролі, яку призначено грати Америці у світі в XXI столітті.
Пошук нової видатної стратегії, або ж як мінімум нового організуючого принципу ускладнюється тим, що ми живемо в революційні часи — безпрецедентну еру кількох революцій одночасно, кожна з яких є грандіозною і історичною.
Завдяки глобалізації інтернаціоналізуються ринки, фінанси та комерція, тоді як завдяки інформаційній революції змінюється стиль нашої роботи, навчання та спілкування. Обидві революції приносять користь розвиненому світу Заходу, але поглиблюють безодню між «багатими» та «бідними», в даному випадку тими, хто не може запропонувати для обміну готову продукцію, послуги чи ресурси або не має доступу до нових технологій.
Вони також сприяють третій революції, розмиванню суверенітету — і, отже, авторитету, — національної держави. Банкрутство держав, особливо штучно сконструйованих великими державами після воєн або поспішно скроєних колишньою колоніальною владою, стає серйозною міжнародною проблемою і обіцяє залишитися такою. У міру розмивання авторитету держави на сцену виходить четверта, і потенційно найнебезпечніша, революція: трансформація війни та зміна природи конфлікту.
Це революція, яка прийшла в Америку 11 вересня 2001 року. Звичайно, застережень було багато. Перша атака на самий Всесвітній торговий центр відбулася 1993 року. Потім були вибухи казарм американської армії в Саудівській Аравії у 1996 році, посольств США в Кенії і Танзанії у 1998 році і корабля ВМФ США Cole у 2000 році.
15 вересня 1999 року Американська комісія з питань національної безпеки у XXI столітті випустила доповідь під назвою «Новий світ наступає». Її перший висновок полягав у тому, що «Сполучені Штати зазнають терористичної атаки з використанням зброї масового ураження, і американці загинуть на американській землі, можливо, у великій кількості».
Та сама комісія, у складі якої працював я, 31 січня 2001 року переконувала нового президента, Джорджа В. Буша, підготувати країну до цих атак, об’єднавши розрізнені федеральні урядові управління в нове національне управління внутрішньої безпеки. До наших застережень та рекомендацій не прислухалися. При першій атаці терористів на Америку в новому столітті загинуло три тисячі чоловік. Усі погоджуються з тим, що це не останні жертви. Багато експертів вважають, що два роки по тому США ще так і не розпочали вживати екстрених заходів, необхідних для захисту від подальших атак.
Навіть питання «свобода чи безпека» обговорювалося відносно мало, незважаючи на всю його важливість. Причина, швидше за все, в тому, що запобіжні контртерористичні засоби в США доставили незручність в основному американцям арабського походження, тоді як інтереси більш широких кіл американського суспільства не були зачеплені. Але США є (і пишаються цим фактом) розвиненою ліберальною демократією, де свободи особистості гарантовані конституцією і біллем про права, і де вони знаходяться під захистом незалежної судової системи, яка існує як рівноправна третя гілка влади.
Юридичні кола Америки та деякі інші верстви суспільства починають усвідомлювати складність проблем, з якими стикаються США, прагнучи захистити себе від атак ззовні, чого не траплялося, починаючи з 1812 року. Чи повинен національний уряд мати доступ до комп’ютерних повідомлень і телефонних переговорів громадян та інших жителів країни? Чи повинні підозрювані поміщатися під нагляд внаслідок належності до певної етнічної або релігійної спільноти? Чи повинна належна процедура, — яка включає habeas corpus, право наради і право поставати перед судом присяжних, — використовуватися для «тих, хто боровся на боці ворога», або інших людей, які є просто підозрюваними?
Ці та інші питання зачіпають саму основу демократії та цінностей Американської республіки. Відповісти на них у майбутньому буде аж ніяк не легше. Навпаки, є небезпека, що вони ставитимуться набагато частіше і з набагато більшою заклопотаністю.
Одна з найбільших проблем для демократичних суспільств Нового Світу на початку XXI століття — встановлення правильного балансу між безпекою та свободою. Варто зробити надто сильний ухил у бік свободи — і суспільство виявляється незахищеним перед обличчям атаки. Але створення суспільства підвищеної безпеки означає перемогу терористів, тому що це призводить до задушення демократичної свободи. Потрібні законодавці з мудрістю Соломона, а таких дуже небагато.
У цьому пошуку правильного балансу демократія не повинна замикатися в національних рамках. США могли б скористатися досвідом інших країн і поділитися своїм досвідом з ними. Свобода не належить будь-якій конкретній нації або системі. Це загальне благо, до якого повинні прагнути всі. Чи загрожує їй фашизм, комунізм, тероризм чи будь-яка інша форма фанатизму, свобода повинна захищати себе такими способами, які не призводять до її самознищення.
У цю епоху багатьох фундаментальних революцій, можливо, найбільшою революцією стане винахід нових способів забезпечити виживання та процвітання демократичних свобод.
Гаррі ХАРТ — колишній сенатор США
