У цьому плані партнерства особлива увага приділяється наданню допомоги державам, «які орієнтовані на вступ до НАТО, але ще не досягли такого ж успіху на цьому шляху, як Естонія». Насамперед це стосується Грузії і України, що будуть укладати спеціальні трьохсторонні угоди з НАТО та Естонією, пояснив міністр.
Офіційні коментарі всіх українських керівників досі заперечували орієнтованість зовнішньої політики країни на її вступ до Північноатлантичного альянсу — хоч раніше натякалося на можливу участь України в майбутньому не у воєнних блоках і союзах, а в механізмах загальноєвропейської безпеки. Експертні дані, отримані під час опитувань населення, свідчили про те, що більшість українців поки не готові до сприйняття ідеї вступу України в НАТО — тим часом як згідно з даними, наведеними Юрі Луйком, 54% естонців висловлюються «за», і лише 20% — «проти».
Та й наявні на сьогодні програми співробітництва між Україною і НАТО виконуються ледве наполовину. «НАТО, можливо, готове запропонувати й більш поглиблену співпрацю. Але питання в тому, чи може Україна відповідати необхідним для цього параметрам», — так коментували можливе поглиблення відносин між Україною і НАТО в колі експертів. Тим часом міністр закордонних справ України Борис ТАРАСЮК ще при вступі на посаду в інтерв’ю «Дню» говорив, що, за його розрахунками, умови, за яких можна було б обговорювати можливість майбутнього вступу України до НАТО, можуть визріти через 5—7 років. Тоді йшлося як про показники внутрішнього розвитку країни, так і про сприятливу зовнішню ситуацію.
Принаймні навіть за збереження нейтрального статусу, який керівництво України аж ніяк не вважає вічним, навряд чи варто б було відмовлятися від можливої допомоги Естонії в реорганізації самої системи керівництва збройними силами для підпорядкування її цивільному контролю, що стало нормою на Заході.
