У розпал передвиборної кампанії в Україні словосполучення «чесна влада» постійно звучить із телевізійних екранів і партійних трибун. Хоч яких би зусиль докладали агітатори, відтінок у нього чимраз іронічніший: ми не сумніваємося, що в команді будь-якого кандидата знайдуться люди, готові поцупити ласий шматок. Як відомо, найменш корумпованою країною у світі вважається Фінляндія. Авторитетна міжнародна організація Transparency International вже кілька років поспіль віддає їй почесне останнє місце. У Фінляндії, втім, як і в інших розвинених демократіях, чесна влада — це система взаємодії права, громадянського суспільства, традицій і цінностей нації. Чесна влада не залежить від персоналій — ніхто з кандидатів на яку- небудь державну посаду не може оголосити себе її гарантом, але всі політики зобов’язані служити їй. Чесна влада — це норма. Як розповів кореспонденту «Дня» заступник глави місії Посольства Фінляндії в Україні Піркка ТАПІОЛА, «фіни в повсякденному житті навіть не звертають уваги на практичну відсутність корупції у своїй країні».
— Відсутність корупції у Фінляндії пов’язана з розвитком нашого суспільства з дуже давніх часів. У нашій історії не було моменту, коли б ми вирішили розпочати операцію «чисті руки». Дуже часто основним чинником для чесної влади називають рівень зарплат співробітників держапарату. Звісно, у Фінляндії ці зарплати відрізняються від українських чи російських. Але вони аж ніяк не надхмарні — дозволяють жити достойно, але не розкішно. Зарплати співробітників фінської держадміністрації — не найвищі серед країн ЄС, вони менші, ніж у приватному секторі. У Сінгапурі, який також належить до найменш корумпованих країн світу, провідні чиновники отримують такі самі зарплати, як і керівники приватного сектора. Водночас у деяких державах високий рівень зарплати держслужбовців не допомагає викоренити корупцію. Тому я би не сказав, що це вирішальний чинник. Треба шукати глибші причини.
Ми дуже багато говоримо про значення для Фінляндії протестантської, лютеранської етики: поваги до роботи та неповаги до хитрості, спритності, нечесності. Тут помітний вплив i давніших традиції, ніж релігія. Фінляндія — велика країна з маленьким населенням, із несприятливим кліматом. Нашим предкам доводилося долати багато труднощів, і нарешті вони пересвідчилися, що чесна робота — єдиний спосіб жити краще. До речі, героєм фінських народних казок ніколи не буває хитра лисиця — це або чесний ведмідь, або роботяга- кінь. А лисиця у фіналі казки завжди зазнає невдачі.
Вирішальним чинником у нашій традиції я вважаю свободу: в нас ніколи не було рабства, кріпацтва. Гадаю, більшість фінів вважають, що взяти хабар — означає втратити самоповагу. Навіть якщо ніхто не знатиме про це, ви почуватиметеся залежним від людини, яка підмовила вас на нечесний вчинок. А це суперечить фінській гордості.
Традиції чесності привели до ідеалізації рівноправного суспільства, члени якого ведуть більш-менш однаковий спосіб життя. Навіть якщо ви маєте кошти, у Фінляндії це не прийнято особливо афішувати. Соціальний статус не відіграє особливої ролі в психології фінів. Для більшості з нас стати багатими — не головна мета. Треба жити нормальним життям, заробляти, використовуючи свою працю й інтелектуальні здібності. До речі, у фінській мові поняття «заслужити» та «заробити» передає одне дієслово. На мою думку, це показово.
Важливу роль відіграє рівень освіти нації. У XIX столітті у нас було видано закон, що дозволяє одружуватися лише грамотним жінкам і чоловікам. Освіченими людьми набагато важче маніпулювати — вони можуть читати закони, вони бачать, як працює суспільство та як зважають на їхні інтереси. Нарешті, ще один аспект фінських традицій — «соціальний контроль». Фіни — маленька нація, і приховати від сусідів нечесні доходи нам дуже важко.
На наших традиціях заснована й політична структура суспільства. Влада у Фінляндії — це не щось далеке від народу. (До речі, тривожно, що в Україні більшість виборців, готових підтримати найпопулярнішого кандидата, водночас не вірить у його перемогу. Це показує, що люди не довіряють своїй демократії, і в цьому різниця між нашими країнами). У Фінляндії загальне виборче право запровадили ще в 1906 році. Ми стали другою країною після Нової Зеландії, яка надала право голосу жінкам. Але на відміну від Нової Зеландії, у Фінляндії виборче право отримали представники всіх соціальних верств. Тоді до парламенту пройшли шестеро чи семеро жінок. Серед них була колишня домробітниця, яка в 1926 році стала міністром соціального забезпечення! Важливий також принцип виборності місцевих адміністрацій (адже корупція найчастіше «розцвітає» саме на локальному рівні). У Фінляндії є муніципалітети, населення яких становить лише 200 чоловік, але вони мають самоврядування. Така система — запорука легітимності влади. Тому фіни не бояться її представників, наприклад, поліцейських. Адже вони — наші поліцейські. Люди не бояться політики, і політики не бояться народу — вони почуваються членами громадянського суспільства, ходять у магазини, їздять у громадському транспорті. Ми, державні службовці, не можемо дивитися на людей зверхньо.
Дуже велику роль відіграє прозорість і підзвітність влади. Парламент посилає регулярні інспекції до різних урядових відомств, депутати стежать за витрачанням бюджетних коштів. Ми поважаємо закон, граємо за правилами, а не з правилами. До речі, Фінляндія старанніше за інших виконує всі принципи та директиви Європейського Союзу, тому іноді нас називають «наївними». Хай називають, але я справді пишаюся таким станом речей.
І тепер про досить болісний, але дуже важливий пункт — це наша історія, особливо XX століття. Незалежність, державність Фінляндії нам дорого обійшлася. Немає фінської сім’ї, яка б не постраждала від війни. Дуже багато хто з нас під час війни втратив власність, коли кордон Фінляндії було перенесено на захід. До речі, Фінляндія не має жодних претензій на повернення цієї власності. Але коли в 1939 році СРСР, згідно з Пактом Молотова — Ріббентропа, напав на нас, фінська спільнота возз’єдналася. Попри низьку військову підготовку, ми змогли зберегти нашу незалежність. Пізніше, через півтора року, ми зрозуміли: якщо ми знову не братимемо участь у війні, нас окупує Німеччина, щоб напасти на СРСР. Щоб зберегти нашу спільноту, ми були вимушені знову воювати з Союзом, але при цьому не укладали договорів із Німеччиною, не брали участі в блокаді Ленінграда. Дуже дорогою ціною, але Фінляндії вдалося уникнути насильної окупації, яку пережили Балтійські країни. Навіть у війну фінська демократія продовжувала існувати — працював парламент, відбулися вибори. СРСР тоді вів пропаганду, обіцяючи Фінляндії, якщо вона стане радянською, 8-годинний робочий день. А він у нас уже давно був! Під час становлення нашого національного руху говорили: «Ми не шведи, росіянами не станемо, ми — фіни». І через десять років після громадянської війни ми змогли загоїти її рани. Навіть ті, хто був на боці червоних, стали парламентаріями, міністрами — тому що так хотіли виборці.
У «холодну війну» Фінляндія балансувала: ми не стали частиною Східної Європи, але й до іншого блоку не могли приєднатися. Думаю, дуже важливо, що наші державні службовці відчували, що їхня робота справді служить народу, демократії, свободі, яку було досить важко зберегти. Зараз усім цим цінностям нічого не загрожує, втiм, знаючи, що такий час був, ви вже не граєтеся з цими поняттями. І, можливо, саме тому ми сьогодні на першому місці як найменш корумпована країна у світі. Вважаю, це важливий момент і для України. Ідентичність і гордість відіграють дуже велику роль. Звичайно, для цього слід проробити величезну роботу, щоб усі громадяни відчували, що країна, система працює для них, що є спільні інтереси, які вищі за групові чи особисті, що не можна втілювати в життя свої інтереси на шкоду чужим. Корупція — це симптом ураження держави. Вона вказує, що держава не дає своїм громадянам, у тому числі чиновникам, почуття безпеки, ідентичності, здорового патріотизму.
— Наскільки важлива для побудови чесної системи державна підтримка політичних партій?
— Політичні партії — це не бізнес. Дуже важливо, щоб вони могли брати участь у виборах і представити свою думку, попри те, скільки грошей у їхніх членів. Звичайно, існують членські внески, але вони низькі. Не можна допустити, щоб партії пробували заробляти. Тому й існує система державної підтримки представлених у парламенті партій. Ми хочемо контролювати прозорість їх фінансування.
Те саме стосується партійної преси, якій завжди важче отримати доход від реклами. Компанії не хочуть, щоб склалося враження, що вони підтримують якусь партію. Тому, щоб суспільство могло мати уявлення про спектр політичних думок, держава надає підтримку партійній пресі. Але, звісно, при цьому воно не має права втручатися в роботу цих видань. Представники всіх парламентських партій входять до правління нашого «держ телерадіо», компанії YLE, щоб гарантувати у тому числі рівний доступ до ефіру всіх політичних сил.
— Чи може фінський бізнесмен надати підтримку якійсь політичній партії?
— Звичайно, так часто й буває. Але треба, щоб усе було прозоро, щоб люди знали, хто кого фінансує, щоб усе було відкрито. Громадяни, і в тому числі бізнесмени, в демократичному суспільстві мають право підтримувати кандидатів.
— Цей бізнесмен потім зможе мати своїх законних лобістів у парламенті?
— Якщо люди знають, хто якого політика підтримував, знають, що політик захищатиме інтереси певної галузі, вони самі зможуть вирішити, голосувати за нього чи ні. Інтереси підприємців-спонсорів часто виявляються й регіональними інтересами. Є правила гри, і це не проблема.
— І все-таки у Фінляндії існує спеціальний Державний суд, компетентний розглядати справи про притягнення до відповідальності міністрів. Яка найрезонансніша антикорупційна справа у фінській історії останніх десятиліть?
— Востаннє Державний суд збирався в 1991 році (розгляд справи закінчився в 1993 р.). Міністр Кауко Юхантало мав намір домовитися з банком, щоб йому пробачили борг. Очевидно, згодом він збирався цьому банку якимсь чином віддячити. Але люди дізналися, система працювала, був Державний суд, Кауко Юхантало втратив і депутатський мандат, і міністерський портфель. Щоправда, після закінчення п’ятирічного мораторію займати державні посади він знову повернувся до парламенту. Але коли виникають такі ситуації, одразу стає зрозуміло, наскільки необхідно довіряти судовій системі. Ця справа не була політично мотивованою. Інші міністри та члени партії Юхантало не підтримували свого колеги. Вони бачили, що проблему треба було вирішувати, і довіряли суду.
— У вашій країні при прийнятті рішень особлива роль належить кваліфікованим радникам керівників відомств…
— Існують дві системи державного управління: коли інформація надходить зверху, і наша, де вона надходить знизу. Ми навіть вважаємо, що нічого заважати нашим міністрам «нестратегічними» питаннями. У Фінляндії на рівні керівників середньої ланки можна вирішити проблеми, з якими в інших країнах доводиться звертатися до заступників міністрів, а то й до міністрів. Так, на найважливіших рішеннях мають стояти два підписи — міністра та референта, який запропонував це рішення. Але якщо референт не впевнений у легітимності рішення після можливих змін, запропонованих міністром, він не ставить свого підпису, і тоді рішення треба переглянути. У цій практиці ми виходимо з того, що помічники наших міністрів є експертами та професіоналами своєї справи.
