Сьогодні в Брюсселі повинен розпочатися черговий раунд переговорів між Україною та ЄС про створення зони вільної торгівлі. Своє бачення українською стороною формату угоди буде представляти заступник голови Секретаріату Президента України Андрій Гончарук. За його словами, на переговорах з комісаром ЄС з питань торгівлі Пітером Мендельсоном також буде обговорюватися статус переговорів про створення зони вільної торгівлі. Яким бачиться цей процес українському уряду і загалом європейська перспектива з огляду на глобалізацію та ірландське «ні» Лісабонському договору? Які можливості відкриває перед Україною продовольча криза? Про це «Дню» розповідає віце-прем’єр-міністр України у справах європейської інтеграції і міжнародного співробітництва Григорій НЕМИРЯ.
ПРО БІЛЬШ ЖОРСТКІ УМОВИ ДЛЯ УКРАЇНИ
— Григорію Михайловичу, які уроки треба винести Україні з виступу Домініка Стросс-Кана?
— Для мене новим було бачення сценаріїв так званої м’якої та сильної глобалізації. І тоді питання, які наслідки будуть по першому і другому сценарію для України. Зрозуміло, що якщо буде реалізовуватися сценарій сильної глобалізації, то фактично в Європейському Союзі може бути більше апетиту для збільшення своєї потуги в об’єднанні, щоб діяти в глобальному світі. Водночас це означає більш жорсткі умови для України. Це ціна, яку нам треба заплатити з точки зору вимог до глибини адаптації, зокрема регуляторного середовища. Тут вимоги можуть стати більш серйозними. Але, з іншого боку, це дає можливість скористатися якорем для більш швидкої прив’язки до Євросоюзу і переходу від лише економічної до політичної інтеграції. Я побачив цю прив’язку і фактично своєю відповіддю Стросс- Кан це підтвердив.
Я звернув увагу під час дискусії на дуже чітку позицію одного з найбільш відомих банкірів у Європі — Лешека Бальцеровича щодо питомої ваги монетарної політики в інфляції. Ви бачили, що цю позицію підтримали фактично всі, включаючи Андерса Аслунда, старшого наукового співпробітника Інституту міжнародної економіки ім. Петерсона, модератора Річарда Хааса, за винятком Петра Олексійовича Порошенка. І потім Аслунд загострив це ще більше, звернувши увагу на те, що тут є певні елементи зацікавленості в збереженні існуючої монетарної політики.
— А в чиїх інтересах збереження такої політики?
— Наскільки я зрозумів запитання Аслунда, він (Порошенко. — Авт.) не лише очолює наглядову раду, а й є відомим бізнесменом. Я думаю, що в цьому полягала суть звернення. Другим елементом дискусії стало те, що всі погодилися із запропонованою Петром Олексійовичем необхідністю координації. Але важливе уточнення зробив Бальцерович, сказавши: якщо це координація поганих політик, то це погана політика. Хочу зазначити, що під час дискусії не було позиції уряду, були позиції досить різних людей з різним досвідом. І в даному випадку вони збігалися. Наскільки я зрозумів, є три елементи інфляції. Великий елемент інфляції пов’язаний із зовнішнім фактором. Це ціни на продовольство й паливо. Другий фактор, який, безумовно, стосується України, — монетарна політика. Третій фактор — структурні елементи, пов’язані з витратами. Це фіскальна політика, наскільки вона здійснюється збалансовано. Оскільки за перше і друге уряд не відповідає, то я думаю, що це була найбільш збалансована картина джерел інфляції. Отже, є розуміння, яким чином інфляцію треба долати.
— До речі, Бальцерович пропонує нам для зменшення інфляції зменшувати державні витрати. Чи можна очікувати, що уряд зменшуватиме бюджетні видатки, щоб зменшити рівень інфляції?
— Це не питання зменшення чи збільшення видатків, це питання пріоритетів. Уряд, безумовно, зацікавлений в тому, щоб чіткіше ранжирувати ці витрати і проводити відповідальну фіскальну політику. Так що тут є таке розуміння. І бюджет, який запропонував уряд, більш строгий до витрат, ніж той, який запропонував президент. Там витратна частина більша, якщо я не помиляюсь, на 1,4 млрд. грн. Це є свідченням того, наскільки серйозно уряд до цього ставиться. Я гадаю, що це була частина важливої дискусії, яка вносить елемент неупередженої експертної думки у наші внутрішні дебати: хто винен і що треба робити?
«НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ В ЄС БУДЕ НАБАГАТО СКЛАДНІШИМ ЗАВДАННЯМ...»
— Як ви оцінюєте вплив на швидкість інтеграції України в ЄС такого фактору, як ірландське «ні» Ліссабонській угоді?
— Справді, існує небезпека, що цей факт можуть використати прихильники певного замороження розширення ЄС. Тому в інтересах України — якомога швидше завершення процесу ратифікації Ліссабонської угоди. Щоб зняти останній аргумент, що поки це не завершено, ми не можемо говорити про якісь наступні етапи. Ми чітко почули, що в даному випадку це не стосується Хорватії, яка веде переговори і найближчим часом стане членом ЄС. Але очевидно, що подальше розширення потребуватиме серйозних підходів.
Є очевидним, що набуття членства України в ЄС буде набагато складнішим завданням, ніж це було в певних історичних умовах для інших країн Центральної та Східної Європи, які ставали членами ЄС у 2004 і 2007 роках. По-друге, шлях України до Євросоюзу буде дещо іншим з точки зору етапів, процедур, ніж це було раніше. Тому що зараз у ЄС дуже серйозно говорять про так звану інтеграційну спроможність: наскільки Європа може далі інтегруватися без шкоди для якості європейського проекту. Це означає, зокрема, що економічна інтеграція через зону вільної торгівлі нового покоління буде надзавданням на найближчі кілька років з подальшою її імплементацією. Фактично, від цього процесу залежатиме новий підхід до питання про політичну інтеграцію. Додаткова складність процесу полягає в тому, що, на відміну від країн Центральної та Східної Європи, які отримували статус кандидата, що означало і серйозну фінансову допомогу для адаптації, Україна не може розраховувати на це. Принаймні, очевидно, до 2013 року. Але коли починатиметься дискусія щодо нової фінансової перспективи 2014—2020 років, то це саме та рамка, яку варто мати на увазі й використати повною мірою для того, щоб отримати якщо не кандидатську допомогу, то допомогу, пов’язану з імплементацією угоди про зону вільної торгівлі. І, безумовно, умова, яка залежить лише від України, — це вимога стабільності в Україні. Коли ця стабільність означає спадковість політики і є запорукою того, що, незалежно від політичного календаря, вона стратегічно не змінюється. Можуть бути якісь тактичні відмінності, а стратегічні — ні.
ПЕРСПЕКТИВА І РЕАЛЬНА ДОДАНА ВАРТІСТЬ
— А чи вдасться Україні включити в нову угоду перспективу членства, щоб це підштовхувало нашу країну на необхідні реформи?
— Що таке перспектива? Про що реально йдеться в рамках цієї посиленої угоди? Вперше, і це буде реальна додана вартість, йдеться про справжню економічну інтеграцію, яка в майбутньому веде до входження в спільний ринок. Цей інтегративний елемент уперше в економічному сенсі тут з’явився. Стосовно політичної асоціації в даному випадку тут нічого нового немає. Угоди про асоціацію мають багато інших країн. Ідеться про тлумачення: що означає асоціація. У даному випадку, так, як це було в польському варіанті, в преамбулі у своєрідний спосіб закріпили це європейське покликання. Я вважаю, що це є предметом дискусії, включно з самою назвою угоди. Якби мене запитали, яка найкраща назва нової угоди між ЄС та Україною, я б сказав, що це угода про асоціацію та інтеграцію. Тому що реально йдеться про це. Очевидно, що цієї угоди в повному вигляді не вдасться досягти цього року. Мабуть, лише по завершенні переговорів про зону вільної торгівлі можна буде говорити про цілісний документ. Напевно, на саміті Україна—ЄС буде обговорено певні принципи, підходи і розуміння, що означає європейська перспектива для України. Можна зараз побачити, що в рамках Європейської політики сусідства існує відмінність у термінології. Є сусіди Європи, і є європейські сусіди. В даному випадку в цьому може полягати новизна польсько-шведської ініціативи, яка має потенціал розповсюджувати принцип диференціації не лише всередині регіону, а й між регіонами. І таким чином чітко позиціонувати як європейських сусідів на середньо- і короткострокову перспективу регіон, де розташована Україна. А як сусіди Європи — регіон Середземномор’я.
— Чи не стривожило вас висловлювання П’єра Леллюша про можливість диференційованого розвитку Європи, як він висловився — «Європа а ля карт»?
— Кожна ідея має право на існування. Де-факто, якщо ми подивимося, елементи цього підходу вже існують зараз. Що, як не Європа різних швидкостей, є наявність єврозони, до якої входять не всі країни ЄС? Не всі країни ЄС є учасниками Шенгенської зони. З іншого боку, є країни — не члени Євросоюзу, на яких шенгенський режим також може розповсюджуватися. Можна говорити про кілька таких випадків. Я думаю, що озвучена Леллюшем ідея є старою. Німецький євродепутат Ельмар Брок назвав її думкою з минулого. Це Європа концентричних кіл, і в даному контексті — різних швидкостей. Про це багато у Франції говорили, і фактично воно виглядає як досить непогана ідея. Але коли заглиблюватися, то, дійсно, є приклад коаліції тих, хто хоче об’єднатися. Але як бути з бюджетом Євросоюзу, по якому рішення ухвалюватимуть усі країни? Яким чином досягнути консенсусу між усіма членами Європейського Союзу в питаннях, які цікавлять лише велику групу країн? Відповіді щодо інституціоналізації процесу ухвалення таких рішень я не бачу на сьогодні. Тому скільки існуватиме Європа — стільки існуватиме і ця ідея. Але реальність буде трохи іншою. В даному випадку фактор глобалізації, якщо Європа буде більш об’єднаною і менш роз’єднаною, що принесе користь усім країнам-членам ЄС, у довгостроковій перспективі гратиме вирішальну роль.
«ПРОДОВОЛЬЧА КРИЗА — ЦЕ І ВИКЛИК, І ШАНС»
— Чи скористається Україна шансом, який відкривається перед нею завдяки продовольчій кризі?
— Продовольча криза — це і виклик, і шанс. Тому що вона дозволила в досить несподіваний спосіб відтворити можливість для України знову стати житницею не лише Європи, а й більш широкого світу. У цьому сенсі славетний потенціал України, що стосується сільського господарства, отримав дуже серйозний поштовх, щоб нарешті бути реалізованим. Йдеться не лише про те, що цього року буде рекордний урожай за всіма оцінками. А з огляду на довгострокові прогнози Україна, дійсно, отримала цю стратегічну нішу, якою вона просто зобов’язана скористатися. Умови для цього — це модернізація не лише сільськогосподарського сектора, а ухвалення цілого ряду заходів, у тому числі тих, що стосуються створення зони торгівлі, зокрема з ЄС.
Є ще один цікавий аспект у цьому питанні стосовно європейської інтеграції України. Майже половина бюджету ЄС витрачається на спільну сільськогосподарську політику. 2013 року буде серйозний раунд консультацій і переговорів щодо майбутньої долі спільної сільськогосподарської політики. І саме тому, що Україна багатьма у Європі сприймається як серйозний конкурент, який може поставити під загрозу стабільність, пов’язану зі спільною сільськогосподарською політикою. Це був один з аргументів, про який відкрито ніколи не говорили, але який реально існував у плані досить скептичного ставлення до майбутнього членства України в ЄС. Але зараз продовольча криза зачіпає не лише бідні країни в Азії чи Африці або на Середньому Сході, а й ЄС, що пов’язано з високими цінами на паливо. Той факт, що Україна має ресурс, який може пом’якшити продовольчу кризу і надати нову конкурентоспроможність Європі саме в сільському господарстві, робить аргумент україноскептиків у ЄС менш вагомим. Так що тут є не лише глобальний вимір, про який говорили, а й дуже серйозний європейський вимір, який у даному випадку, якщо Україна скористається цими можливостями, буде позитивним для того, щоб стати членом ЄС у середньостроковій перспективі.
