У Європі ірраціональність політичного і медіа-обговорення ядерної енергетики, можливо, навіть зросла і посилилась упродовж року після катастрофи на електростанції Фукусіма Даїті. Проте неупереджена оцінка місця ядерної енергетики у світі, як і раніше, і необхідна, і складна.
Європейці не повинні пихато говорити про політику в ядерній енергетиці, неначебто наша думка мала значення для всього світу, але ми це робимо. З іншого боку, у Європи справді є кваліфікована відповідальність у сфері безпеки, у якій ми, як і раніше, можемо сприяти міжнародній нормативній та організаційній базі, яка дисциплінуватиме держави і забезпечуватиме велику прозорість, коли йдеться про такі глобальні ризики, як ядерна енергетика.
Європа рівною мірою відповідальна за просування досліджень більш безпечних технологій, зокрема, технологій четвертого покоління ядерних реакторів. Ми, європейці, не можемо дозволити собі такої розкоші, як демонтаж промислового сектора з високим рівнем доданої вартості, в якому у нас усе ще є реальні порівняльні переваги.
У Європі Фукусіма породила серію похмурих і рокових образів довкола ядерної енергетики. Німецький журнал Der Spiegel сповістив про «9/11 атомної промисловості» та «кінець ядерної ери», а провідна газета Іспанії El Pais заявила, що підтримувати «цю енергію [було] ірраціонально» і що «Китай пригальмував свої ядерні амбіції». Але реальність довела, що така оцінка як упереджена, так і безнадійно невірна.
Щоправда, кілька країн — Бельгія, Італія, Німеччина і Швейцарія разом із Перу, єдиною неєвропейською країною, яка приєдналась до тенденції, — офіційно заявили про свій намір зупинити використання атомної енергії або уникнути її. Ці рішення стосуються в цілому 26 реакторів, а 61 реактор перебуває у стадії будівництва у всьому світі, 156 проектуються і 343 офіційно обговорюються. Якщо ці плани реалізуються, кількість функціональних реакторів (сьогодні їх 437) подвоїться.
Але більш цікаво те, що ядерний бум не глобальний: Бразилія є лідером у Латинській Америці, тоді як найшвидший розвиток відбувається в Азії, здебільшого в Китаї та Індії. Якщо ми порівняємо це географічне поширення з глобальними знімками ядерних об’єктів до ядерної катастрофи на острові Три-Майл у США 1979 року, то виникне вражаюча кореляція між ядерною енергетичною політикою країн і їх геополітичним положенням та економічною силою.
Тоді як апетит на реактори в 1970-ті роки відображав міжнародну вагу Радянського Союзу і, перш за все, геополітичний вплив Заходу — Японії, США і Європи — сьогодні центр тяжіння остаточно змістився на Схід, де ядерна енергетика стала «воротами у процвітаюче майбутнє», говорячи словами коментаря листопада 2011 року в The Hindu. Президент Обама, який, очевидно, погоджується з цим поглядом, сміливо заявив, що гарантії щодо кредитів і дослідження у створенні малих модульних реакторів підтвердять глобальні позиції Америки у перших рядах цивільних ядерних технологій і їх актуальність у новому світовому порядку.
Енергія, звісно, родовід будь-якого суспільства, відображається у співвідношенні попиту на енергію і доходів. У цьому відношенні переваги атомної енергії виділяються, особливо її надійність і передбачувані витрати. Огляд розвитку світової енергетики МАГАТЕ 2010 року прогнозує зростання глобального попиту на енергію на 40% до 2030 року — невблаганна реальність, яка найбільш відчутна в країнах, що розвиваються, особливо в Азії.
Таким чином, розширення використання атомної енергії — це факт, і воно продовжуватиметься. Щоб діяти відповідально, європейці повинні працювати над підвищенням міжнародних стандартів безпеки АЕС, а не відмовлятися від участі у грі. Реальний урок Фукусіми полягає в тому, що державний контроль необхідний, але його недостатньо для забезпечення ядерної безпеки.
На жаль, минулорічна пропозиція МАГАТЕ, спрямована на запуск ефективної міжнародної системи контролю безпеки ядерної енергетики у всьому світі, явно провалилася з відома Європейського Союзу. Гірше те, що за підтримки ЄС бюджет МАГАТЕ, який уже й так становить нікчемних 300 млн євро, було скорочено майже на 10%.
У цьому контексті ініціативу проведення вибіркової перевірки МАГАТЕ 10% працюючих реакторів упродовж трьох років було відхилено, знову за активної підтримки ЄС, на тій підставі, що відповідальність за забезпечення безпеки й інспекцій повинна передусім покладатися на держави-члени. Лише тонка поправка, яка зробила спільні інспекції з МАГАТЕ добровільними, дозволила укласти угоду. Щодо самого ЄС, дискусії й остаточне формулювання «добровільних» стрес-тестів» у березні 2011 року, точно названих прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском «бурхливими», показали вражаючу безліч недоліків і слабкостей.
Мабуть, найяскравіше протиріччя в ядерному обговоренні в Європі полягає у невідповідності між удаваними зусиллями стимулювати економічне зростання і легковажністю держав-членів щодо відмови від ядерної енергетики, яка залежить від конструювання, інжиніринга та навичок управління й контролю, що лежать в основі порівняльної переваги Європи у цій галузі промисловості.
Один відрадний виняток полягає у нещодавній угоді між Сполученим Королівством та Францією щодо налагодження виробничого союзу між Rolls Royce і Areva в ядерних технологіях. Але вони не повинні бути самі. Чи розумно, що країни Європи відмовляться від ніші процвітання з ідеологічних міркувань, недоречних із глобальної точки зору?
Зростання ядерної енергетики в Європі можна порівняти з її післявоєнною економічною майстерністю. Воно збіглось із піком віри Заходу в його зростаючу економічну потужність і вічне глобальне панування. Сьогодні, коли Європу дедалі частіше називають хворою людиною світової економіки, навіть відмова всього континенту від атомної енергії практично не позначиться на світовій арені. Нав’язування напряму політичного обговорення більше не є роллю Європи. Відповідальна поведінка — так.
Ана ПАЛАСІО — колишній міністр закордонних справ Іспанії, колишній старший віце-президент і головний консультант Світового банку.
