У Старому і Новому світі багато говорять про необхідність дотримуватися спільних цінностей і про принциповість. І при цьому постійно закликають країни, які хочуть приєднатись до європейського клубу, орієнтуватися на ці цінності. Але збоку виглядає так, що самі провідні західні країни не дотримуються своїх же принципів. І приклади цього лише зростають. Спочатку Захід говорив про ізоляцію російського президента Володимира Путіна як покарання за анексію Криму, а згодом і вторгнення російських військ на схід України. Росію виключили з G8, скасували саміт Росія — ЄС, не запросили на саміт НАТО у Вельсі. Але всі добре пам’ятають, як попри цю принциповість французький президент Франсуа Олланд вивів Путіна з ізоляції, прийнявши його як господаря на урочистості з нагоди 70-річчя висадки американських військ у Нормандії. І це пояснювали тим, що запрошення було відправлено задовго до анексії Криму і, мовляв, з російським лідером потрібно спілкуватися, пояснювати, що він неправий. Результат: жодні пізніші домовленості щодо врегулювання ситуації на Донбасі з участю Росії в женевському (США, ЄС, Україна, Росія) та нормандському форматах (Франція, Німеччина, Україна і Росія) російська сторона не виконувала.
І тепер виявляється, що у господаря G20 — Австралії, яка рішуче засуджувала російську агресію в Україні, заявляла про причетність Росії до збиття малайзійського лайнера, теж немає підстав відмовити Путіну, запрошення якому відвідати цей саміт було відправлено давно. І знову в заявах австралійських високопоставлених чиновників наголошували на необхідності появи російського лідера на цьому форумі, заодно щоб він там вислухав міжнародний осуд його поведінки щодо України.
Все це виглядає більш ніж дивно, бо Путіну байдуже, чи будуть його осуджувати, чи ні, головне — продемонструвати, що без нього не вирішують жодної проблеми у світі. І саме це він хоче підтвердити своєю присутністю на таких форумах. Головний редактор «Ежедневного журнала» Олександр Риклін так охарактеризував у «Фейсбуці» бажання Путіна взяти участь у саміті G20: «Дивна ситуація... Ось, наприклад, когось покликали в гості... Давно покликали... А за цей час багато чого відбулося... Наприклад, той хтось викинув дружину з шостого поверху... І його там, звісно, вже ніхто не чекає... І практично всі говорять прямо про це... А він все одно преться...»
«День» попросив екс-міністра закордонних справ України Володимира ОГРИЗКА прокоментувати ситуацію щодо запрошення російського президента на саміт G20 (групи двадцяти країн), який відбудеться у листопаді в Брісбені, Австралія. Особливо, зважаючи на те, що є чимало країн з цієї групи, які виступають проти приїзду Путіна.
— Мене інформація щодо запрошення Путіна на G20, чесно кажучи, засмутила. Логіка, яку висунули деякі представники Австралії, мені здається, не зовсім правильна, тому що все залежить від того, хто запрошує. Хоча, справді, йдеться про колективний орган, але якщо організатор не бажає бачити у себе того чи іншого гостя, то він може це зробити саме як господар заходу. Я розумію, що, мабуть, не всі, у тому числі в Австралії, дотримуються такого жорсткого курсу щодо Росії. І це прикро на тлі дуже чіткої позитивної позиції Австралії, яку вона займала і, власне, займає за винятком цього моменту.
«ЯКЩО ЙДЕТЬСЯ ПРО ІЗОЛЯЦІЮ, ТО ВОНА МАЄ БУТИ ІЗОЛЯЦІЄЮ, А НЕ ІЗОЛЯЦІЄЮ З ПОЗНАЧКОЮ «МІНУС»
— Сама міністр закордонних справ Австралії Джулі Бішоп так пояснила позицію своєї країни: «Я прозондувала ситуацію і з’ясувала, що країни сповнені рішучості гарантувати, що G20 залишається головним економічним форумом для глобальних проблем. Також існує думка, що президент Путін повинен з’явитися і вислухати міжнародне засудження його поведінки щодо України».
— У цьому теж є певний резон, і з цим важко не погодитись. Але розумієте, якщо йдеться про ізоляцію, то вона має бути ізоляцією, а не ізоляцією з позначкою «мінус». Тому можна, звичайно, і такою логікою керуватися, але мені здається, що все-таки доцільно було б показати Путіну, що його не хочуть бачити в цивілізованих суспільствах і його думку не братимуть до уваги. А так ми почуємо черговий сплеск кремлівської брехні і пропаганди. І це означатиме фактично, що Путіну привідкривають двері. У G8 закрили двері, а G20 чомусь відкриває. Логіки в цьому, чесно кажучи, справді немає.
— А як у цьому контексті ви оцінюєте позицію Сполучених Штатів? Скажімо, міністр фінансів США Джек Лью сказав з цього приводу наступне: «Якщо до моменту зустрічі (у листопаді) ситуація не покращитися, я думаю, що президент Путін почує безпосередньо те, що він зараз чує через економічні санкції й інші вислови — дії Росії неприйнятні».
— Знаєте, це взагалі не схоже на позицію. До саміту G20 більш ніж півтора місяця, отже, це означає, що ці майже два місяці Путін буде виробляти те, що він хоче, а потім йому скажуть: знаєте, ми з цим не згодні? Це позиція, яка означає, що йому дають фактично карт-бланш продовжувати безчинства.
— Мабуть, те ж саме можна сказати і про позицію ЄС. Бо як інакше можна розглядати повідомлення у ЗМІ, що до кінця поточного місяця Європейський Союз має намір здійснити перегляд санкцій, що введено проти Російської Федерації, в бік їх пом’якшення? І це рішення, як зазначають в Європейській службі зовнішніх дій, буде базуватися на «комплексному огляді стану виконання мінського мирного плану, зокрема режиму припинення вогню». Хіба зараз можна говорити про це, адже терористи й Росія не виконують домовленості, зокрема про виведення військ і важкої техніки?
— Вважайте, що частину санкцій буде знято. Ось вам результат. Хіба російські війська повиводили? Ні. В тому й проблема, що якісь буквально елементарні кроки, які ще навіть назвати кроками не можна, роблять, і це вже підстава для того, щоб відступати назад. Це дуже, на мій погляд, неадекватна позиція, яку зараз займає Європейський Союз.
І справа не в тому, що це відбувається за старого керівництва європейськими органами. А справа в тому, що для того, щоб там справді ситуація почала стабілізуватися, треба зробити одну просту річ: закрити кордон і можливість для безперебійного постачання на ці окуповані території озброєння і живої сили з Росії. Допоки цього не буде, усі такі півкроки, кроки не матимуть жодного значення. Це буде просто бутафорія, яка освячуватиме фактично окупацію росіянами територій, які зараз не контролюють українські військові.
«ЗАХІД ЩЕ РАЗ ПРОДЕМОНСТРУВАВ СВОЮ НЕАДЕКВАТНІСТЬ В ОПОРІ АГРЕСОРУ»
— Учора з’явилася стаття німецького експерта Джуді Демпсі, яка чітко зазначає, що в Європі — на сході України — з’явився ще один заморожений конфлікт. Як це розглядати — як констатацію факту і небажання ЄС та США щось зробити в цій ситуації?
— Ознакою цього небажання є послаблення санкцій з боку Заходу. Якщо територія окупована, якщо ці злодійства тривають, якщо так зване перемир’я є лише перемир’ям з боку українських військових, коли бандити обстрілюють і атакують, захоплюють територію, то за таких обставин будь-які кроки назустріч агресору означають фактично визнання того, що він робить. Тому Захід вкотре продемонстрував свою неадекватність в опорі агресору. Це справді так. Про що вже багато переговорено, і це справді нагадує політику умиротворення перед Другою світовою війною. Якщо на Заході не схаменуться — вони отримають Третю.
— До саміту G20 у Нью-Йорку буде засідання Генеральної асамблеї ООН. А президент Польщі Броніслав Коморовський пообіцяв там порушити питання про позбавлення Росії права вето. Чи це допоможе нам якось, адже всі рішення РБ ООН щодо українського питання блокує саме Росія?
— Це питання справді можна обговорювати. Але від обговорення до вирішення фантастично довгий шлях. Адже це означатиме, що практично треба буде переосмислити всю систему ухвалення рішень у Раді Безпеки ООН. Тобто її треба буде фактично оновити і ухвалити новий статут, у такий спосіб, який дозволив би зробити це без Російської Федерації. Це не просто складні дипломатичні переговори, це — надскладні дипломатичні переговори, які, вважаю, жодним чином не матимуть якогось швидкого розв’язання. Сама проблема реформування РБ ООН уже може налічувати кілька десятків років. Зараз проводять консультації, аби певним чином розширити її склад, розширити можливість представництва деяких регіонів. Але віз і нині там. Тому питання, яке пан Коморовський буде ставити, в рази складніше, тому що доведеться приймати дуже важливі політичні рішення. Як старт для обговорення це — прекрасно, але практичний результат неможливий за визначенням, тим паче в такий короткий термін.
«НАША ДИПЛОМАТІЯ ПОВИННА ВИКОНАТИ ДВА КЛЮЧОВИХ ЗАВДАННЯ»
— Буквально днями австрійський канцлер Вернер Файманн озвучив Путіну чотири вимоги з боку ЄС: якомога швидше вивести зі сходу України всіх російських військових, визнати суверенітет і цілісність України, забезпечити охорону українського кордону з метою не допустити повторного проникнення російських солдатів і забезпечити підтримку мирного процесу в Україні з боку Кремля. З іншого боку, новий польський прем’єр Ева Копач, коментуючи питання можливих поставок летальної збої Україні сказала наступне: «Польща повинна вести себе як польська розумна жінка». Ми що, вже залишаємось наодинці проти Росії?
— Сумніваюся, що зовсім одні. Але наша дипломатія зараз повинна виконати, як мені здається, два ключових завдання. По-перше, домогтися, щоб усі країни Європейського Союзу в максимально стислий термін (про три роки, як дехто у нас заявляв, не може бути й мови, а за п’ять-шість місяців) ратифікували Угоду про асоціацію, щоб вона набула чинності максимально швидко. По-друге, у тих країнах, які здатні продати нам зброю, було створено відповідне лобі для того, щоб таке рішення було прийнято. Я думаю, якщо ми будемо чітко і прагматично формулювати те, що ми хочемо, і ставити конкретні завдання, тоді у нас з’явиться можливість купити зброю і залучити на свій бік союзників. Загальні розмови дуже хороші, але до справи, як кажуть, прямого відношення не мають. Треба ставити конкретні завдання і отримувати конкретні результати — тоді ми будемо сильнішими і зможемо протистояти російському агресору.
— Як ви прокоментуєте те, що у Польщі дуже сильного дипломата Радослава Сікорського підвищили до спікера парламенту, що нагадує радянські часи, коли неугодних політиків підвищували, а на цю посаду призначали Гжегожа Щетину, явно недосвідченого дипломата, який не знає іноземних мов.
— Кого призначати і на яку посаду, це внутрішньо польська справа. І ми не можемо на це впливати. Рішення ухвалено, і ми його приймаємо. Я, звичайно, розумію, що і Туск, і Сікорський були найактивнішими нашими адвокатами в Європі. Я не думаю, те, що вони перейшли чи перейдуть, як у випадку Сікорського, на інші важливі посади, послабить нас у Європі. А щодо нових очільників уряду і МЗС, то, на мою думку, безвідносно до того, хто ці люди, вони так чи інакше розуміють значення незалежної України для безпеки Польщі. Тому я сподіваюся, що і новий міністр, і новий прем’єр робитимуть усе для того, щоб Україна стала частиною європейської спільноти, бо це гарантія безпеки Польщі, про що говорили її керівники вже дуже давно.
