Член Комісії ОБСЄ з прав людини Герт Вайскірхен, який нещодавно відвідав Україну, переконаний, що Європа загалом і Німеччина як каталізатор процесів повинні на ділі підготувати «європейську перспективу» України для її поступового, крок за кроком просування до Європи. Німеччина ж, вважає Вайскірхен, який протягом багатьох років був депутатом Бундестагу від соціал-демократичної партії Німеччини, членом комітету закордонних справ і керівником групи Німеччина — Україна, має стати «захисницею» українських інтересів. Що ж до України, то німецький політик вірить, що вона зможе піти «хорошим шляхом», особливо якщо Захід, допомагаючи їй, виправить власні помилки.
— Пане Вайскірхен, яке враження справило на вас усе тут побачене?
— Україна наразі перебуває в дуже скрутному внутрішньополітичному становищі, і я можу тільки сподіватися на те, що найближчим часом буде знайдено компроміс, за якого Президент, прем’єр-міністр і основні політичні сили спробують знайти спільну позицію, щоб країна не сповзла в глибоку політичну кризу.
— Президент Кучма і прем’єр-міністр Ющенко також стверджують, що Україна зробила «європейський вибір», що для України важливі «європейські цінності». А що може і повинна зробити для України Європа? Як ви оцінюєте перспективи відносин України з Європою?
— У кожній кризі міститься і великий шанс, і я дуже сподіваюся, що ЄС такий шанс не втратить. Вельми важливо підготувати для України європейську перспективу. Це означає, що потрібна не тільки стратегія на словах, а й конкретні пропозиції, щоб Україна поступово, крок за кроком все-таки в довгостроковому плані мала перспективу зближення з Європою.
— Яку роль змогла б зіграти в цих відносинах Німеччина?
— Німеччина могла б бути каталізатором у всіх цих процесах, могла б сприяти експорту на Захід деяких видів промислової продукції України. Нещодавня угода щодо текстилю — хороший знак, але треба, щоб й інші українські товари отримали шанс на європейському ринку. ФРН повинна, як на мене, стати «захисницею» інтересів України.
— Як ви оцінюєте становище засобів інформації в Україні? Чи можна сказати, що в Україні немає свободи преси, свободи слова?
— Безсумнівно, є підбадьорливі ініціативи, приклади хорошої, демократичної, професійної журналістики. Поки це маленькі спроби, але їх треба підтримувати, їм треба дати шанс. Не вистачає, однак, розумних структур, які мають бути підкріплені й законодавчо. Сподіваюся, що українські законодавці ухвалять відповідний закон, щоб ці ініціативи знайшли своє місце.
— Але люди в уряді й у парламенті кажуть: «У нас є закони, але в нас немає грошей на створення усього цього».
— Так, це, звичайно, сильний аргумент. Але, насамперед, треба створити хороше, ліберальне, прозоре законодавство. Якщо його створять, то можу передбачити, що тоді надійде й допомога — адже є фонди підтримки демократії при Раді Європи, а можливо, знайти джерела фінансів допоможе уповноважений з мас-медіа ОБСЄ, для того щоб за сприяння Західної Європи українські засоби інформації отримали й фінансові можливості для самореалізації.
— Десять років тому в Києві було багато західних журналістів — тепер їх стало значно менше. Західні журналісти майже не знають Україну, вони не знають, що відбувається в регіонах — не в Києві, де центри влади, а по країні загалом — як ви гадаєте, чому це так?
— Справді, ви маєте рацію. Журналісти великих газет з усієї Європи не приділяють належної уваги Україні. З Москви, Варшави, Праги чи з Відня Україну не можна по-справжньому побачити, ні, треба бути тут, в країні, причому не в Києві — адже Україна справді різноманітна країна з різними регіонами. Але в цьому я вбачаю й значну перевагу України. Внутрішнє напруження свідчить, що це жива країна з великим майбутнім, і я дуже вірю, що великі газети, нарешті, відкриють цю країну як справжню європейську державу, яка наразі перебуває в скрутному становищі, але, треба сподіватися, зможе піти гідним шляхом.
— Чим, на вашу думку, відрізняється Україна від Росії? Адже ви часто буваєте й у Росії?
— Вважаю, що в Україні проблеми, які помітні й у Росії, виявляються набагато концентрованiшими. Якщо ми подивимося на проблеми взаємовідносин політичної й економічної влади, внутрішньої демократизації, регіоналізації, то побачимо: майже все, що відбувається в Росії, можна помітити й в Україні, з однією різницею: Україна, на відміну від Росії, не має великих енергетичних ресурсів і, звичайно, залежить від зовнішнього постачання. Схожі проблеми є й у інших європейських країнах, але вони змогли їх вирішити, тож Україна, сподіваюся, з цим також упорається.
— Як ви гадаєте, чи справді є причини стверджувати: «Україна буде або з Росією, або iз Заходом». Чи не можна обійтися без цього співставлення? — У довгостроковому плані іншого рішення просто немає. Європейський шлях передбачає: хороший сусід — це хороший сусід хорошого сусіда. Це таємниця успіхів Європи. Для Росії й України в цьому — спільна перспектива. Росія не може прожити без решти світу, без Заходу, а Україна не може прожити без Росії та Європи. Ми всі разом на цьому континенті відповідаємо один за одного. І ми не можемо відгородитися один від одного, тим паче, не можемо і не повинні йти на конфронтацію.
— Яку роль могла б відігравати в Україні ОБСЄ — в найближчій і подальшій перспективі?
— ОБСЄ — це найбільша міжнародна організація з тих, які можуть стабілізувати Україну, показати їй шлях до стабільного майбутнього, потурбуватися про те, щоб політичні конфлікти вирішувалися мирно, щоб у боротьбі за владу політичні сили не йшли заради досягнення мети на конфронтацію, а рухали країну вперед. Різні, в тому числі й протилежні, погляди — сам по собі зрозумілий компонент демократії, поки ці протиріччя не перетворюються на бій з політичним противником. Треба шукати разом з політичними противниками шлях у майбутнє, і якщо це вийде — тоді можна буде сказати, що ОБСЄ виконала своє найважливіше завдання.
— Чого слід очікувати від Ради Європи?
— Можу тільки сподіватися, що колеги виявлять достатню розважливість і розуміння, аби правильно оцінити ситуацію в Україні, не перекривати їй шлях, а навпаки залишити двері відчиненими.
— Як ви вважаєте, яких помилок і прорахунків за останнє десятиріччя після «комунізму» відносно України припустився Захід, що недооцінив, що переоцінив?
— Переоцінена була спроможність України самостійно вирішити всі свої проблеми — цю здатність всі ми дуже переоцінили. Недооцінили того, що ми повинні були зробити раніше і мусимо зробити зараз значно більше для позитивного внутрішнього розвитку в Україні. Тут Захід припустився серйозних помилок, і лишається тільки сподіватися, що вони будуть швидко виправлені.
