Учорашній візит українського Президента Віктора Януковича до Москви і підписання десятка двосторонніх угод викликали безліч питань як в Україні, так і за кордоном. Деякі експерти вважають московські домовленості наслідком провалу політики «Східного партнерства». Адже розрахунок шведсько-польської ініціативи полягав у тому, щоб країни, охоплені партнерством, зближувалися з ЄС, а тут Україна в останню мить відмовляється від угоди про асоціацію і підписує ряд угод з Росією, які багатьма сприймаються як здача Януковичем країни Путіну. «День» звернувся до політолога, члена Німецько-Українського форуму, Берлін, Александеру РАРУ з проханням прокоментувати значення цих подій в Москві і як це все позначиться на політиці «Східного партнерства».
«СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО» ПОТРЕБУЄ ТЕРМІНОВОГО КОРИГУВАННЯ»
— Поки не потрібно говорити про те, що «Східне партнерство» таким чином цілком провалилося. Його потрібно терміново відкоригувати. І сподіваюся, що новий німецький уряд, який дійсний, матиме дуже великий вплив зараз в Європі, відкоригує «Східне партнерство» Європейського Союзу. Проблема в тому, коли «Східне партнерство» у сьогоднішньому вигляді було створене, то архітекторами цієї політики була Польща, Чехія, Англія і Швеція. Німеччина і Франція не доклали на першій стадії руки до цього партнерства. А ідея «Східного партнерства» народилася, з одного боку, як реакція на грузино-російську війну 2008 року, і мала на меті витягнути Україну, Білорусь, Вірменію, Азербайджан, Грузію, Молдову з російського впливу. Причому Росії пропонувалося співробітничати, але було зроблено таку пропозицію, що РФ не було цікаво в одному мішку з Молдовою, Вірменією розмовляти з ЄС про якусь асоціацію. Про Росію забули і думали, що «Східне партнерство» можна робити без неї. Я пам’ятаю, як п’ять років тому в багатьох західних ЗМІ писалося про те, що старе Остполітик — Східне партнерство, яке 40 років тому винайшов Віллі Брандт, провалилося. Оскільки воно було націлене, в першу чергу, на Росію. А наступне «Східне партнерство» має бути націлене на інші держави, не на Росію, а Росія має зрозуміти, що вона одна серед безлічі країн, і жодних її національних інтересів у цьому партнерстві не повинно виявлятися. Зараз Європейський Союз отримав гіркий урок.
— У чому він полягає?
— Що політика «Східного партнерства», в тому вигляді як вона планувалася п’ять років тому, просто не діє. Тому що потрібно було, що стосується тієї ж України або Молдови, все-таки теж домовлятися з Росією: не про суверенне вирішення проблем цих держав, звичайно, але про облаштування Східної Європи в цілому. Я не захищаю політику Путіна, просто вважаю, що з боку Європейського Союзу були великі прорахунки щодо «Східного партнерства». Але все ще не пізно. І я гадаю, якщо Україна і Росія зараз тиснутимуть на ЄС, щоб все-таки почати переговори про нову стадію «Східного партнерства», то це виглядатиме трохи по-іншому. Думаю, що асоціація, яку ЄС з Україною хотів підписати, все-таки буде десь модифікована з тим, щоб і Росія могла співробітничати в економічному плані з Україною. Я думаю, ми вийдемо із стадії геополітичного протистояння і повернемося до тієї співпраці, про яку ми всі мріяли, коли говорили і писали про створення загального простору від Лісабона до Владивостока. Я думаю, цій ідеї просто немає альтернативи.
— З боку це має такий вигляд, що Європа постійно повільно реагувала на стурбованість України, викликану тим, що Росія будує обхідні газопроводи, і на газові, а потім і митні війни між Україною і Росією. І останні події явно сприймалися як тиск Москви на те, щоб Київ не підписав угоду про Асоціацію. Чи не так?
— Неможливо заборонити західним фірмам будувати газопроводи там, де вони хочуть. Про це відкрито не говорилося, але газові війни, які відбулися в 2006 і 2009 роках не були провиною тільки Росії. На Заході теж розуміли, що Україна нелегально «тягала» газ із газопроводу. І тоді створилася певна логіка, що потрібно створити такі умови, щоб газ потрапляв до Європи не лише через Україну, але й обхідними шляхами. Отож Європа не хотіла знову потрапити в таку ситуацію, коли через газові війни Києва і Москви газ не потрапляв би до Європи. Тому ЄС погодився на Nordstream і фактично на Southstream. І тут провина української сторони. Україна мала шанс вступити в Енергетичне співтовариство з ЄС і сама втратила шанс, коли Німеччина пропонувала модернізувати українську ГТС. Для цього Україна повинна була її приватизувати і віддати під контроль або володіння західним компаніям, що Ющенко і Янукович відмовлялися зробити. Тому вся ця ідея спільного консорціуму в газовій політиці, де, дійсно, практичну допомогу Україні було б надано, не реалізувалася. Тому що Україна хотіла сидіти на своєму і не дозволяти нічого.
«ЄВРОПА НЕ МОГЛА ЗАМІНИТИ І КОМПЕНСУВАТИ УКРАЇНІ ВТРАТИ...»
— А хіба швидко реагувала Європа на торговельні війни між Росією й Україною?
— А що могла Європа зробити? На вищому рівні вона через Європейський Парламент, через Європейську комісію різко засудила російську політику і натиск. Фактично риторика в бік Москви різко змінилася, але цим самим Європа вичерпала свої можливості. Тому що всім було ясно, що Європа не могла замінити і компенсувати Україні втрати від того, що російські ринки раптом стали закриватися для України. І, до речі, Європа ніколи не хотіла цього і просто про це ніхто не думав. Кому тут потрібні українські труби, вони потрібні Росії. Стратегія Європейського Союзу була, найімовірніше, націлена на те, щоб створити в Україні європейську правову систему, вільну економічну систему з тим, щоб західні компанії прийшли до України і побудували там сучасну економіку. Це може не входило в плани українських олігархів або оточення Януковича. Тому вони не підписали асоціацію. Європа пропонувала те, що могла, просто вона не могла запропонувати більшого.
— А тепер чи погодиться Європа переписати чи змінити угоду про асоціацію, на чому наполягає українська сторона?
— Я сподіваюся, що після того, як емоції, які існують з усіх сторін, підуть убік і люди почнуть тверезо розмірковувати, що Європу потрібно будувати спільно. І тут європейці мають перестрибнути через свою власну тінь, вони не хочуть поки цього робити. Потрібно вести тристоронні переговори не про Україну, а про майбутнє Європи разом з Росією, розуміючи теж проблеми, які в Росії виникли б, якщо Україна пішла на Захід. Одночасно потрібно переглянути, як ви сказали, деякі формулювання в цьому договорі про асоціацію. Можливо, навіть не стільки говорити зараз про асоціацію, а просто зосередитися на створенні вільної економічної зони між ЄС і Україною, де буде більше економіки і менше політики. Це був би вихід з цього становища і паралельно цьому, звичайно, було б дуже добре, якщо Брюссель і Москва теж почали б переговори між собою про створення вільної економічної зони. Все це логічно, тому що Росія вступила до СОТ і вона автоматично прийняла вже дуже багато стандартів. Вона змушена приймати ці стандарти, щоб рухатися в бік європейських норм і природним може бути наступний крок підписання Росією договору про ЗВТ з ЄС. Єдине, мені здається, що Путін це хоче зробити не у форматі РОСІЯ-ЄС, а ЄС і Євразійський союз. А це може бути проблематично для ЄС, який не хоче визнавати Євразійський союз. А Казахстан і Білорусь не мають членства в СОТ.
«УКРАЇНІ УКРАЙ ПОТРІБНІ ГРОШІ»
— Як в Німеччині розглядають вчорашнє підписання в Москві угод між Україною і Росією. Тому що новий шеф німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмайєр чітко заявив: просто скандально те, як Росія скористалася економічними проблемами України у власних цілях, а також щоб не допустити підписання угоди про асоціацію з ЄС?
— Звичайно, все це має дуже некоректний вигляд, якщо подивитись, як це відбувалося. Українці й європейці просто протирають очі і вже пишуть і кажуть: замість того, щоб опинитися в XXI столітті, ми повертаємося до політики Бісмарка XIX століття. Здавалося, що така політика вже недоречна в Європі. Але, я скажу так, Штайнмайєр не договорив найважливішого: що ЄС недостатньо зрозумів проблему України. Євросоюз думав, що Україну можна моральними аргументами вмовити і навіть змусити підписати угоду про асоціацію. Європа абсолютно недооцінила і не цікавилася економічними і фінансовими проблемами, з якими сьогодні стикається Україна. Україна може довго думати і розмірковувати про свій євроатлантичний напрям орієнтації. І до речі, вона, як на мене, не зійшла зі сцени. Але проблема в тому, що Україні до зарізу потрібні гроші зараз, щоб виплатити борги і зміцнити банківську систему. Проблема України полягає в тому, що вона почала про це говорити лише за тиждень до саміту у Вільнюсі. І абсолютно незрозуміло, чому не можна було про це говорити серйозно півроку тому на вищому рівні. Це викликає велике здивування. Але кажучи А, Штайнмайєр повинен був сказати Б, що в європейській політиці є кардинальні прорахунки і що зараз все одно потрібно відкоригувати цю ситуацію.
— А у вас, як експерта, немає такого враження, як тут говорить багато хто, що Янукович здав Україну?
— Такі розмови, звичайно, пішли. Це з подачі Кличка і Яценюка. А що їм залишається робити? Вони бачать: сталося те, чого вони не очікували. Вони з ним домовлялися і він їм обіцяв, що все буде нормально і він йде до Європи. Це складне питання: здав або не здав Україну? Ми не знаємо, про що вони насправді говорили. Але судячи з того, що ми знаємо, Україна все-таки не вступила до Митного союзу. Україна не каже, що вона хоче до Євразійського союзу. Україна залишається нейтральною, там, де вона була і не підписує асоціацію саме з фінансових і економічних міркувань. Тому не можна говорити, що Янукович здав Україну. Час покаже, наскільки цей кредит з Росії може був єдиний, який Україна могла зараз отримати.
«ПУТІН СВОЄЮ ЖОРСТКОЮ ЦИНІЧНОЮ ПОЛІТИКОЮ ЗАЧЕКАВ І ПЕРЕГРАВ ЄС»
— Чому, на вашу думку, Путін все-таки пішов на поступки зараз, адже Янукович давно хотів отримати нормальну ціну на російський газ?
— Потрібно сказати, що Росія грала дуже жорстку і можна сказати абсолютно неетичну, цинічну гру, і зачекала, поки в Януковича настільки зіпсуються відносини із Заходом, із західною частиною України, фактично з половиною свого власного народу, що він буде просто прип’ятий до стіни. І йому буде нічим торгуватися, а лише погоджуватися на співпрацю з Росією чи все-таки бігти на Захід і відвертатися від Росії повністю. Думаю, що Путін цілком змоделював Януковича на це становище і той воднораз зрозумів, що у нього дійсно немає повернення до Заходу. А коли американці почали говорити про санкції проти нього, його сім’ї і оточення, він зрозумів, що навіть, якщо він підпише угоду про асоціацію, то втратить дружбу і всяку підтримку з боку Заходу. І Росія це єдина країна, від якої він може мати підтримку 2015 року. Я думаю, що Путін своєю жорсткою цинічною політикою, яка була в російських інтересах, зачекав і переграв ЄС, який теж грав цинічно, давав багато обіцянок, і фактично Україні запропонував менше, ніж Росія. І ось в торзі на базарі, як можна сказати, Росія в цій позиції виявилася більш сильною.
