Iз сумом потрібно визнати, що в деяких колах під час недавніх святкувань 50- річного ювілею Європейського Союзу домінував песимізм. Неспокій за майбутнє ЄС, звичайно, можна зрозуміти, особливо з урахуванням невизначеності навколо спроби оживити Конституційний договір, але європейський проект був надзвичайно успішним, і не тільки для Європи, але й для всього світу.
Європейців не повинне розчаровувати порівняння зростання ВВП в Європі і, скажімо, у США. Звичайно, Європа зустрічається з серйозними проблемами в удосконаленні свого економічного союзу, включаючи необхідність зниження рівня безробіття й прискорення динамічності економіки. Але, незважаючи на те, що ВВП на душу населення в США зростає, більшість американців живуть сьогодні гірше, ніж п’ять років тому. Економіка, що рік за роком погіршує становище своїх громадян, не може вважатися успішною.
Що ще важливіше, успішність ЄС не повинна вимірюватися лише окремими законодавчими й директивними документами й навіть процвітанням, яке принесла економічна інтеграція. Зрештою, рушійним мотивом фундаторів ЄС був довговічний мир. Надія була на те, що економічна інтеграція приведе до більшого розуміння, так як буде підтримуватися міріади взаємодій, що неминуче виникають внаслідок торгівлі, а посилення взаємозалежності знищить передумови виникнення конфлікту.
ЄС зміг здійснити цю мрію. Ніде у світі сусідні країни не живуть разом у більшому мирі, а люди не пересуваються вільніше й безпечніше, ніж в Європі, частково завдяки новій європейській ідентифікації, не пов’язаній із національним громадянством. Це приклад для наслідування для всього світу, що поєднує в собі загальні права й відповідальність, включаючи зобов’язання допомагати менш удачливим. Тут, знову ж, Європа знаходиться в лідерах, оскільки надає більше допомоги країнам, що розвиваються, чим будь-хто інший (виділяючи на це набагато більший відсоток свого ВВП, ніж США).
Світ пережив важкий період за останні шість років. Прихильність багатосторонньому демократичному діалогу зазнала серйозного випробування, а деякі права, гарантовані міжнародними угодами, такими як Договір проти застосування тортур, були відмінені. Ми отримали багато уроків, включаючи уроки про небезпеку зарозумілості, про межі можливостей військової сили й про необхідність багатополярного світу.
Європа, кількість населення якої перевершити може тільки Китай та Індія, і яка має найбільший ВВП у світі, повинна стати одним із центральних стовпів такого світу, використовуючи те, що отримало назву «м’якої сили» — сили й впливу ідей та прикладу. Адже успіх Європи пояснюється частково її підтримкою деяких цінностей, які, будучи по суті європейськими, є водночас і загальносвітовими.
Найфундаментальнішою з даних цінностей є демократія, під якою розуміють не тільки періодичні вибори, але й активна та осмислена участь у процесі прийняття рішень, що вимагає наявності свідомого цивільного суспільства, надійної свободи інформаційних норм, а також дійових і різноманітних засобів інформації, які не контролюються державою чи кількома олігархами.
Друга цінність — це соціальна справедливість. Економічно-політична система повинна оцінюватися по тому, наскільки багато в людей можливостей розвитку й реалізації свого потенціалу. Будучи різними особами, ми, разом із тим, є й частиною кола співтовариств, що постійно розширяється, і ми можемо реалізувати свій потенціал, тільки якщо будемо жити в гармонії один з одним. Це, у свою чергу, вимагає наявності почуття відповідальності й солідарності.
ЄС наочно продемонстрував таку допомогу колишнім комуністичним країнам Європи. Перехід від комунізму до ринку був нелегким, але безпрецедентна щедрість Європи окупилася: країни, що приєдналися до ЄС, обігнали всі інші країни, і не тільки тому, що отримали доступ до ринків Європи. Набагато важливішою була інфраструктура інститутів, включаючи обов’язкову прихильність демократії й широкому колу законів і постанов, які ми дуже часто сприймаємо як належне.
Європа досягла успіху частково й тому, що вона визнає, що права людини є невід’ємними й загальними правами, і тому що вона створила інститути для захисту даних прав. Америка, навпаки, стала свідком масованої атаки на дані права, включаючи habeus corpus — право заперечувати обґрунтованість затримання людини перед незалежним суддею. Існують також чіткі розмежування в правах між громадянами й негромадянами.
Сьогодні тільки слова Європи про загальні права людини заслуговують на довіру. Для нашого загального блага Європа повинна продовжувати ратувати за права людини, і навіть настирливіше, ніж вона це робила в минулому.
Головною метою європейського проекту було досягти «гармонії» спільного мирного життя людей, однак ми також повинні жити в гармонії й зі своїм навколишнім середовищем — найобмеженішим із наших ресурсів. У цій сфері Європа також лідирує, особливо щодо глобального потеплення, демонструючи, що дріб’язкова егоїстичність може бути знехтувана в ім’я досягнення загального блага.
У сьогоднішньому світі є ще багато такого, що не працює нормально. Незважаючи на те, що економічна інтеграція допомогла досягти багатьох цілей в Європі, глобалізація в інших частинах світу підштовхнула збільшення розриву між багатими й бідними людьми всередині країн, а також між багатими й бідними країнами.
Інший світ насправді можливий. Але для цього Європа повинна повести за собою решту світу.
Джозеф СТІГЛІЦ — лауреат Нобелівської премії у галузі економіки. Його остання книга називається «Як примусити глобалізацію працювати».
