Нещодавно Михайло Горбачов відзначив своє 75-річчя концертом і конференцією у своєму фонді в Москві. На жаль, він не популярний серед росіян, які звинувачують його в розвалі Радянської держави. Але, як Горбачов відповів тим, хто викрикує на його адресу обвинувачення: «Пам’ятайте, я — та людина, яка дала вам право викрикувати».
Коли Горбачов прийшов до влади в 1985 році, він спробував дисциплінувати радянських людей із метою уникнути економічного застою. Після того, як дисципліна не вирішила проблему, він почав перебудову. Але бюрократи постійно розладнували його плани, і він ввів гласність, тобто відкрите обговорення та демократизацію. Але коли гласність дозволила людям говорити те, що вони думали, багато хто сказав: «Ми хочемо від’єднатися». До грудня 1991 року Радянський Союз припинив своє існування.
Зовнішня політика Горбачова, яку він називав «новим мисленням», також наблизила кінець «холодної війни». Горбачов говорив, що безпека — це гра, в якій усі, хто співпрацює, виграють. Замість того, щоб створювати якомога більше ядерної зброї, він проголосив доктрину «достатності», що означала наявність тільки мінімальної кількості зброї для захисту. Він також вважав, що контроль Радянським Союзом Східної Європи обходився дуже дорого й приносив дуже мало користі, і що вторгнення в Афганістан було дорогою невдачею.
До літа 1989 року східні європейці отримали більше свободи. Горбачов відмовився застосувати силу для придушення демонстрацій. До листопада Берлінська стіна впала. Деякі з цих подій відбулися через невірні розрахунки Горбачова. Зрештою, він хотів реформувати комунізм, а не замінити його. Але його реформи швидко переросли в революцію, розпочату низами, а не контрольовану зверху. Намагаючись полагодити комунізм, він зробив у ньому дірку. Подібно до пробоїни в греблі, як тільки вода, що стримувалася раніше, починає просочуватися, вона збільшує отвір і розриває систему на частини.
А ось якби в 1985 році Політбюро Комуністичної партії вибрало одного з більш «консервативних» суперників Горбачова, то цілком ймовірно, що слабшаючий Радянський Союз зміг би протриматися ще одне десятиріччя чи майже десятиріччя. Він не повинен був розвалитися так швидко. Гуманність Горбачова надзвичайно прискорила строки.
Але існували й більш глибокі причини, що призвели до розвалу Радянського Союзу. Одна з них — мирна сила ліберальних ідей, поширенню яких сприяв розвиток обміну інформацією між країнами та розширення контактів між ними, а ефект демонстрації успіхів західної економіки ще більше посилював їхню привабливість. На доповнення до цього, величезний радянський оборонний бюджет почав підривати інші аспекти суспільства. Якість охорони здоров’я погіршилася, а рівень смертності збільшився (єдина розвинена країна, де це сталося). У результаті, навіть військові почали розуміти, яку непомірну ношу звалили на країну імперські плани розширення.
Зрештою, найголовнішими причинами розвалу Радянського Союзу були занепад комуністичної ідеології й економічний провал. Це сталося б і без Горбачова. На початку «холодної війни» комунізм і Радянський Союз володіли значною мирною силою. Багато комуністів очолювали опір фашизму в Європі, а багато людей вірили в те, що комунізм — це майбутнє людства.
Але репутацію радянської «м’якої» сили було дуже підірвано оприлюдненням у 1956 році відомостей про злочини Сталіна й репресіями в Угорщині в 1956 році, в Чехословаччині в 1968 році та в Польщі в 1981 році. Хоч у теорії метою комунізму було встановлення системи класової справедливості, спадкоємці Леніна підтримували свою владу в країні за допомогою жорстокого апарату держбезпеки, включаючи фізичне знищення інакомислячих, ГУЛАГи, широку цензуру та всюдисущих інформаторів. Головним наслідком даних жорстоких заходів стала загальна втрата віри в систему.
Тим часом, занепад радянської економіки відображав нездатність центрального планування реагувати на економічні зміни. Сталін створив командну економіку, що спирається на важку промисловість і на «димлячі» галузі промисловості, що зробило її надто негнучкою — не руки, а крюки.
Як помітив економіст Джозеф Шампетер, капіталізм — це «руйнування», що творить, тобто гнучке реагування на основні технологічні зміни. У кінці XX століття головною технологічною зміною третьої промислової революції було збільшення ролі інформації як найбільш дефіцитного ресурсу економіки. Радянська система була абсолютно нездатною працювати з інформацією. Висока скритність політичної системи означала, що поширення інформації було повільним і незграбним.
Економічна глобалізація викликала в ХХ столітті метушню в усьому світі, але західні країни з ринковою економікою змогли перерозподілити робочу силу у сферу послуг, реструктурувати свою важку промисловість і перейти на використання комп’ютерів. Радянський Союз не зміг витримати такого темпу.
Дійсно, коли в 1985 році Горбачов прийшов до влади, в Радянському Союзі нараховувалося 50 000 персональних комп’ютерів; у США їх було 30 мільйонів. Чотири роки опісля в СРСР нараховувалося 400 000 персональних комп’ютерів, а в США — 40 мільйонів. За словами одного радянського економіста, в кінці 80 років ХХ століття лише 8% радянської промисловості було конкурентоспроможною у світовому масштабі. Країні важко залишатися наддержавою, якщо світ не хоче 92% її продукції.
Уроки на сьогодні зрозумілі. Хоча військова потужність країни й важлива, помилкою для країни є недооцінка ролі економічної та «м’якої» сили. Але помилкою також є недооцінка ролі лідерів, що дотримуються гуманних цінностей. Можливо Радянський Союз і був приречений, але світ має бути вдячний Горбачову за те, що імперія, якою він управляв, розвалилася без кривавої конфронтації.
Джозеф С. НАЙ — професор Гарвардського університету й автор книжки «М’яка сила: засіб досягнення успіху у світовій політиці».
