Схоже, між Росією та Білоруссю на додачу до «молочної» невдовзі може вибухнути газова війна. Введення 6 червня Москвою заборони на ввезення білоруського молока багато експертів пояснюють небажанням Мінська визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. А підставою для газової війни може стати неучасть білоруського президента Олександра Лукашенка на саміті ОДКБ. Як зазначають в офіційному Мінську, білоруське керівництво тим самим висловлює «категоричну незгоду» з діями російської сторони, «що підривають економічну безпеку» Білорусі, й тому відмовляється від участі в черговій сесії ОДКБ. МЗС Білорусії також заявив, що без підпису президента Олександра Лукашенка укладена на саміті угода про створення Колективних сил оперативного реагування недійсна, хоча російське МЗС цю позицію оскаржило.
Водночас в заяві зовнішньополітичного відомства Росії зазначається, «що спроби пов’язати розв’язання виникаючих питань двостороннього характеру з розвитком співпраці в таких багатосторонніх форматах, як ОДКБ є нераціональними й збитковими».
Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін зауважив, що «білоруська сторона зайво політизує наші переговори й робить украй негативні заяви, що ускладнюють розв’язання проблем».
Як повідомив учора російський «Коммерсант», кремлівські чиновники дуже негативно налаштовані до президента Білорусі через той вчинок. Один високопоставлений співробітник адміністрації Дмитра Медведєва в розмові з «Коммерсантом» заявив: «Ми не дуже засмутилися через поведінку Білорусі. Вочевидь, декому просто набридло бути президентом цієї країни». Також «Коммерсант» з’ясував, що Кремль готує «газову атаку» на Мінськ. За словами видання, в першому кварталі 2009 року Мінськ «не помітив» підвищення ціни на газ із 8 до 0 за тисячу кубометрів і сплатив поставки за колишнім тарифом, накопичивши за зиму 2009 року борг перед «Газпромом» близько млн.
У чому причини подальшого загострення відносин між Москвою та Мінськом? Чи можливо розрядити ситуацію між обома країнами і як саме? Хто повинен поступитися? Чи вдасться Білорусі витримати газову війну, якщо Росія її розпочне? Про це в коментарі білоруського та російського експертів.
КОМЕНТАРI
Роман ЯКОВЛЕВСЬКИЙ, політолог-міжнародник, Мінськ:
— Триває ескалація конфлікту між Мінськом і Москвою. Буквально сьогодні мав нагоду контактувати з білоруськими прикордонниками. Вони сказали, що вже працює створена в суботу комісія з вироблення рішень щодо введення прикордонного контролю з Росією. Жодних ознак зниження напруження цього конфлікту я не бачу. У зв’язку з цим постає питання: оскільки це стосується і митного комітету — як усе це узгодиться з нещодавно прийнятою декларацією про митний союз трьох держав.
Що відбувається в Мінську? Це також не можна назвати ознаками примирення або заспокоєння. На білоруському телебаченні що дві години йдуть новини в президентському варіанті для роз’яснення позиції офіційного Мінська відносно молочної війни. У Москві це сприймається як посилення антиросійської пропаганди.
Гадаю, нас попереду чекають цікаві події. Наприкінці цього тижня очікується офіційний візит Лукашенка до Туркменістану. Це може свідчити про спроби Білорусі отримувати не лише російський, але й туркменський газ. Якщо така реальність настане, то туркменський газ піде через Україну. Я не вважаю це свідченням того, що примирення станеться.
Чинників погіршення відносин між Білоруссю та Росією багато. Усе, що відбувається у двосторонніх відносинах, особливо те, що Лукашенко не з’явився у Москві на засідання ОДКБ, мимоволі змушує замислитися про те, чи відбудуться на території Білорусі вже оголошені російсько-білоруські військові вчення з присутністю великої кількості російських військовослужбовців. Мені здається, що Лукашенко може переглянути плани проведення таких спільних учень саме через боязнь загроз, які лунають із Москви. За деякими даними, ледве не напередодні цих учень Лукашенко може появитися з офіційним візитом у Києві.
Після зустрічі з Путіним розгніваний словами Кудріна про плачевний стан білоруської економіки Лукашенко сказав, що «починається гра по-великому, тож будьте до неї готові», — так він звернувся до білоруського керівництва. Тому, на мою думку, всі перераховані вище події свідчать про те, що «гра по-великому» справді розпочалася. І вона полягає не лише у захисті Білорусі від російського імперіалізму. Але і з боку Росії я б не виключав плани заміни Лукашенка на когось поступливішого. Адже за цими подіями стежать не тільки на Заході та Сході, за ними уважно спостерігає білоруська номенклатура.
Якщо підвищать ціни за газ, то Лукашенко, звісно, не вистоїть. Адже, по суті, використовується метод удавки. Інше питання — чи він це виконуватиме...
Микола ПЕТРОВ, член наукової ради Московського центру Карнегі:
— Мені здається, що білорусько-російські відносини виглядають як гойдалка. З одного боку, Лукашенко й Білорусь знаходяться в доволі складному становищі, не володіючи ресурсами, особливо в умовах кризи, вони повинні маневрувати між Заходом, Євросоюзом, Росією і частково навіть Китаєм. Вони тим більше можуть розраховувати на якусь допомогу, чим більше демонструватимуть здатність грати з іншими гравцями. І для Росії це дуже важливий сюжет, насамперед геополітичний. Але відносини між Росією та Білоруссю будуються як постійний і вельми жорсткий публічний торг, у якому кожна зі сторін хоче взяти більше й дати менше. Те, що ми бачили зараз, — черговий епізод у цьому торзі. Навряд чи останній. Вочевидь, як звичайно, за цим різким загостренням у відносинах буде якесь примирення. Важливо, на яких умовах воно буде досягнуте.
Проблема Росії в її відносинах із сусідами полягає в тому, що при відносинах із діючими лідерами, які часто важко складаються, практично ніколи не буває таких постатей, реально опозиційних, які можуть прийти до влади, змінивши діюче керівництво, і які для Росії явно є більш виграшними. Здається, при всьому персональному вимірі, в російсько-білоруських відносинах є певна попередня визначеність. Хто б не був лідером Білорусі, так чи інакше йому доведеться мати два, ба навіть три головні вектори у своїй зовнішній політиці. Якими б незадоволеними не були в російських політичних колах нинішнім президентом Білорусі, я гадаю, це найкращий із можливих варіантів для російської зовнішньої політики. Лукашенко може показувати, що він здатний помиритися із Заходом і відколотися від Росії та перестати від неї залежати. Проте йому особисто це складніше зробити, ніж будь-кому іншому з білоруських політиків, який може прийти йому на зміну. У цьому, мабуть, деякі обмеження в політичній грі Лукашенка, очевидні для Кремля. Всупереч заявам і діям Лукашенка, російське керівництво зацікавлене у продовженні його політичного життя.
Мені здається, що у виникненні чергового конфлікту відіграють роль як економічні, так і політичні протиріччя між Мінськом і Москвою. У такому складному вирі завжди важко визначити, що тут визначає. З одного боку, коли Білорусь почала розвиватися як незалежна країна, якісь економічні залежності в її взаємовідносинах із Росією почали відігравати особливо важливу роль. І навпаки, Росія, зацікавлена в Білорусі як у союзниці, в тому числі — у військово-політичному плані. Хоча десять років формально існує Союзна держава, жодна зі сторін не зацікавлена в тому, щоб кудись далі просувати цей проект. Тому що по-різному ми й Білорусь дивимося на варіант спільного життя. З іншого боку, обидві сторони зацікавлені в тому, щоб його зберігати, а не розривати відносини.
Заборона на ввезення молока до Росії — це серйозний економічний важіль. Бо з цим молоком Білорусь зараз нікуди дітися не може. Це демонстрація того, що якщо білоруське керівництво свідомо йде на якесь погіршення відносин, то це погіршення відносин позначатиметься на найрізноманітніших сферах, в тому числі і якимось бумерангом ударятиме по самому керівництву Білорусі. У відносинах із Білоруссю Росія повсякчас різними економічними важелями користується. І вони мають якусь дію, хоча й обмежену. Можливо, Росія хотіла б, щоб Білорусь визнала Абхазію та Південну Осетію. Білорусь цього не зробила, незважаючи на тривалу торгівлю.
Стратегічно Мінськ не має альтернативи. Білорусь і Росія — близькі сусіди, формально це союзні держави. Є безліч економічних гравців, зацікавлених у збереженні цих особливих відносин. І колосальні гроші, які прямо або непрямо Білорусь отримує від політичного союзу з Росією. Можна сказати, що багато в чому нафтогазові відносини з Білоруссю будуються не так, як із будь-якою іншою сусідньою країною. Я думаю, що за Лукашенка в Білорусі іншої альтернативи немає. Інша річ, що неможливо чекати, що Білорусь перестала б використовувати вигідність свого геополітичного положення й перестала грати на двох конкуруючих гравців і цілком злилася з якимсь одним із них. Їй це просто менш вигідно.
