Характерна особливість Грузії — в тому, що незважаючи на всі події останніх років, в тому числі й громадянську війну, в грузинському суспільстві немає суперечок ні з приводу європейського вибору країни, ні з приводу її самостійності. Комуністи втратили вплив на політику. У свою чергу, зі слів посла Грузії в Україні Григола Катамадзе, Грузія дуже вдячна Україні за внесок у врегулювання конфлікту в Абхазії, за допомогу в розбудові армії. І просто за відносини, що збереглися між народами. Посол Катамадзе дипломатично не став обговорювати з журналістами «Дня» можливості більш тісних політичних консультацій в ГУУАМ, не заперечуючи їх можливості в принципі, і зазначив, що «здорова конкуренція — це завжди добре».
— Яка стратегія Грузії в ГУУАМ, що недавно на Ялтинському саміті перетворився на організацію?
— ГУУАМ став реальністю, сформувався, як субрегіональна організація. У його рамках країни- учасниці прагнуть до того, щоб, виходячи із загальних цілей, допомагаючи один одному підвищити рівень економічного розвитку наших країн і добробут народів, інтегруватися спільно в європейські та світові структури. За нашим баченням, це один із головних пріоритетів діяльності об’єднання, що знайшло своє відображення в спільному комюніке і Ялтинській хартії. Також хотів би сказати (це не раз підкреслювалося і у виступах президентів країн-учасниць), що організація ГУУАМ жодндю мірою не суперечить будь-якій іншій міжнародній організації, чи інтересам будь- яких окремих країн. Навпаки, ГУУАМ прагнутиме до того, щоб своїми зусиллями доповнити багато інших організацій.
— Як ви гадаєте, чому на Ялтинському саміті не вдалося реалізувати те, на що ми, можливо, більше за все сподівалися в Києві — угоду про зону вільної торгівлі?
— Грузія була ініціатором угоди про створення зони вільної торгівлі, і я не хотів би говорити про неї в минулому часі — «сподівалися». Угода про створення зони вільної торгівлі була не до кінця відпрацьована експертами. Я мав можливість брати участь у роботі експертів на саміті, тому не схильний говорити про будь-який вплив на них, зокрема Росії.
За дорученням президентів експерти продовжать серйозні консультації. І є дуже велика надія, що ми зможемо вийти на підписання даної угоди, гадаю, не пізніше, аніж наприкінці цього року. Таке бажання є в усіх. Думаю, що цьому сприятиме ініціатива узбецької сторони щодо проведення зустрічі ділових кіл не лише країн ГУУАМ, але й інших зацікавлених сторін — європейських структур, фінансових організацій, в тому числі й Тихоокеанського банку розвитку.
— На території СНД виникло два об’єднання — ГУУАМ і Євразійське співтовариство. Як ви розцінюєте перспективи конкуренції між ними за відродження Великого шовкового шляху?
— Здорова конкуренція — завжди добре. Але ГУУАМ не конкуруватиме з будь-якими міжнародними організаціями. Сьогодні багато компонентів цього Великого шовкового шляху вже працюють, і вони проходять через наші країни. До того ж ГУУАМ — відкрите об’єднання, готове співпрацювати з будь-якими міжнародними організаціями, з будь-якими державами.
Один невеликий приклад. 1996 року мало хто вірив у перспективність поромного сполучення між Україною та Грузією, 1999-го пором було завантажено лише на 25%. Але якщо в першому кварталі 2000 року пором Іллічівськ — Поті перевіз 47 тисяч тонн, то в першому кварталі цього року, завдяки досягнутій домовленості про зниження тарифів на транзитний вантаж — вже 87 тис. тонн.
Виявилася зацікавленість Словаччини в співпраці з ГУУАМ, раніше про такий інтерес заявляли Румунія і Болгарія. Підписання угоди про зону вільної торгівлі дасть імпульс для більшої зацікавленості інших країн.
— Як ви розцінюєте можливість координації політики країн- учасниць ГУУАМ у відносинах з Північноатлантичним альянсом у світлі пріоритетності для Грузії інтеграції в європейські та євроатлантичні структури?
— Дійсно, стратегія нашої держави полягає в тому, щоб у максимально короткі терміни постаратися інтегруватися в європейські та атлантичні структури. Що стосується координації дій, ви знаєте, що в Хартії ГУУАМ зазначенi, в тому числі й політичні консультації між нашими країнами. Але, гадаю, що на цьому етапі в рамках ГУУАМ таку координацію не передбачено.
— Едуард Шеварднадзе заявив, що до 2005 року Грузія збирається «постукати» в двері НАТО. Ваша країна має намір вступати до Альянсу після цього терміну?
— Поглиблення співпраці з НАТО, дійсно, є одним із пріоритетів нашої зовнішньої політики. Ми активно беремо участь у різних програмах, в тому числі, «Партнерстві заради миру». Але мені важко так далеко заглядати.
— Стосунки Грузії з Росією — це предмет внутрішньополітичної боротьби у вашій країні, чи можна говорити про єдину позицію?
— Ми з усіма своїми сусідами намагаємося знаходити спільну мову й налагоджувати рівноправні, добросусідські відносини. Як виходить на сьогоднішній день, в тому числі з Росією, — це питання дещо інше. Я гадаю, що ставлення в Грузії до великого сусіда однозначне, всі чудово розуміють, що з Росією у нас повинні бути добрі, рівноправні стосунки. Грузинський парламент за дуже короткий термін ратифікував Договір про дружбу і співпрацю, підписаний президентами Єльциним і Шеварднадзе 1994 року. А російська Державна дума до останнього моменту так i не спромоглася його ратифікувати. Минулого року з ініціативи нашого президента лідери двох країн висловилися за можливість підписання нового рамкового договору в зв’язку з тим, що з 1994 року з’явилися нові реалії. Якщо його буде підписано та ратифіковано найближчим часом, це поверне наші відносини в нормальне русло. Ми змогли налагодити чудові стосунки з нашими сусідами — Азербайджаном, Вірменією, Туреччиною, і з Росією ми не уявляємо собі інших стосунків, крім добрих і партнерських.
— Колеги-журналісти з Грузії, представники і державних, і недержавних аналітичних структур говорять про розчарування тим, як складаються відносини між Грузією і Росією, і в той же час — про надію, що відносини між Грузією та Україною складатимуться з дещо іншими імперативами...
— Грузинсько-українські стосунки — особливі. Ці відносини не могли б бути такими, якби на неформальному рівні, просто між людьми не було б притягання один до одного. 1994 рік, наприклад, був одним із найважчих для Грузії. Саме цього року було відкрито посольство України в Грузії — єдине диппредставництво, де протягом кiлькох місяців у резиденції посла не було ніякої охорони. Головною охороною посла України в Грузії був ваш блакитно-жовтий прапор. Не хочу нічого перебільшувати, але таких друзів, як Україна, Грузії ще треба пошукати. І навпаки.
— Наші країни, здається, зрозуміли необхідність відновлення позицій на ринках один одного?
— У перші роки після розпаду СРСР ми фактично втратили український ринок, так само як Україна — грузинський. Але тепер традиційна грузинська продукція почала повертатися в Україну. Є певна тенденція до зростання торгово-економічних відносин. За 5 місяців 2001 року торговельний оборот між нашими країнами становив $29 млн., з них 25 млн. — експорт з України.
— На вашу думку, чи може Україна робити більше для урегулювання в Абхазії?
— Україна вже зробила великий крок на складному шляху вирішення цього конфлікту. Я хочу пригадати візит міністра закордонних справ України пана Анатолiя Зленка до Тбілісі, а потім до Сухумі, напередодні Ялтинської грузинсько- абхазької зустрічі, і саму Ялтинську зустріч, яка привернула світову увагу до цієї проблеми. Я пам’ятаю, як проходили зустрічі до цього. Завдяки зусиллям української сторони, ця зустріч дала можливість поспілкуватися особливо непримиренним, тим, хто взагалі не хотів розмовляти один з одним.
Було досягнуто домовленості про налагодження випуску абхазької преси на всій території Грузії і грузинської в Абхазії, обмін вченими. Крім основного навантаження, українська сторона сприяла активізації народної дипломатії.
Україна, на мій погляд, не виступає посередником на переговорах, але робить все, щоб допомогти порадами або іншим чином. Цей підхід дуже цінують як у Тбілісі, так і в Сухумі. Україна змогла розвіяти всі сумніви про те, що буде необ’єктивною щодо однієї або іншої сторони. І ми вітаємо будь-які її зусилля. Ми, зі свого боку, говоримо про надання Абхазії найширшої автономії в рамках єдиної держави. Це дуже складний процес, якби не було подій 1992—93 років, набагато простіше було б вирішити цей конфлікт.
— Чи розглядається альтернатива російському миротворчому контингентові в Абхазії?
— Нещодавно рада глав держав СНД у черговий раз продовжила мандат російських миротворчих сил до 1 січня 2002 року. У російських миротворців з’явився ще один хороший шанс, щоб на ділі показати ефективність свого перебування в Абхазії. До них сьогодні є багато питань. Погодьтеся, присутність в зоні конфлікту контингенту однієї країни завжди викликатиме певні сумніви в його об’єктивності. Гадаю, на наступному засіданні ради глав держав СНД це питання буде розглянуто.
— Можливо, варто подумати про створення миротворчих сил у рамках ГУУАМ?
— На Ялтинському саміті це питання не обговорювалося. Говорити про якісь перспективи дуже складно. Звичайно, Україна має дуже великий досвід участі в миротворчих операціях, вона спроможна надати допомогу багатьом країнам у вирішенні конфліктних ситуацій. І, разом з тим, якщо буде активізовано нашу економічну співпрацю і створено сприятливі умови для розвитку економіки, це буде одним із чинників розв’язання конфліктів.
— Чи можна говорити, що грузинське суспільство прийшло до консолідації після громадянської війни?
— Не тільки як посол, але і як громадянин Грузії дуже хотів би ствердно відповісти на ваше запитання. Багато питань ще не до кінця узгоджено. Але з принципових питань, пов’язаних з майбутнім держави, таких як незалежність країни й її європейський вибір, наше суспільство — єдине. Ви не знайдете жодного політика, який сказав би, що ми не є європейською країною і не хочемо інтегруватися в європейські структури.
— І грузинські комуністи так вважають?
— Комуністи в Грузії — це не дуже велика сила, вона навряд чи може впливати на політику. Але навіть серед них дуже багато хто поділяє упевненість у європейському виборі Грузії.
— Чи дискутується в Грузії питання про вступ до будь-яких союзів, укладення військово-політичних угод iз Росією?
— Я не пам’ятаю дискусій про вступ до якихось військово-політичних блоків, особливо після того, як в 1999 року ми вийшли з договору про колективну безпеку (в СНД. — Ред. )
— Як би ви оцінили перспективи такого делікатного виду співпраці, як військово-технічна?
— Україна стала першою державою, з якою ми підписали договір про військово-технічну співпрацю 1996 року. За рік перші військовослужбовці з Грузії з’явилися в Академії збройних сил України. І зараз ваша країна готує багато кадрів для нашої армії. Ваш досвід будівництва армії, формування офіцерського корпусу для нас є дуже важливим.
1996-го Україна передала в дарунок Грузії перший сторожовий катер. За прикладом вашої країни пішли Греція, Туреччина, США, які передали ВМС Грузії кораблі різного класу. 1999 року з України в Грузію надійшов ракетний корабель, що якісно змінило стан ВМС Грузії. На судноремонтних заводах України було відремонтовано наші кораблі. Наприкінці 1999 року наші вертольоти, виведені з ладу під час подій 1992—1993 рр., було привезено до України для ремонту, і зараз 7 бойових машин повністю полагоджено.
— Чи Грузинська православна церква могла б вивести на вулиці Тбілісі декілька тисяч протестуючих проти візиту Папи Римського, як це було в Греції і відбувається в Україні?
— Це дуже делікатне питання. Державний візит Папи Римського Івана Павла II до Грузії, який відбувся рік тому, був дуже вдалим і успішним. Напередодні цього візиту висловлювалися різні думки, але особливих суперечностей не було.
