На минулих у Росії думських виборах демократичні сили провалилися. Навіть партія «Яблуко», шанси якої експерти вважали найбільшими, набрала близько 1,5%. Чим пояснюється поразка ліберальної партії й чи був сенс брати участь у виборах, якщо результат заздалегідь приречений? Чи зміниться політика Кремля щодо пострадянських країн і які інтереси російської влади в Україні? Про це — «Дню» в інтерв’ю лідера партії «Яблуко» Григорія ЯВЛІНСЬКОГО.
— Сенс участі у виборах полягає хоча б у тому, що ми не можемо кинути нашого виборця. У Росії в нас досить багато прихильників. А в разі справедливої передвиборної кампанії й чесних виборів їх стане ще більше. Крім того, демократи не можуть мовчати, коли в країні відбувається довічна передача влади одній особі. Ми зобов’язані боротися і фіксувати нашу позицію.
— А вас не гнітить довічне перебування в меншості?
— Допустимо, не довічне, а тимчасове. Крім того, перебування в меншості не може гнітити. У цьому немає нічого ганебного. Набагато гірше перебувати в стаді та йти на оклик пастуха.
— Ви припускали, що «Яблуко» отримає так мало голосів?
— Річ не в тім, хто скільки отримає. Я вважаю, що ми ці голоси не отримали. Нам їх просто призначили в адміністративному порядку. Сурков або ще хтось сказав: «Яблуку» — стільки-то голосів». Про тотальну фальсифікацію виборів уже багато сказано й не бачу сенсу ще раз про це говорити. І так усім усе відомо.
— А навіщо це потрібно правлячій партії? Адже абсолютно зрозуміло, що якими б справедливими не були вибори, змагатися з «Єдиною Росією» вам не під силу.
— Питання не до мене, а до російської влади. Якщо вони прагнуть до однопартійної системи в країні, значить треба.
— Практично однопартійною система в Думі була й раніше. Нинішня ситуація чимось відрізняється від тієї?
— Відрізняється тим, що зараз єдинороси мають конституційну більшість. Отже вони в будь-який момент можуть переписати конституцію. Наприклад, внести поправки, згідно з якими Путін стане довічним президентом. Таким самим, яким свого часу був Брежнєв.
— А хіба це реально? Адже зараз час інший.
— Реально чи ні, судити політологом. А я як політик повторюю: така можливість безумовно існує і вона може бути застосована.
— Путін увесь час зазначав, що він проти зміни конституції і тому не піде на третій термін. Як ви вважаєте, президент дотримав свого слова?
— Світ стежив, як вся Росія займалася працевлаштуванням однієї людини. Причому так, щоб він реально залишився при владі й протримався в ній якомога довше. Гадаю, цим усе сказано.
— Не секрет, що електорат партії «Яблуко» в основному складає інтелігенція. А як же простий російський народ? Невже він такий далекий від тих ідеалів, які проповідуєте ви?
— Вибачте, але коли всі засоби масової інформації зосереджені в одних руках, народ можна примусити голосувати як комусь потрібно.
— Ви вважаєте, що вся причина у пропаганді?
— Не тільки. Працює ще один чинник. У виборця слово демократія асоціюється з розчаруванням і невдачами 90-х. Тому багато хто вважає, що якщо до влади прийдуть демократи, країна повернеться в ті часи.
— Григорій Олексійовичу, хіба шанси демократичного співтовариства не стали б вищими в разі об’єднання всіх демократичних сил? «Яблуко», «СПС», «Інша Росія» — ці політичні рухи сьогодні розрізнені.
— Я не хочу згадувати конкретні імена та партії, але скажу одне: не можна вважати людей демократами лише тому, що вони позиціонують себе такими. Щодо нас, я готовий заявити з усією відповідальністю: «Яблуко» намагається працювати й співробітничати практично з усіма демократичними силами Росії.
— Як ви відповісте опонентам, які вважають заслугою влади економічний підйом у Росії?
— Цікаво, де вони побачили економічний підйом? Сьогодні в Росії дуже примітивна економіка. Вона заснована на колосальному зростанні цін на енергоносії. Впаде ціна на нафту й країна може опинитися в дуже важкому становищі. А зрештою зниження цін неминуче станеться. Російський уряд не захотів йти курсом реформ. Про це були тільки пусті розмови, але нічого конкретного.
— А через що це сталося?
— Реформування економіки — болісний процес. Він означає, що спочатку буде погано, а потім — добре. Це безумовно вдарило б по бравому іміджу Путіна, який створювався протягом восьми років. Путін віддав перевагу своєму особистому рейтингу над реформуванням і ефективною економікою.
— А як же зростання ВВП?
— Якесь дивне зростання. Без розвитку. Зростання дійсно є, а розвитку економіки — немає. Зрештою, цьому настане кінець.
— Григорій Олексійовичу, на вашу думку, чи зміниться політика Кремля щодо пострадянських країн?
— Гадаю, вона залишиться колишньою для держав, які прагнуть вийти зі сфери впливу Росії. Це стосується Молдови, Грузії, Азербайджану і, передусім, України. Передусім тому, що для Росії український напрям важливіший, ніж усі інші разом узяті.
— Які інтереси російської влади в Україні?
— Якщо спиратися на здоровий глузд і логіку, Росія зацікавлена в суверенній, успішній і процвітаючій Україні. Але насправді ми спостерігаємо іншу картину: Росія нав’язує західному сусіду обмежену незалежність. Нинішня влада ніяк не може зрозуміти одне: доля України вирішується в Києві, а не в Москві, як це відбувалося в минулі часи.
