Проблема зовнішнього впливу на президентські вибори в Україні належить до тих, які обговорюють дуже iнтенсивно. У цьому плані вельми цікавою є стаття американського політолога Айри Строс. Матеріал фактично розвінчує міф про сенс бути «проросійським» або «прозахідним» кандидатом. Головні гравці в регіоні та на світовій арені переслідуватимуть насамперед власні інтереси. Зрозуміло, подана нижче позиція не є офіційною — зате вона є вiдвертою. Комітет НАТО з питань Східної Європи та Росії — громадська організація, до якої входять провідні фахівці з міжнародної проблематики зі США, Росії, країн Західної та Центральної Європи.
Новий лідер Грузії Михаїл Саакашвілі штовхає свою демократичну революцію до краю безодні, дедалі більше схиляючись до воєнних методів відновлення контролю над Південною Осетією й Абхазією. Якщо він продовжить у тому самому дусі, то ризикує зіткненням iз російськими миротворцями, які, цілком імовірно, захищатимуть осетинів і абхазців.
Російські аналітики пишуть, що Саакашвілі сподівається, що Захід звинуватить у всьому Росію, як це зазвичай відбувається у разі конфліктів на пострадянському просторі. Це той випадок, коли хвіст сподівається, що зможе крутити собакою, і для Заходу вже розписана конкретна роль. На їхню думку, це головне, що рухає Саакашвілі. Вони передчувають сумні наслідки — саморуйнування грузинської демократії, подальше погіршення відносин між Росією та Заходом і, можливо, навіть воєнне протистояння, оскільки і США, і НАТО мають військову присутність у Грузії.
Але це різко суперечить інтересам Америки в регіоні і, навіть більше, може зашкодити її інтересам в Україні, де багато західних аналітиків мріють повторити грузинський сценарій.
Південна Осетія вважала б за краще бути частиною Російської Федерації, як Північна Осетія, а не націоналістичної Грузії, яка ще на початку 1990-х викликала відчуження своїх національних меншин, намагаючись силоміць досягти централізації. Абхазія також просила прийняти її до складу Росії. Мирне возз’єднання з Грузією можливе тільки за допомоги Москви, яка пішла назустріч, як у випадку з Аджарією, але в двох інших республіках вимагатиме компромісу із законними інтересами місцевих жителів і Росії.
Результат визначать не тільки відносини Росії з Грузією, а і її ставлення до виборів в Україні, призначених на 31 жовтня. Грузинську «революцію троянд» часто зображають як модель або джерело натхнення для інших колишніх радянських республік, особливо для України. Росіяни оцінять цю модель по-новому.
Чим краще грузинська революція еволюціонуватиме на практиці й у відносинах iз Росією, тим краще росіяни ставитимуться до Ющенка, якому звично приписують роль українського Саакашвілі. Але якщо грузинський президент продовжить конфронтацію і поглиблення націоналізму — політику, яку в Росії порівнюють із першим демократичним президентом Грузії, Гамсахурдією, — він налаштує Росію не тільки проти себе, а й проти Ющенка. Понад те, він налаштує проти себе не тільки росіян, а й мільйони українців, які не захочуть такого погіршення відносин із Росією. Не можна забувати, що більшість українців підтримують Росію — особисті зв’язки міцні, і проросійський образ дуже важливий для перемоги на президентських виборах у країні.
США зацікавлені в тому, щоб події розвивалися за позитивним сценарієм: щоб Грузія збудувала здорові відносини з Росією, а Росія та проросійська Україна поклали більше надій на Ющенка. Одна російська ділова газета спробувала закликати до перегляду кандидатури Ющенка як потенційно позитивної, оскільки він є вітчизняним реформатором. Інші вважають, що Ющенко вже програв боротьбу і завів себе в антиросійський глухий кут, де не зможе набрати більше 25% голосів.
США багато поставили на Ющенка та Саакашвілі. Але в Росії США також мають ставки, причому набагато більші.
Зараз ці три ставки Америки швидко стають несумісними. США доведеться щось зробити, щоб не допустити вибуху в себе під носом. Якщо ж вони цього не зроблять, то неприємна реальність зрештою змусить їх усвідомити, що основна ставка була все ж в Росії.
Америка зможе примирити всі свої ставки, тільки якщо вживе серйозних заходів, щоб примусити своїх фаворитів — Саакашвілі та Ющенка — зайняти тверезішу й надійнішу позицію до Росії на словах і на ділі. Тобто:
— офіційно заявити, що США виступають проти використання сили для відновлення контролю Грузії над Південною Осетією й Абхазією. Показати, що ми налаштовані серйозно — покласти на Грузію провину за нещодавні помилки та пояснити, до яких наслідків призведе подальше використання сили з ініціативи Грузії;
— розглянути можливість угод між США, Росією та Грузією для примирення їхніх інтересів: можлива двостороння угода — США перестають заперечувати проти російських військових баз у Грузії, Росія не заперечує проти американських баз. Співпраця між базами двох країн, можливо, створення спільної бази під егідою Ради Росія — НАТО.
Можлива тристороння угода — Росія допомагає Грузії відновити суверенітет у Південній Осетії й Абхазії (уможливлюючи мирне возз’єднання, як в Аджарії), Грузія погоджується надати цим територіям статусу постійних автономій і — для гарантії цього статусу — дозволяє присутність там російських баз, а Росія визнає право Грузії розміщувати у себе бази США й НАТО;
— дати Росії зрозуміти: якщо Ющенка виберуть, США діятимуть так само, щоб забезпечити його співробітництво з Росією. Сказати щиро, що двері НАТО залишаються відкритими як для України, так і для Росії, а не тільки для України. Пояснити Ющенку, що підтримка США залежить від того, чи він надалі уникатиме антиросійських заяв.
Айра СТРОС — американський координатор Комітету НАТО з питань Східної Європи та Росії.
