Хоча, як і раніше, існують розбіжності щодо того, як почався цей конфлікт, одного заперечувати не можна: два роки тому в ці вихідні російські війська перетнули міжнародно визнаний кордон і вторглися до Грузії. Вони атакували країну за допомогою стратегічних бомбардувальників, просунулися углиб її суверенної території, позбавили майже 127 тис. етнічних грузинів їхніх будинків, визнали незалежність Абхазії та Південної Осетії та встановили військову окупацію, яка діє й сьогодні.
Багато що змінилося за останні два роки, але не в кращий бік. Росія не лише продовжує окуповувати грузинську територію, але й будує там військові бази, відмовляючи в доступі гуманітарним місіям і спостерігачам, дозволяючи етнічні чистки грузинів у Південній Осетії та укріплюючи адміністративні кордони регіонів, що відкололися, аби перетворити їх на справжні державні кордони. За оцінками ООН, понад 100 тис. етнічних грузинів, що втекли від російського вторгнення, як і раніше не повернулися до своїх домівок. Навіть сьогодні Росія продовжує порушувати угоду про припинення вогню, досягнуту за допомогою президента Франції Ніколя Саркозі.
Незважаючи на життя під постійною російською загрозою, Грузія продовжує рухатися вперед. Майже 1000 грузинських солдатів продовжують без усяких заперечень воювати поруч із нами в найскладніших районах Афганістану. У Грузії посилюється диктатура закону й боротьба з корупцією, а її економіка зростає такими темпами, що Всесвітній Банк назвав країну 11-м найкращим місцем у світі для бізнесу. Вибори мера, що відбулися цього року в столиці Грузії Тбілісі, були названі міжнародними спостерігачами вільними та справедливими. Хоча політичні реформи в Грузії ще не завершилися, представники Європейського парламенту назвали вибори в Тбілісі «реальним кроком до демократичного розвитку країни».
Проте в Росії правозахисники, як і раніше, піддаються погрозам, до них погано ставляться, часом відбуваються й убивства. Минулих вихідних мирних демонстрантів, включаючи колишнього віце-прем’єра Бориса Нємцова, було побито й арештовано за спробу здійснити основні права, які гарантує російська конституція. Якщо президент Дмитро Медведєв шукає зразок політичної й економічної модернізації, він може обернути свій погляд на Грузію. А якщо адміністрація Обами шукає стосунків, яким дійсно потрібне «перезавантаження», їй теж варто кинути свій погляд на Грузію.
Адміністрація, схоже, більше хоче догоджати авторитарній Росії, ніж підтримувати дружню грузинську демократію, що живе в тіні свого агресивного сусіда. Білий дім щедро завалює Медведєва довгими телефонними розмовами й частими зустрічами, а зовнішньополітичні переваги від цього дуже скромні. Тим часом адміністрація не продемонструвала особливої готовності до взаємодії з грузинським керівництвом, до просування устремлінь Грузії в НАТО, до допомоги у відновленні її оборонного потенціалу. До останнього часу адміністрація навіть не була готова назвати присутність російських військ у Грузії своїм ім’ям — окупацією, не кажучи вже про те, щоб натиснути на Росію, аби змусити її вивести ці війська. Недавно Білий дім і держсекретар Гіларі Клінтон зробили декілька обнадійливих заяв на підтримку Грузії; тепер їм потрібно перетворити ці хороші слова на покращену стратегію.
Якщо Медведєв дійсно хоче, щоб у Росії панував закон, він може привести свій уряд у відповідність з міжнародною угодою про повернення російських сил на їх довоєнні позиції за межами Грузії. Зі свого боку адміністрація Обами могла б допомогти Організації безпеки й співробітництва в Європі розробити з Росією дорожню карту по закінченні окупації Грузії — покроковий підхід, який міг би привести до виведення російських військ, повернення переміщених осіб і відновлення територіальної цілісності Грузії. Якщо з боку Росії прогресу не буде, це повинно призвести до наслідків: Медведєв повинен знати, що співробітництво з Грузією — це пріоритет США, і що якщо Росія не поступатиметься в наших пріоритетах, не варто чекати, що Сполучені Штати стануть допомагати з її пріоритетами, такими, як вступ до Світової організації торгівлі.
Грузії також потрібна підтримка США в справі відновлення свого оборонного потенціалу. Грузія робить більше для війни в Афганістані, ніж багато з членів НАТО, до якого вона бажає приєднатися. Проте надзвичайно складно змусити адміністрацію погодитися надати грузинським військам, що ведуть бойові дії, навіть найпростіше озброєння, бронемашини й запчастини. Окрім цієї короткострокової допомоги, Грузії потрібна й довгострокова підтримка в справі її власної оборони. Це, ймовірно, включає протитанкову зброю, об’єкти ППО, РЛС далекого виявлення й інші системи оборони, які не слід хибно тлумачити як американську підтримку будь-якого використання грузинської сили проти сепаратистських регіонів. Грузія завжди буде слабкішою за Росію, але немає жодних причин залишати її вразливою після двох років із часу російського вторгнення.
Без огляду на всі збитки, нанесені Грузії, і погрози завдати їх ще більше, Росія не змогла виконати свої стратегічні завдання: демократичний уряд Грузії вижив і процвітає. Відносини між США і Росією повинні укріплювати цей успіх, а не ставити його під сумнів. У нас є можливість підтримати перетворення Грузії на сильну, цілісну й вільну країну — але лише якщо ми пам’ятатимемо, хто наші справжні друзі.
Джон МАККЕЙН — сенатор-республіканець від штату Арізона й кандидат у президенти США на виборах 2008 року
