Дійсність ринкового обміну — прямих операцій між торговцями і клієнтами — виникла поступово три чи чотири тисячі років тому. В цих нових соціальних відносинах клієнт міг купити все, що хотів, коли хотів і в кого хотів, часто торгуючись із продавцем про ціну.
Через ці особливості вільний ринок є частиною основних свобод, які укорінилися у повсякденні. Він усе ще панує зараз, оскільки всі спроби створити альтернативу, навіть тоталітаризм, провалилися. Справді, минуло 20 років відтоді, як колишні комуністичні країни Східної Європи вступили у світ ринкового обміну — крок, який уже було зроблено 1946 року соціал-демократами в усьому світі.
Протягом кількох тисяч років вільний ринок складався з окремих людей: майстрів, торговців і споживачів. Капіталізм, коли він з’явився триста років тому, був усього лише тим самим видом діяльності в більшому масштабі. Завдяки паровим двигунам і електриці більша кількість людей отримала можливість працювати разом, а корпорації змогли залучити велику кількість невеликих вкладників, які стали капіталістами.
Це приголомшлива система. На час Французької Революції рівень життя заледве підвищився в два рази, починаючи з Римської Імперії. Наразі він у 150 разів вищий.
Але капіталізм також є жорстоким. На самому його початку люди були змушені працювати по 17 годин на добу без вихідних або виходу на пенсію. Це був вид рабства. Завдяки демократії, соціальній боротьбі та профспілкам, разом із політичними діями соціальної демократії, жорстокість системи частково пом’якшили.
Проте віддана сама собі система є нестабільною. Вона потерпає від кризи приблизно раз на десять років. Найгірша криза XX сторіччя, між 1929 і 1932 рр., стала причиною втрати робочих місць (без виплати допомоги з безробіття) для 70 мільйонів робітників у Великій Британії, Сполучених Штатах і Німеччині протягом менш ніж шести місяців. Це привело до влади Адольфа Гітлера, що спричинило війну, в якій загинуло 50 мільйонів осіб.
Після війни віра у те, що систему необхідно стабілізувати, стала широко поширеною. Зрештою, з’явилася більш збалансована система, що ѓрунтувалася на трьох головних компонентах: медичному страхуванні, Кейнсіанській фінансовій і валютній політиці, аби пом’якшити вплив ділового циклу, і, що особливо важливо, політиці високих зарплат і скорочення економічної нерівності з метою підвищення споживання домашніх господарств.
Досягнення було приголомшливим: 30 років послідовного та швидкого економічного зростання, повна й постійна зайнятість у всіх розвинених країнах і жодної фінансової чи економічної кризи. Рівень життя підвищився майже в десять разів протягом цього періоду. Процвітання стало головною зброєю, яка гарантувала перемогу Заходу над радянським комунізмом. Мешканці Східної Європи прагли прийняти цей вид капіталізму.
Втім, політичний успіх капіталізму прийшов у ту саму мить, коли система почала зношуватися. Високі зарплати підтримували зростання, але скорочували прибутки. Акціонери організувалися у пенсійні фонди, інвестиційні фонди й хеджеві фонди. Через їхній тиск рівень зайнятості впав, скоротивши частку заробітної плати в загальному національному прибутку на 10% за останні 30 років.
У розвинутих країнах кількість робочої бідноти сягнула 10 — 15% робочої сили, причому 5 — 10% були безробітними робочими, а 5 — 10% — узагалі випали з ринку праці. Крім того, за останні 25 років серйозна фінансова криза — регіональна чи глобальна — мала місце кожні чотири або п’ять років. Щорічне зростання в середньому впало до менш ніж 3%. Сьогоднішня криза була викликана широко поширеним приховуванням кредитів, які не поверталися, всередині пулів цінних паперів, проданих по всьому світу.
Поширення банкрутства викликало серйозну кредитну кризу, яка призвела до глибокого економічного спаду, а з ним — і до різкого зростання безробіття. Три стабілізуючі компоненти капіталізму втратили свою ефективність. У той час, як багаті країни відреагували швидше й мудріше, ніж 1929 року, активізуючи свою економіку, і крововилив банків було зупинено, цього було недостатньо для того, аби підвищити зростання.
Наразі ми перебуваємо у дивній стадії, в якій уряди, банкіри й журналісти сповіщають про кінець кризи просто тому, що великі банки більше не розвалюються щотижня. Але ніщо не вирішене, й безробіття продовжує зростати.
Що ще гірше, банківський сектор намагається використати у своїх інтересах пакети рятувальних заходів, що фінансуються державою, щоб захистити свої привілеї, в тому числі аморально величезні премії та екстравагантні свободи для створення спекулятивних фінансових активів, ніяк не пов’язаних із реальною економікою. Дійсно, так званий кінець кризи більше нагадує реконструкцію механізмів, які його викликали.
Всюди економічна діяльність хворобливо стабілізується на рівнях на 5 — 10% нижче за рівні 2007 року. У корені кризи залишається падіння купівельної спроможності з боку середнього і нижчого класів, а також розвал спекулятивних бульок, створених жагою до наживи з боку багатих класів. Проте якщо нам судилося мати систему, де майже кожен може стати більш забезпеченим, багаті не можуть стати ще багатшими одночасно. Інакше на нас очікує тривалий період застою, який супроводжуватиметься періодичними фінансовими кризами.
За таких умов більшість європейських виборців нещодавно ще раз показали, що вони схвалюють право та його тенденцію підтримувати шукачів багатства. Нас чекає похмуре майбутнє.
Мішель РОКАР — колишній прем’єр-міністр Франції та лідер Соціалістичної партії, є членом Європейського парламенту.
