Чи сповіщає війна на Кавказі про початок холодної війни-2? Чи це запрошення Росії Заходу перекроїти глобальні контури світу, які утворилися після закінчення холодної війни-1?
Російська армія, звичайно, не готова до глобальної конфронтації із Заходом. Російська розвідка не лише не змогла попередити про напад Грузії на Південну Осетію, що готується, але також російська військова електронна система та погано озброєні наземні війська були схожі на застарілі пережитки радянської епохи.
Війна не повинна демонструвати сучасний рівень озброєння, щоб передати могутнє політичне послання. Глобальна потужність Америки знижується, навіть незважаючи на те, що її армія, як і раніше, залишається однією із найвитонченіших військових машин в історії. Демонструючи, що США втратили свою монополію на одностороннє застосування сили, й вторгаючись на територію союзника США, на що не міг зважитися навіть Радянський Союз, Росія кинула гучний виклик ідеології Пакс Американа, яка виникла після перемоги США в холодній війні.
Війни в Грузії могло б і не бути, якби Америка так сильно не переоцінила свою глобальну гегемонію. США втяглися в згубну війну в Іраку, втратили не одну можливість встановити контакти з революційним режимом Ірану, керуючись прагненням до нескінченного розширення НАТО до порога Росії, а також самовпевнено ігноруючи протести Росії проти розміщення елементів ПРО в Європі. США також посилювали побоювання Росії тим, що під прикриттям «війни з терором» вони насправді оточували Росію шляхом свого військового проникнення до країн Центральної Азії, такі, як Афганістан, Пакистан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан.
У пошуку противаги видимої ворожої стратегії США в створенні американських «Куб» поруч із собою, Кремль працює над створенням альянсу з Кубою Рауля Кастро та Венесуелою Уго Чавеса.
На Близькому Сході Росія робить все, щоб відновити певні позиції, які в неї були раніше, з тим, щоб потіснити Америку як єдину наддержаву в регіоні. Нещодавній візит сірійського президента Башар аль-Ассада до Москви являє собою прозору маніфестацію потенціалу для поновлення альянсу. Росія продовжує ставити перешкоди перед пропозиціями Америки із введення санкцій проти Ірану, вона підписала з ним багатомільярдні енергетичні контракти, а також стоїть на порозі продажу йому сучасних протиповітряних систем, і з тим, щоб перешкодити можливому нападу Ізраїлю або США. Подібним чином Росія списала велику частину іракського боргу й уклали вигідні угоди із видобутку нафти.
Однією з жертв одностороннього американського принципу відносин після холодної війни став Трансатлантичний альянс. Прагнення США до розширення НАТО не розділяють усі його члени, а Європа не хоче брати приклад з імпульсивного президента Грузії й бути втягнутою колишніми радянськими балтійськими державами та Польщею в конфронтацію з Росією. Європа, знаходячись у такій залежності від енергетичних поставок Росії, не готова до нової холодної війни, а альтернатива російської нафти — Іран — не влаштовує американців.
Очевидно, що повернення до стратегії холодної війни не в інтересах Заходу. Загрози виключити Росію з «Великої вісімки» або тримати її за межами СОТ, лише збільшать почуття ізоляції, посилять її авторитаризм і поставлять її в положення революційного борця із системою, що склалася в колишніх сферах впливу Радянського Союзу, й на інших територіях. Російські меншини все ще чекають «возз’єднання» в Україні, балтійських країнах і Молдавії, являючи собою потенційні спускові гачки для російського неоімперіалізму.
Однак Росія також не може бути зацікавлена у другій холодній війні, оскільки всередині країни є дуже багато проблем, до чого потрібно додати хронічне почуття незахищеності вздовж просторих і небезпечно незаселених кордонів. Останні угоди Китаю щодо демаркації кордону, проте, не залишають Росію впевненою в кінцевих намірах Китаю, який звідує надзвичайний голод відносно сировини для своєї зростаючої економіки та життєвого простору для свого величезного населення.
Як довела війна на Кавказі, глобальна економіка не є надійною гарантією, що не буде війни. Однак одна справа — взяти на себе прорахований ризик, як це зробила Росія, правильно передбачивши, що Захід не стане воювати за Грузію; і зовсім інша справа — для Росії — поставити під загрозу колосальні досягнення в економіці за останні роки в повномасштабній конфронтації із Заходом.
Війна в Грузії вже втягла Росію в найсерйознішу фінансову кризу з часу свого фактичного банкрутства 1998 року; $17 млрд. було втрачено внаслідок витоку капіталу лише за один тиждень. У серпні Московська фондова біржа втратила 15% своєї вартості, а Центральний банк Росії передбачає зменшення іноземних інвестицій на 25% цього року.
Росія повинна прагнути до істинного стратегічного партнерства з США, а Америка повинна розуміти, що в ізольованому та зневажуваному становищі Росія може стати головним глобальним шкідником. Росії, яку з часу закінчення холодної війни ігнорують та принижують США, потрібна інтеграція в новий глобальний порядок, який поважає її інтереси як потужності, що відроджується, а не антизахідної стратегії конфронтації.
Шломо БЕН-АМІ — колишній міністр закордонних справ Ізраїлю, в даний момент є віце-президентом Міжнародного центру за мир у Толедо й автором книжки «Шрами війни та рани світу: ізраїльсько-арабська трагедія».
