В перші ж години після початку американської акції проти руху Талібан в Афганістані з’явилися повідомлення, що таліби готові помститися Узбекистану за його підтримку проти терористичної коаліції і збираються розпочати війну проти цієї країни з метою повалення режиму Іслама Карімова. Повідомлення, які на перший погляд здаються фантастичними, не виглядають насправді такими вже далекими від реальності. Лідер Ісламського руху Узбекистану — головної організації, що боролася проти існуючого в цій країні ладу військовим шляхом і має чимало прихильників у Ферганській долині — Джума Намангані, — є одним з провідних польових командирів талібів. Були навіть повідомлення, що цей колишній громадянин СРСР очолив армію Талібану. Так що серед талібів є кому мріяти про Ташкент.
Виникає, однак, питання: а хто захистить Узбекистан, якщо події підуть по найгіршому зi сценаріїв? Звісно, армія цієї країни — найсильніша в регіоні, однак навряд чи вона буде здатна протистояти військам Талібану і можливим заворушенням на власній території. Коли свого часу, після чергового нападу бойовиків з території Афганістану, Іслам Карімов поставив ці питання руба перед тодішнім державним секретарем США Мадлен Олбрайт, у відповідь він отримав пропозицію триматися Росії. Однак і Москва не виявила бажання брати активну участь у боротьбі з Ісламським рухом Узбекистану — здавалося, що Таджикистану їй вистачило надовго...
Тепер ситуація змінилася. Сполучені Штати у ситуації після 11 вересня навряд чи мають моральне право рекомендувати Карімову Москву, а Москва навряд чи бажатиме ухилитися від допомоги Ташкенту. Однак тут виникає багато питань. Чи може реально Росія сприяти збереженню нинішнього узбецького режиму, чи збираються Сполучені Штати робити щось більше в регіоні, ніж бомбардувати своїх ворогів?
Прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон днями попередив Вашингтон, що його країна не збирається опинятися у ситуації Чехословаччини 1938 року, тобто не допустить нехтування своїми інтересами заради формування коаліції за участю арабських країн. Ізраїль може собі дозволити так говорити. Однак насправді у ситуації Чехословаччини 1938 року реально можуть опинитися такі країни, як Узбекистан — їх обіцяють захистити всі, але в разі реального випробування складається враження, що на серйозний, справжній, не декларативний захист сподіватися годі...
