Єгипет перебуває в самому серці арабської революції, навіть якщо її перша іскра і з’явилася в Тунісі. Єгипет — з його стратегічним розташуванням, стабільними кордонами, великим населенням і стародавньою історією — впродовж століть був основною силою арабського світу, визначаючи рух історії як ніхто інший. Це означає, що повалення демократично обраного президента Мохамеда Морсі матиме набагато ширший резонанс.
Чи було повалення Морсі класичною контрреволюцією у вигляді військового перевороту? Або ж переворот завадив повному захопленню влади «Братами-мусульманами», тим самим запобігши економічному колапсу Єгипту і його хаотичному спуску до релігійної диктатури?
Ніхто не може заперечувати, що подія в Єгипті є військовим переворотом або що війська режиму колишнього президента Хосні Мубарака повернулися до влади. Проте, на відміну від 2011 року, коли кілька прозахідних лібералів і величезна кількість міського середнього класу і молоді об’єдналися проти Мубарака, тепер ті ж групи підтримують переворот, додаючи йому певної (демократичної?) легітимності. Проте факт повалення демократично обраного уряду військовими не може замовчуватися.
То ж які тепер в Єгипту є можливості? Чи повторить він сценарій алжирської трагедії, в якій військові відмінили вибори, щоб запобігти приходу ісламізму до влади, що призвело до восьми років громадянської війни, яка забрала понад 200 тис. життів? Чи повернеться країна до військової диктатури? Або Єгипет, нарешті, стане чимось на зразок «демократії» кемалістського зразка, на зразок тієї, яка довго панувала в Туреччині і в якій був цивільний уряд, проте за нитки смикали військові? Всі три варіанти можливі, хоча і неможливо передбачити, який з них здійсниться.
Проте про один вже можна сказати напевно: основний розподіл влади всередині єгипетського суспільства не змінився. Владу ділять між собою військові і «Брати-мусульмани». Прозахідні ліберали, судячи з того, що ми бачимо, не мають жодної реальної сили чи влади над армією. Ми маємо пам’ятати, що суперником Морсі на президентських виборах 2012 року був Ахмед Шафік, колишній генерал і останній прем’єр-міністр доби Мубарака — і цілком певно не ліберал.
Перемога «Братства», як і перемога військових, ясно не стане перемогою демократії. ХАМАС, який править Газою з 2006 року, може слугувати прикладом того, чого хоче «Братство»: повної влади, у тому числі і над військовими. Крім того, зміцнення єгипетської армії у владі, починаючи з 1950-х років, призвело до багатолітньої військової диктатури.
Проте існує і третій новий чинник, що втрутився в гру, чия могутність не вимірюється тим же чином, що й у випадку з військовими і «Братством». Завдяки їх лідерству в протестах упродовж двох років, міська молодь середнього класу отримала власну легітимність, і, завдяки їх технологічним і лінгвістичним здібностям, вони в змозі домінувати в глобальній дискусії про Єгипет.
Ці молоді люди хочуть поступу, а не влади; вони хочуть, щоб їх життя в майбутньому було схоже на те, що вони бачать в Інтернеті і на Заході. Якби цей рух був спрямовано в інституційну політику, він істотно вплинув би на внутрішній розподіл влади в Єгипті.
Драма, що розгортається в Єгипті, буде обмежена трикутником суперечностей і вимог цих трьох груп. І не слід забувати, що поряд із почуттям молодих людей того, що у них не було майбутнього під владою націоналістичних військових диктатур минулого, масова бідність стала другою причиною революції 2011 року.
В основі суперечностей між військовими і «Братами-мусульманами» лежать не лише питання про релігію, але і всі соціальні проблеми, у тому числі і нерівність, яка викликає бурхливу незадоволеність в арабських суспільствах. Братство фактично займає ту ж позицію, що і ліві європейські політичні партії в дев’ятнадцятому столітті. Той, хто хоче ослабити «Братство», має звертатися до актуальних соціальних питань, що з’являються, і намагатися їх вирішити.
Це означає, що яке б рішення, нарешті, не переважало, воно оцінюватиметься з погляду того, чи може воно розв’язати проблеми економічної кризи (зокрема, відсутність робочих місць для молоді) і поглиблення масової бідності. Шанси на це невеликі.
В усьому арабському світі націоналізм обмежує суспільства і гальмує співпрацю, усунення тарифів і створення економічного співтовариства. Та все ж економіки арабських країн надто малі, щоб функціонувати самостійно; навіть якщо все піде добре, вони не можуть запропонувати своєму великому і в основному молодому населенню надію на позитивне майбутнє. Вони потребують розширення співпраці, яка, враховуючи спільну мову, спиратиметься на більш міцну основу, ніж в Європі.
У випадку Єгипту, Заходу потрібно працювати з усіма трьома провідними політичними силами — військовими, «Братством» і міською молоддю — оскільки жодне короткострокове рішення не прийде у формі єдиного варіанту. Гіршим підходом було б відновлення маргіналізації або навіть переслідувань «Братів-мусульман» і політичного ісламу.
У ширшому сенсі, укупі з громадянською війною в Сирії, дестабілізацією Лівану, яка загрожує зробити те ж саме з Йорданією і Іраком, що страждають від схожого сектантського насильства, військовий переворот в Єгипті, здається, означає кінець арабської революції, принаймні на даний момент. Знаки всюди вказують на рух назад.
Але нам не слід обманюватися. Навіть якщо результати боротьби за владу здаються визначеними наперед, це не означає повернення до колишнього статус-кво. Як ми тепер знаємо, коли революцію 1848 року в Європі через рік було скасовано, усе, проте, вже змінилося. Монархії залишалися при владі впродовж десятиліть, проте промислову революцію і прихід демократії було вже не зупинити.
Проте ми також знаємо, що це призвело Європу до цілковито неспокійного майбутнього. Революція арабського світу, можливо, не так сильно вплине на нього, проте, безумовно, його найближче майбутнє не буде ані мирним, ані стабільним.
ДО РЕЧІ
Прихильники поваленого президента Єгипту Мохаммеда Морсі й ісламістського руху «Братів-мусульман» влаштували в Каїрі марш до штаб-квартири військової розвідки. Хода розпочалася від мечеті Рабаа аль-Адвія, де в зіткненнях із поліцією минулої суботи загинуло понад 70 осіб. Група прихильників Морсі проводить тут «сидячу акцію протесту». «Свою кров і душу ми принесемо тобі в жертву, Морсі», — скандують учасники маршу. Вони обвинувачують військових у державному перевороті і вимагають повернути законно обраного президента. Напередодні армійське керівництво закликало прихильників Морсі не наближатися до воєнних об’єктів. Хода у Каїрі поки що проходить без серйозних інцидентів. Раніше стало відомо, що тимчасовий виконувач обов’язків президента Єгипту Адлі Мансур надав прем’єр-міністрові країни право віддавати військовим наказ на арешт цивільних осіб під час зіткнень, що тривають.
Усуненого від влади військовими президента Мухаммеда Морсі буде переведено до в’язниці Тора, розташованої в передмісті єгипетської столиці. Як заявив на прес-конференції голова МВС Мухаммед Ібрагім, це станеться після того, як завершаться всі пов’язані з цим процесом юридичні процедури. Екс-президента було поміщено в п’ятницю під арешт на 15 діб за обвинуваченням одразу за кількома статтями за розпорядженням радника апеляційного суду Каїра Хасана Саміра, який відповідає за його справу. Морсі, якого вже було допитано з низки епізодів, інкримінується шпигунство і держзрада, втеча з тюрми в дні масових антиурядових виступів на початку 2011 року, а також співпраця з палестинським рухом ХАМАС з метою здійснення атак у країні, підбурювання до вбивства демонстрантів і загибель ув’язнених.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ Німеччини і віце-канцлер з 1998 по 2005 рік. Майже 20 років є лідером Партії зелених. Зараз — запрошений професор у Школі ім. Вудро Вільсона Прінстонського університету
