Переговори щодо припинення вогню слід розпочати до того, як нинішні бойові дії між Ізраїлем і ХАМАС загостряться ще більше. Зрозуміло, як і у випадку з попередніми припиненнями вогню, будь-яке перемир’я може мати тимчасовий характер, оскільки воно неминуче підривається силами, які увічнюють збройний конфлікт між Ізраїлем і ХАМАС. Проте, з урахуванням того, що Сирія охоплена громадянською війною, а весь Близький Схід нині перебуває у хисткому становищі, припинення вогню є необхідним як для врятування життів, так і для збереження непростого стану миру в регіоні.
Багато що залежить від Єгипту, оскільки він перебуває в найкращому становищі, щоб стати посередником для укладення договору. Але оцінка перспектив будь-яких дипломатичних зусиль потребує розуміння перспектив і планів основних сторін, що діють.
Ізраїль не має всеохоплюючої політики щодо сектора Газа. Колишній прем’єр-міністр Аріель Шарон зробив сміливий крок, вивівши звідти війська і демонтувавши в однобічному порядку ізраїльські поселення. Але він захворів раніше, ніж ці заходи змогли перерости в обширніші зусилля з вирішення палестинського питання.
Його наступник, Ехуд Ольмерт, розпочав переговори про остаточний статус угоди з президентом Палестинської автономії Махмудом Аббасом. Але це жодним чином не посприяло тому, щоб покласти край насильству, що походить із сектора Газа, який, по суті, вийшов з Палестинської автономії і перетворився на контрольовану протодержаву ХАМАС. Ізраїльська операція «Литий свинець» у зимовий період 2008—2009 років відновила стримування і принесла період відносного спокою, проте ще на початку 2012 року було зрозуміло, що сторони знову вийшли на курс неминучого зіткнення.
Під час свого першого терміну на посаді прем’єр-міністра Ізраїлю Біньямін Нетаньягу відмовився продовжувати переговори з палестинською адміністрацією на умовах Ольмерта і ніколи не розглядав варіанту ведення переговорів з ХАМАС. Він погодився обміняти палестинських в’язнів на викраденого солдата Гілада Шаліта, проте для Нетаньягу, як і для більшості ізраїльтян, переговори з організацією з відверто антисемітським статутом, що заперечує право Ізраїлю на існування, не мають сенсу.
З погляду Нетаньягу, проблема Гази не має задовільного вирішення. Його метою є досягнення і збереження спокою на кордоні. Ізраїль забезпечує Газу електрикою, водою і проходом, але водночас підтримує блокаду, розраховану на запобігання імпорту більш потужної і смертельної зброї. Ізраїльські лідери були поінформовані про нарощування ХАМАС кількості ракет середньої дальності, здебільшого через контрабандистські підземні тунелі на Синай, але вони продовжують стверджувати, що за відсутності блокади Іран та інші держави постачатимуть більше зброї (і складніші її види).
Насправді за останні кілька років Ізраїль з’ясував, що Газа має досить ракет, щоб паралізувати його південь. Основні ізраїльські міста вже піддавалися атакам кілька разів. Під час операції «Литий свинець» ракети вибухали в небезпечній близькості від Тель-Авіва і аеропорту Бен-Гуріон. Те, що рано чи пізно Тель-Авів може і буде підданий удару, для ізраїльських лідерів було лише питанням часу.
Зі свого боку, ХАМАС, палестинське відділення «Братства мусульман», прагне консолідувати свій контроль над сектором Газа і використовувати його як базу, з якої він згодом зможе узяти під контроль Західний берег і палестинський національний рух. Такий результат можна порівняти з поглинанням Єгипту Братством з подальшим встановленням його панування у всьому регіоні.
Судячи з усього, нещодавні події підбадьорили ХАМАС. Попри те, що конфлікт між Іраном і його суннітськими суперниками і громадянська війна в Сирії змусили його послабити свої зв’язки з Сирією та Іраном і рухатися в суннітському напрямі, це багато в чому було зручним рішенням. ХАМАС почувається впевненіше поряд з Єгиптом, керованим рухом, який його породив. Емір Катара відвідав Газу як заохочення за розрив ХАМАС з Іраном і залишив чек.
Але в Газі є не лише ХАМАС. Його гегемонію піддають сумніву більш радикальний ісламський джихад (який залишається в союзі з Іраном) і велика кількість салафітських і джихадистських угруповань, деякі з яких пов’язані з радикальними елементами на Синаї, що ускладнюють відносини ХАМАС із Єгиптом. Окрім того, ці групи часто ініціювали напади на Ізраїль із сектора Газа чи через Синай, створюючи цикли насильства, що викликало розгубленість ХАМАС.
Окрім того, Ізраїль має відповісти в ширшому масштабі, оскільки тиск з боку цих радикальніших груп може змусити ХАМАС найближчими місяцями стати агресивнішим, зокрема й завдяки його розумінню, що десятки ракет Фаджр-5, що є в його арсеналі, цілком могли б уразити район Тель-Авіва. Зміни в політиці і політичних діячах Єгипту мали аналогічний ефект: ХАМАС вирішив, що Ізраїль не ставитиме під загрозу свої крихкі відносини з Єгиптом, розпочавши нову наземну операцію в секторі Газа.
ХАМАС був захоплений зненацька, коли Ізраїль атакував, убивши при цьому його військового лідера Ахмеда аль-Джабарі і знищивши велику частину його арсеналу Фардж-5. Він відповів масованим обстрілом півдня Ізраїлю і встиг відправити кілька ракет у бік Тель-Авіва і одну — в бік Єрусалима. Сирени системи раннього сповіщення, нарешті, почули і у двох найбільших ізраїльських містах.
У відповідь Ізраїль явно готується до великомасштабної наземної операції. Ізраїль зовсім не має бажання проводити другу операцію «Литий свинець»; але прийнятним може бути як мінімум стабільне і тривале припинення вогню.
Таке перемир’я можливе. Напад Ізраїлю мав попервах вражаючі успіхи, тоді як ХАМАС може пишатися тим, що його ракети досягли Тель-Авіва, — це те, чого не вдалося Хізбаллі під час Ліванської війни 2006 року.
Більш того, Єгипет, заступник ХАМАС і його старший союзник, підтримує відносини і канали зв’язку з Ізраїлем і не хоче розривати всіх зв’язків — не в останню чергу тому, що це могло б спровокувати конфронтацію зі Сполученими Штатами, які є гарантами єгипетської армії.
Насправді президент Єгипту Мухаммед Морсі розраховує на велику фінансову допомогу від США і Міжнародного валютного фонду і хоче, щоб його майбутній візит до США був успішним. Він також хоче відновити позиції Єгипту як великої регіональної сили. І гра миротворця стала б йому в пригоді за всіма цими пунктами.
Отже, Морсі балансує. Він засудив і попередив Ізраїль, відкликав посла з Тель-Авіва і послав свого прем’єр-міністра в Газу. Але він досі не перетнув жодної червоної лінії.
Залишилося зовсім трохи часу для дій. Подальша боротьба утягне додаткових дійових осіб у загальну картину (зокрема й Туреччину). Якщо США і Європа хочуть залишатися невтягнутими, вони повинні принаймні заохочувати Єгипет відігравати свою роль.
Основною перешкодою для Єгипту є те, що ХАМАС наполягає на завершенні ізраїльської облоги і припиненні цілеспрямованих убивств його лідерів як частині угоди про припинення вогню. Завдання, що стоїть перед єгипетськими лідерами, — переконати ХАМАС пристати на менші умови без подальших бойових дій.
Ітамар РАБІНОВИЧ — колишній посол Ізраїлю у США (1993—1996 рр.), нині працює в Тель-Авівському університеті, Нью-Йоркському університеті та Інституті Брукінґса.
