23-й саміт ЄС — Росія, який завершився вчора в Хабаровську, підтвердив існування гострих розбіжностей між Москвою і Брюсселем. Причому розбіжності стосуються як питань енергетичної співпраці між обома сторонами, так і наміру ЄС розвивати стосунки з шістьма колишніми радянськими республіками в рамках нової ініціативи «Східне партнерство». Нагадаємо, що відносини між Брюсселем і Москвою були серйозно попсовані черговою газовою суперечкою між Росією та Україною на початку цього року, а також торішнім збройним конфліктом у Грузії. Тому недивно, що на переговорах багато говорилося про необхідність поновлення довіри між сторонами.
Зокрема глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу на підсумковій прес-конференції висловив упевненість, що довіру і передбачуваність можна відновити. «Не треба, щоб знову відбувалися перерви з поставками газу. Нам необхідно розробити механізм раннього попередження щодо газу, нафти і електрики, який має стосуватися консультацій, виконання і моніторингу. Нам необхідно тепер завершити роботу над такими угодами», — підкреслив він.
Тим часом, президент Чеської Республіки Вацлав Клаус, країна якого головує в Європейському Союзі, вважає, що засідання в Хабаровську підвищило взаєморозуміння позицій сторін з багатьох питань. Він також висловив думку, що ця «зустріч підвищила взаємну довіру, яка так необхідна й так важлива».
Проте, схоже, що до відновлення довіри ще далеко. Свідченням цього є категорична незгода Росії з прийнятими ЄС принципами взаємодії в сфері енергетики. «Росія не є учасником Енергетичної хартії і не має наміру брати участь у Енергетичній хартії в чинній її редакції», — заявив російський президент Дмитро Медведєв на спільній прес-конференції в ході саміту.
Він закликав до створення «більш ефективних енергетичних інструментів, у тому числі шляхом підготовки або нової окремої угоди, або нової версії Енергетичної хартії». Більше того Медведєв дав зрозуміти, що безпека та стабільність газових поставок до Європи з Росії залежить насамперед від дій України. Хоч, як відомо, на початку цього року саме російська сторона перекрила поставки газу до Європи.
Проте Євросоюз не має наміру відмовлятися від чинної на континенті Енергетичної хартії. «Ми відкриті для дискусій щодо пропозицій Росії, але на базі існуючих угод, не руйнуючи, не чинячи тиску на систему, яка вже діє», — заявив Жозе Мануель Баррозу у відповідь на заклики Москви переглянути Хартію. Глава Єврокомісії також повідомив, що саміт став ще однією можливістю розглянути «Східне партнерство» Європейського Союзу з шістьма державами, яке стосується зміцнення демократії, процвітання і загальних цінностей. При цьому Жозе Мануель Баррозу висловив думку, що три ці цілі також слугуватимуть й інтересам Росії.
Однак, схоже, Росії все бачиться по-іншому. Дмитро Медведєв заявив, що ЄС поки що не переконав Москву у вигодах створення «Східного партнерства». Він зазначив, що його бентежить «те, що для деяких держав і з боку деяких держав це партнерство сприймається як партнерство проти Росії».
Зате російський президент, не ніяковіючи, зробив комплімент Евросоюзу, який показав, що «володіє достатнім арсеналом можливостей реагування у разі виникнення кризових явищ». Щоправда, він чомусь забув сказати, що Росія спровокувала й поглибила грузино-абхазько-південноосетинський конфлікт який не вирішувався понад 15 років і тепер навряд справедливо вирішиться. Можна ще пригадати «заморожені» конфлікти в Придністров’ї та Нагірному Карабаху.
Чи можна, враховуючи це, серйозно сприймати пропозицію Медведєва, що для запобігання такого штибу кризам «необхідно створити правову основу для антикризової діяльності, такою є договір про європейську безпеку».
Чому між ЄС і Росією не відбувається реального зближення позицій і в чому полягає нерівність партнерських відносин між Брюсселем і Москвою? Чому Москва з недовірою ставиться до «Східного партнерства»? Читайте в коментарі російського експерта — старшого наукового співробітника Інституту світової економіки та міжнародних відносин Володимира ЄВСЄЄВА.
— Щодо європейської системи колективної безпеки, то мені доводилося зустрічатися з депутатами Бундестагу. Я можу сказати: вони вважають, що, по-перше, НАТО є основним механізмом вирішення проблем безпеки в світі, і по-друге, вимагають, щоб Росія це визнала. Якщо вже наші друзі німці, яких ми вважаємо найближчою європейською державою в плані співробітництва та взаєморозуміння, дотримуються такої думки, то про що ж тоді казати. Є й інші європейці, які набагато гірше ставляться до Росії. Виходячи з існуючого рівня взаємодії, наявності конфлікту між елітами в Європі, зараз все, що робиться в рамках Росії-ЄС, звісно, робити можна. Але це не може наразі призвести до якогось прориву, тому що все ж таки на нас, мені здається, дуже сильно тиснуть грузинські події. Європейці не можуть нам пробачити Грузію й те, що сталося в Південній Осетії і Абхазії. І ось це поки що не завершилося. Також існує дуже велике непорозуміння щодо того, що в ЄС Росію не бачать рівною. І це утруднює порозуміння на рівні Європейського Союзу, я не кажу вже про рівень НАТО.
З європейцями триває обговорення позицій. Але реального зближення з Європою наразі немає. Для цього потрібен, мабуть, час. Те, що такий діалог є, це правильно. Діалог треба продовжувати. Бо лише під час діалогу можна нормалізувати й розвивати відносини. Але зараз й мови не може бути про якийсь прорив у взаєминах. Я не бачу поки що підстав для такого прориву, для покращення ситуації.
Дійсно між ЄС і РФ ведуться розмови про нові енергетичні відносини. Але водночас постійно мусується тема газопроводу «Набукко». Європа, з одного боку, говорить: так, ми хочемо співробітничати в енергетичній сфері, але з іншого боку, робить кроки, які суперечать національним інтересам Російської Федерації. Ця двоїстість сильно заважає побудові партнерських відносин між Європейським Союзом і Росією. ЄС прагне не залежати від Росії в енергетичній сфері й робить для цього певні кроки, але при цьому абсолютно не враховує національні інтереси РФ. Мабуть, ЄС наразі не готовий до партнерського діалогу з Росією.
Не йдеться про імперські амбіції Росії. Просто Росія хоче, щоб з нею рахувалися. А Європа вважає, що з Росією можна не рахуватися. Ось у цьому й проявляється нерівність партнерських відносин. І тому Росія змушена вибудовувати відносини на двосторонньому рівні. У цьому проблема. А не в тому, що Росія хоче бути імперською державою. Це на Заході дуже перебільшується.
Щодо «Східного партнерства», то ця ідея не належить Російській Федерації. Якщо грамотно підходити, Росія має бути членом «Східного партнерства». А Росії в цьому партнерстві немає, а держави, що до нього входять, періодично ведуть антиросійську зовнішню політику. Виходить, що відбувається формування структури, яка здійснює антиросійську зовнішню політику. Звісно, Росію це не влаштовує.
