Засобами нової політики ЄС стосовно «нових сусідів» мають стати розширення внутрішнього ринку ЄС і регуляторних структур, відкриття ринків і торгові відносини на асиметричній основі, перспективи легальної міграції і руху людей, інтенсифікація співробітництва iз запобiгання і боротьби iз загрозами безпеці, більше залучення ЄС у процеси запобiгання конфліктам і управління кризовими ситуаціями, більші зусилля ЄС у сприянні захисту прав людини, ширше культурне співробітництво, зміцнення взаєморозуміння. Йдеться також про інтеграцію в транспортні, енергетичні, телекомунікаційні мережі, до європейського наукового простору, про створення нових інструментів сприяння і захисту інвестицій, підтримку інтеграції до глобальних торговельних систем, покращену допомогу, адаптовану до потреб кожної країни, знаходження нових джерел фінансування.
Європейська Комісія має розробити з кожною країною індивідуальний План дій (очевидно, за тим зразком, за яким Україна вже має з ЄС план дій співробітництва в галузі юстиції і внутрішніх справ), і саме з виконання цих планів дій можна буде судити про досягнутий прогрес. Говориться також про можливість доповнення наявних угод про партнерство і співробітництво або про асоціацію (їх мають середземноморські країни).
Президент Леонід Кучма, міністр закордонних справ Анатолій Зленко нещодавно заявляли, що Київ очікує більшої чіткості від ЄС стосовно його бачення відносин з Україною під час їхніх нещодавніх візитів, відповідно, до Словаччини і Німеччини. У заявах українських керівників йшлося також про незадоволення тим, що все, що ЄС може запропонувати Україні, — це не зовсім зрозумілий статус «сусіда». На останніх міжнародних представницьких конференціях, таких як Wilton Park у Великій Британії наприкінці січня, у Варшаві наприкінці лютого, йшлося про те, що Захід може не обіцяти Україні членства в ЄС, але має чітко заявити, що воно не виключається відповідно до досягнення Україною необхідних критеріїв. Президент Польщі Александр Квасневський нещодавно у вітальному листі акції «Людина року» говорив про своє бачення України в майбутньому в ЄС. Таким чином, ухвалений у Брюсселі документ — явно не зовсім те, чого б бажали очікувати в Києві. Але разом з тим, говорив «Дню» один із співбесідників-дипломатів, завжди можна сподіватися на переростання кількості в якість. Кількісні показники поки що українську дипломатію більш-менш влаштовують. А також те, що відносини все ж таки мають будуватися, виходячи з диференційованого підходу до кожної з країн, розробки нової ідеології технічної допомоги (із застосуванням, зокрема, інструментів програм PHARE), залучення Європейського інвестиційного банку до роботи в Україні.
ЄС не дав відповіді щодо подальшого розвитку відносин, на яку очікували в Києві. Можливо, це пояснюється тим, що сьогодні Союз найбільше опікується проблемами власного розширення, власної інституційної реформи, що він не має фінансових та інших ресурсів для роботи з Україною на тому ж рівні, на якому вона проводилася, зокрема, з Польщею. Не кажучи вже про те, що сьогоднішня Україна не дає можливості говорити про її готовність до вступу. У всякому разі, є якась проміжна визначеність, є приблизно десять років на те, щоб заявити про себе з беззаперечними аргументами в руках.
