«Насправді все було не зовсім так», — с казав «Дню» один з учасників останніх московських переговорів. Йшлося насправді про те, що прем’єр-міністри домовилися, що Україна найближчим часом дійсно передасть до Москви список, але не пропозицій стосовно свого вступу до ЄврАзЕС. Швидше, навіть дещо навпаки: список проблемних моментів, які, виходячи з українських інтересів, не дають змоги вести розмову про вступ. Озвучене прем’єр-міністром Росії, таким чином, більше було його власною інтерпретацією подій, ніж відображенням реального змісту домовленості.
При обговоренні теми ЄврАзЕС, сказав «Дню» дипломат, прем’єр-міністр Кінах чітко сказав прем’єр-міністру Касьянову, що Україна має свою програму вступу до Світової організації з торгівлі (СОТ), і на цьому шляху, зокрема, вже має кілька підписаних угод, положення яких суперечать принциповим положенням діяльності ЄврАзЕС.
Є й інші моменти. Зокрема, не секрет, що в Україні серед бізнесових і політичних еліт є прихильники «євразійського» напряму розвитку України. Але й серед представників вельми серйозного українського бізнесу, об’єктивно зацікавлених у російському ринку, є досить багато противників — суть проблеми в тому, що вони ризикують втратити внутрішній український ринок з виконанням Україною правил ЄврАзЕС, оскільки російські товари за російського державного протекціонізму і, зокрема, російських цін на енергоносії будуть просто дешевшими за українські.
Прагнення Росії залучити Україну до «Євразії» пояснюються багатьма чинниками. Це — і прагнення зберегти вплив як прямими, так і непрямими методами (через координацію митної, торговельної, фінансової політики тощо), це — і те, що багато хто в Москвi виходив i виходить у своїх відносинах з екс- радянськими республіками з позицій «старшого брата», цьому, до речі, часто сприяє й традиційний український «комплекс меншовартості». Оскільки в Україні розпочинається процес зміни політичних еліт, Москва, природно, бажала б втримати й розширити свої позиції в Україні таким чином, щоб на це вже не впливали персоналії. Росія має свої проблеми, пов’язані з її власним вступом до СОТ, вона б, звичайно, бажала втримати за собою значний український ринок звичними для себе методами — й тому ставить питання щодо синхронізацій зусиль в цьому напрямi.
Україна принаймні зараз виходить з того, що Київ може обговорювати питання своєї співпраці з ЄврАзЕС, але не інтеграції. І це дуже нагадує процес розмови України з ЄС, тільки навпаки — там саме Україна ставить питання про визнання її прав на інтеграцію, їй же пропонують співпрацю. Оптимальною формою участі України в Євразійському співтоваристві українські дипломатичні еліти вважають наявний сьогодні статус спостерігача, можливо, підписання угоди про вільну торгівлю. Iмовiрно, на якийсь час мало б сенс досягти відносин на кшталт асоціації, але такої можливості установчі документи ЄврАзЕС не надають. Натомість Євразійське співтовариство базується на митному союзі. Представники Росії в кулуарах стверджують, що насправді цього митного союзу не існує, отже, Україна нічим не ризикує — але процедура вимагає від Києва підписання угоди про митний союз. І тоді двері до ЄС, між іншим, можна вважати закритими, оскільки одна країна не може одночасно перебувати в кількох митних союзах. Не кажучи вже про перспективи втрати самостійності навіть у власній валютній політиці.
Очевидним є те, що в найближі п’ять років про вступ України до ЄС не йтиметься. Так само очевидним є те, що Москва вже сьогодні жорстко ставить перед Києвом питання про вибір, і в найближчі півроку жорсткість розмови лише підвищуватиметься, від рішення Києва залежатиме виконання Росією жодним чином не пов’язаних з ЄврАзЕС попередніх домовленостей (про ту ж вільну торгівлю, зокрема). Адже сьогодні вже навіть флагмани української металургії стверджують, що в разі продовження Росією практики тиску вони знайдуть вихід для своєї продукції на інших ринках. Прем’єр-міністр Кінах, до речі, вже говорив, що втрати на російських ринках успішно поповнено на інших. Отже, по суті, від Києва сьогодні вимагається те, про що йдеться вже давно. Потрібна консолідована зовнішня політика, яка б залежала від національних інтересів, але не від інтересів певних кіл на цю хвилину. Російський напрям тут мусив би бути частиною загальної політики, спрямованої на європейську інтеграцію, про що не раз говорив президент Кучма. І потрібна певна гнучкість — як на західному, так і на східному напрямках. Тільки усвідомлення власної гідності разом з фактичним її підтвердженням може викликати повагу партнера за столом переговорів. І саме таким чином Україна може не лише вистояти в кілька найближчих років, про що вже не дуже криючись говорять сьогодні дипломати, але й заробити додаткових балів.
