Розчарування динаміки курсу євро (який упав з $1.18 за євро на момент введення до приблизно $0.90 на сьогодні) значною мірою викликане небажанням Європи провести структурні реформи, спрямовані на збільшення економічної гнучкості. Головний економіст Європейського центрального банку (ЄЦБ) Отмар Ісинг пише: «І Німеччина, й інші країни ЄС винуваті в слабкості євро, оскільки не зуміли надати своїм економікам більшої гнучкості».
Однак між бажанням євро «приборкати» державу загального добробуту і можливістю домогтися цього пролягає величезна дистанція. Мартін Фельдштейн, економіст із Гарварду, справді вважає, що «єдина валюта стане політичною перепоною до проведення реформ». «Політики, — пише Фільдштейн, — нині можуть звинувачувати ЄЦБ у високому безробітті і нарікати на те, що деякі держави не здатні контролювати таку впливову силу».
Можливий й інший, більш вірогідний результат: якщо політика боротьби деяких країн з конкуренцією потопить євро, ці країни піддадуть осуду і назвуть «анти-європейцями». Для європейського політичного керівництва євро — це sine qua non, безперечна умова, це експеримент, провал якого ні сьогодні, ні в майбутньому не можна допустити. Якщо близорука економічна політика якихось країн загрожуватиме євро, то «винуваті» сторони піддадуть жорсткій політичній протидії, аби встановити мир і спокій.
Свіжий приклад — нещодавнє злиття компаній Vodafone та Mannesmann. Коли британський Vodafone обмовився про намір поглинути німецький Mannesmann, канцлер Німеччини Герхард Шрьодер висловився проти підписання угоди на тій підставі, що це спричинило б втрату робочих місць у Німеччині. Від таких новин євро упав у ціні. Голова ЄЦБ Вім Дюсенберг зреагував блискуче, причіпивши німецькому віслюкові «анти-європейського» хвоста, коли заявив про загрозу євро, яку нібито зумовлює спрямована на підрив конкуренції діяльність Шрьодера. Не бажаючи носити ярлик анти-європейця, Шрьодер відступив.
Євро не тільки ставить знак рівності між політикою держав загального добробуту й «анти- європеїзмом», євро також підстьобує реформи, примушуючи уряди країн — членів ЄС конкурувати за залучення мобільного капіталу. Євро збільшує мобільність капіталу всередині Європи, оскільки знімає ризик коливання обмінних курсів при підписанні угод у межах Європи. Фірми, яким більше не загрожує стати заручником однієї-єдиної країни через загрозу несприятливих коливань обмінних курсів, можуть вільно переміщатися в межах євро-зони. Це означає, що вони зможуть обговорювати з урядами країн — учасниць ЄС оптимальні для своєї діяльності умови (скажімо, у сферах податків, урядових постанов і трудового законодавства).
Наприклад, щоб спонукати компанії залишатися в Нідерландах, голландці готові поступитися у питаннях оподаткування. Бельгія і Данія ухвалили закони і постанови, спрямовані на підтримку підприємництва. І якщо «загнати вниз» заходи боротьби з конкуренцією, то, відповідно, темпи економічного зростання в Європі відразу «побіжать угору». Отже, євро може лише посилитися.
Європейські ліві, які бачать таку тенденцію, намагаються притиснути урядову конкуренцію, використовуючи Європейську комісію для «гармонізації» європейських податків, постанов і стандартів праці на високих, неконкурентних рівнях. Колишній міністр фінансів Оскар Лафонтен намагався (хоч і безуспішно) використати трюк з гармонізацією податків для того, щоб обмежити німецький капітал Німеччиною, країною з високими податками. Кажуть, що Брюссель поглядає у бік Нідерландів, бажаючи гармонізацією ліквідувати поступки конкуренції в цій країні.
Додатково до гармонізації ЄС, деякі європейські політики пропонують накласти обмеження на ринкову діяльність у межах ЄС, аби уникнути «гонки вниз». На недавньому саміті ЄС в Лісабоні Ніколь Фонтен, президент Європейського парламенту, стверджувала, що «безжалісна експлуатація невідповідностей у соціальному і податковому законодавстві країн — членів ЄС» виправдовує обмеження на корпоративне злиття. Такі розмови лише примножують нещастя євро.
Не всі європейські лідери приписують слабкість євро структурним чинникам. Дехто вважає, що зміцнення американського долара відносно євро відображає той факт, що Європа й Америка перебувають на різних стадіях циклу ділової активності. Як тільки зростання у США сповільниться і Європа наздожене Америку, положення з євро поліпшиться. Проте, незважаючи на силу європейської економіки порівняно з японською, євро різко впав не тільки відносно долара, а й відносно єни.
Інші добре обізнані джерела вказують на те, що німецька марка досягла найвищої точки відносно американського долара саме в той момент, коли структурні проблеми в Німеччині були ще серйознішими, ніж зараз. Однак німецька марка — це ще не євро.
У минулому німецький Бундесбанк мав значно більшу довіру порівняно з Федеральною резервною системою США. Сьогодні ЄЦБ, порівняно з нею, страждає від недостачі довіри. У минулому іноземні валютні ринки звертали набагато менше уваги на структурні чинники. Сьогодні здатність країни конкурувати в глобалізованій економіці стає першорядним чинником при оцінці національної валюти іноземними валютними ринками. Особливо це правильно щодо євро, що є валютою «Нової Європи». Якщо «Нова Європа» зазнає поразки, та сама доля спіткає і євро.
Як тільки європейські політичні лідери усвідомлять, що невдача у проведенні необхідних реформ загрожує не тільки обмінному курсу євро відносно іноземних валют, а також його існуванню, реформи будуть проведені, і євро стрімко підніметься.
