Віднині Європа має свого роду посібник iз боротьби з торгівлею людьми — на конференції в Європарламенті ухвалено «Брюссельську декларацію», що містить рекомендації, як протистояти вивозу жінок і дітей з метою проституції. Йдеться про співпрацю правоохоронних органів, а також про допомогу жертвам проституції.
На триденній конференції були присутніми представники Міжнародної організації міграції, країн Євросоюзу, країн- кандидатів у ЄС, а також країн-постачальників «живого товару» — в тому числі України. Промовці, серед яких були здебільшого високопоставлені урядовці, говорили, що торгівля людьми стала в світі одним із найулюбленіших занять мафії. Щороку жертвами торгівлі «живим товаром» стає два мільйони осіб, половина з яких — діти, повідомив на конференції директор офісу ООН з контролю над наркотиками і запобігання злочинності Антоніо Коста. Наприклад, у Євросоюзі 10% економіки є тіньовою — нелегали працюють у сільському господарстві, на будівництві, а значна частина жінок опиняється в борделях. Коста нагадав, що головними країнами-постачальниками «живого товару» до ЄС є Албанія, Молдова, Румунія, Росія, Україна, Білорусь, Бангладеш, Філіппіни й Китай.
Керівник української делегації на конференції, глава Державного комітету у справах сім’ї та молоді Валентина Довженко заявила, що Україна має намір звернутися до держав Євросоюзу з пропозицією надавати молодим українським громадянам дозвіл на тимчасове працевлаштування за кордоном. На її переконання, таким чином удасться зменшити потоки українських нелегалів, що прямують до ЄС, а отже, завадити мафії незаконно вивозити людей. (Валентина Довженко висловила впевненість, що якщо дозвіл буде отримано, то це не викличе відтоку молоді за кордон — урядовець вірить, що в Україні зростає кількість патріотів). За оцінкою Довженко, за кордоном нині нелегально працюють десятки тисяч українських чоловіків і жінок. В останні роки Україні разом з Міжнародною організацією міграції й при підтримці урядів деяких країн удалося повернути більше як 400 українських жінок, вимушених працювати за кордоном повіями. Але чи всі з них були справді вимушені це робити? «Ми маємо такі дані, що близько 15% жінок, які їхали за кордон на заробітки, взагалі не уявляли, що може бути з ними. Майже 40% навіть сподівалися на те, що з ними нічого поганого не буде й вони працюватимуть на якихось побутових роботах. Це в сумі становить вже більше половини. І тільки якась частина — приблизно 20% знає, куди вона їде, чого вона хоче. Тобто ці жінки їдуть на роботу повіями в певній мірі свідомо», — сказала Валентина Довженко.
Учасники конференції погоджувалися, що для припинення торгівлі людьми треба боротися саме з причинами, які дозволяють процвітати такому виду бізнесу. Прем’єр- міністр Бельгії Гі Верхофстадт зауважив, що вивіз «живого товару» є наслідком величезної різниці в життєвому рівні «багатої Півночі й бідного Півдня». Багаті ж країни борються тільки з «симптомами незаконної торгівлі», а «не з її корінням». На думку Верхофстадта, європейська політика по боротьбі з торгівлею людьми має передбачати збір і обмін інформацією, а також заходи, що відвернуть вивезення жінок і дітей.
Деякі учасники конференції говорили, що слід суворіше карати тих, хто здійснює торгівлю людьми. Приміром, заступник міністра закордонних справ Італії Маргеріта Бонівер повідомила, що в її державі розглядається новий законопроект, який передбачає тюремне ув’язнення для торгівців людьми від восьми до двадцяти років. Швеція пішла ще далі — там ухвалений закон про притягнення до відповідальності споживачів сексуальних послуг. Україна ж зализує рани від работоргівлі — жінки, яких удалося повернути iз західних борделів, покращують психічне й фізичне здоров’я в першому відкритому в Києві центрі реабілітації жертв торгівлі людьми.
