Розширення Євросоюзу втратило темп. У січні до ЄС вступлять Румунія й Болгарія, але після цього наступить довга пауза. Раніше Брюссель використав перспективу членства в Євросоюзі як головний стимул економічних і політичних реформ у сусідніх країнах. Тепер йому потрібні інші методи.
Німеччина, яка в січні головуватиме в ЄС, обіцяє, що одною з пріоритетних задач стане вироблення нової «Європейської політики добросусідства». Такий перегляд необхідний, причому в найкоротші терміни. Наступного року головною задачею ЄС стане зміцнення зв’язків із сусідами, які не є кандидатами на вступ.
Євросоюз не може дозволити собі байдуже віднестися до «дуги нестабільності», що тягнеться від Білорусі до Північної Африки й проходить через Україну, Молдову, Західні Балкани та Близький Схід. Якщо ЄС не візьме на себе відповідальність і не направить сусідні регіони на шлях економічного процвітання й гідного державного управління, він ризикує жорстоко поплатитися. Політична нестабільність, релігійний екстремізм, організована злочинність і нелегальна міграція — усі ці явища можуть розповсюдитися з сусідніх країн по території Євросоюзу, у деяких напрямах це вже відбувається.
Нинішня єесівська політика добросусідства (ЄПД), розроблена 2004 року, демонструє свою неадекватність. Її суть полягає в тому, що Євросоюз розробляє разом із кожною сусідньою країною «план дій», обіцяючи розвиток торгівлі, фінансову допомогу, розширення політичних зв’язків та участь у деяких програмах ЄС — але не вступ до його складу — в обмін на серію конкретних реформ. Такі плани вже узгоджені з Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Ізраїлем, Йорданією, Марокко, Молдовою, Палестинською автономією, Тунісом та Україною.
Деякі з цих планів досягли певних результатів. Україна наблизила частину законів і стандартів до єесівських, і незабаром для неї буде введений спрощений візовий режим. Марокко й Молдова поліпшили охорону кордонів. В Йорданії, Марокко й Тунісі створені форуми для обговорення питань державного управління, демократії й прав людини. Однак у цілому ЄПД виявилася неспроможною забезпечити в сусідніх країнах такі ж перетворення, як ті, що здійснили східноєвропейські держави в процесі вступу до ЄС.
«Пряники», ті, що пропонуються в рамках ЄПД виявилися недостатньо солодкими, щоб спонукати політичні еліти цих країн провести більшість із необхідних хворобливих реформ.
ЄС, природно, не може запропонувати всім сусідам місце у своїх рядах, однак він повинен розробити для них привабливіший пакет стимулів. Німеччина планує запропонувати сусіднім країнам інтеграцію з єесівським енергетичним ринком і транспортною системою. Окрім того, Єврокомісія схвалила схему «поглибленої вільної торгівлі» з Україною та іншими країнами. Вона передбачає скасування не тільки тарифів, але й деяких нетарифних бар’єрів у сфері торгівлі та інвестицій.
Євросоюз, однак, не повинен на цьому зупинятися. Потрібно запропонувати сусідам, що демонструють найбільші успіхи в справі реформ, партнерство в рамках Єдиної зовнішньої політики і політики безпеки (ЄЗПБ) ЄС. Якщо такі країни, як Україна й Грузія, будуть неухильно просуватися до побудови ліберальної демократії, Євросоюз повинен запропонувати їм направити своїх дипломатів у Раду міністрів закордонних справ у Брюсселі. Вони могли б взяти участь в обговоренні політичного курсу щодо проблем, які викликають взаємний інтерес — таким, як забезпечення безпеки на Чорному морі, нерозповсюдження зброї масового ураження, боротьба з тероризмом і нелегальною імміграцією. Партнери могли б брати участь у розробці політики ЄС, але, не будучи членами Союзу, не мали б права голосу щодо її схвалення. Після того, як уряди країн Євросоюзу схвалять ті або інші політичні заходи, партнери могли б самі вирішити — приєднуватися до них чи ні.
Таке партнерство принесе сусіднім країнам відразу деякі переваги. Їхні політики й держслужбовці ознайомляться з єесівською етикою компромісу. Окрім того, їм набагато легше прийняти загальне законодавство Євросоюзу в зовнішній політиці — воно носить багато в чому декларативний характер — чим в інших областях, наприклад, щодо проблем єдиного ринку. Але, передусім, партнерство в рамках ЄЗПБ допоможе таким країнам, як Україна і Грузія, відчути себе в більшій безпеці. Багато грузинів і деякі українці розглядають членство в НАТО як найнадійнішу гарантію безпеки. Але оскільки це — справа віддаленого майбутнього, як проміжний крок їх може привабити зміцнення зв’язків з ЄС у цьому напрямі.
Такі ж умови Євросоюз повинен запропонувати країнам- кандидатам, наприклад Туреччині, яка нині залишається за рамками обговорення ЄЗПБ. Звичайно, при цьому виникає ризик, що присутність представників стількох держав за столом переговорів сповільнить процес прийняття рішень. Тому реалізацію такої схеми потрібно почати з обговорення декількох спеціально підібраних питань. Якщо вона доведе свою ефективність, ЄС і країни-партнери можуть розповсюдити її i на інші напрями. У будь-якому випадку, зіткнувшись iз обструкціоністською позицією держав- партнерів і кандидатів, уряди країн ЄС завжди зможуть ухвалити рішення без них.
Ці рекомендації щодо вдосконалення політики добросусідства можуть бути реалізовані тільки за умови відсутності «прив’язки» до вступу в ЄС. Деякі грузини й українці сприймуть скептично будь-яку пропозицію, в якій не згадується про приєднання до Євросоюзу. Однак усвідомивши, що членство в ЄС у найближчому майбутньому на порядку денному не стоїть, вони, можливо, будуть раді зблизитися з ним іншими способами. Аналогічним чином, деякі з країн-учасниць, що негативно ставляться до подальшого розширення ЄС, будуть проти надання сусіднім державам будь- якого статусу, який може сприйматися як «плацдарм» для їхнього офіційного приєднання до ЄС. Однак згодом вони, можливо, зрозуміють, що в стратегічному плані Євросоюзу необхідно заохочувати реформи в сусідніх країнах, а значить — співробітничати з ними активніше.
Чарльз ГРАНТ — директор Центру європейських реформ; нещодавно опублікований його памфлет під назвою «Розмиті кордони Європи: переосмислення процесу розширення ЄС і політики добросусідства».
