Минулий тиждень чи не вперше наочно засвідчив, що помаранчева революція принесла перші плоди на «євроінтеграційному» фронті. Спочатку британська газета The Guardian, а потім офіційний Київ оприлюднили результати дослідження громадської думки у Франції, Німеччині, Великій Британії, Польщі, Італії, Іспанії, які сенсаційним чином довели, що населення цих країн, які складають основу Європейського Союзу, в основному підтримує вступ України до ЄС. Одночасно весь тиждень у Києві працювали різні делегації з європейських країн, починаючи зі спільного візиту міністрів закордонних справ Німеччини та Польщі. Вони не давали обіцянок, вони приїжджали розробляти політику конкретних кроків. Такої «масової атаки», якщо врахувати одночасний візит делегації французьких підприємців, ради МЗС Нідерландів і наступні переговори українського керівництва з комісаром Європейської комісії Бенітою Ферреро- Вальднер, раніше просто не могло бути й навіть не передбачалося.
Таким чином, старт взято. Результати, очевидно, можуть бути несподіваними для всіх учасників, серед них і — українських. Опитування, яке викликало справжню сенсацію у політичних колах країн ЄС, проводилося 24 лютого — 8 березня у шести країнах-членах ЄС, які, як заявили представники компанії TNS-Sofres, яка його проводила, складають 75 відсотків всього населення ЄС. Замовником опитування виступила Ялтинська європейська стратегія — неурядова організація, до правління якої входять, зокрема, народний депутат Віктор Пінчук, член парламенту Великої Британії Стівен Байєрс, член Європейського парламенту Марек Сівєц, керівник програм з СНД Німецького товариства зовнішньої політики Александер Рар. Серед його результатів — те, наприклад, що у країнах вибірки лише в Німеччині менше половини опитаних (41 відсоток) висловилися на підтримку «європейських перспектив» України. У Франції повністю чи в основному підтримали вступ України 58 відсотків опитаних, у Італії — 62 відсотки, у Польщі — 77 відсотків, у Іспанії — 60 відсотків, у Великій Британії — 49 відсотків. За вступ Туреччини, з якою восени повинні розпочатися переговори про вступ, проголосувало 37 відсотків опитаних французів, 36 відсотків німців, 49 відсотків учасників опитування в Італії, 55 — у Польщі, 50 — у Британії, 49 — у Іспанії. Трохи вищі показники «євросимпатії», до речі, набрала в цьому опитуванні Росія. Більше того, рейтинг Марокко у цьому дослідженні теж виявився вищим за турецький. При тому, що Марокко взагалі не є європейською країною в жодному розумінні. Серед аргументів на користь приєднання України на першому місці вказувалося те, що вона є частиною Європи (39 відсотків опитаних у шести країнах), що це приведе до зміцнення демократії в цій країні (36 відсотків), що це збільшить обсяги торгівлі з нею (27 відсотків), що Україна ризикувала відносинами з Росією, звернувшися до ЄС, і тому її варто підтримати (26 відсотків). Аргументи противників — що Україна повинна більше зусиль спрямовувати на демократичні перетворення (40 відсотків опитаних у шести країнах), що Україна — бідна країна (36 відсотків у шести країнах, причому в Польщі — 42 відсотки), взагалі проти розширення ЄС (31 відсоток), Україна не є частиною Європи (21 відсоток).
Таким чином, можна констатувати, що саме завдяки помаранчевій революції крига скресла там, де будь-які зміни відбуваються найважче й найповільніше, — у сприйнятті пересічного громадянина. Відомо, як (принаймні напоказ) дорожать громадською думкою своїх країн європейські політики. Тепер є очевидним те, що принаймні на цьому етапі заяви про непідтримку «європейської інтеграції» України громадською думкою європейських країн, якими досить часто оперували політики й чиновники ЄС і країн-членів ЄС, будуть, м’яко кажучи, не зовсім достовірними.
Інша справа — те, що в масовій свідомості громадян країн ЄС ще за інерцією живе симпатія, викликана саме подіями кінця минулого року, коли Україна вперше у своїй історії стала «модною» країною, — й цю підтримку можна втратити за порівняно невеликий час. Рецепти, як цього досягти, відомі зі світової практики — скандали, не завжди зрозумілі дії державного керівництва, корупція, нездатність тримати слово, відсутність очевидного просування, невідповідність заяв діям.
Власне, те, що у Києві говорили міністри Йошка Фішер і Адам Ротфельд і члени делегації MEDEF — об’єднання найбільших роботодавців Франції, і члени Ялтинської європейської стратегії, мало відрізняється від того, що говорилося на численних міжнародних форумах і переговорах: дії, і тільки дії можуть принести успіх; на сенсаційні прориви розраховувати не варто, поки немає впевненості в тому, що країна дійсно стрімко розвиває демократичні інституції та переходить до прийнятних правил гри; що інвестовані в її економіку гроші будуть надійно захищені. Тут поки що і в Україні, і, тим більше, — в ЄС досить багато скептицизму.
Оптимізм демонструє віце-прем’єр з питань європейської інтеграції Олег Рибачук — за його словами, зараз ідеться про доопрацювання своєрідної «дорожньої карти» з конкретних заходів для виконання Плану дій з ЄС. Усвідомлення складності шляху, на який намагається вступити Україна, схоже, поступово приходить, але не стає причиною для відчаю. Київ рекламуватиме себе під час «Євробачення» та запланованого у червні бізнес-форуму. У травні нову стратегію взагалі й нову стратегію стосовно своєї діяльності в Україні повинен ухвалити на своїх річних зборах Європейський банк реконструкції та розвитку. Контакти між політиками обіцяють бути дуже частими, як це свого часу було з Польщею, Угорщиною, Чехією, Литвою, Естонією.
Залишається довести наявність політичної волі: не лише проголосити, а й домогтися встановлення жорстких, але дієвих норм, після чого буде просто неможливо користуватися далі посиланнями на невідповідність українських законів і норм «європейським». Залишається домогтися якщо не скасування, то принаймні максимально можливого полегшення візового режиму з усіма європейськими країнами — тільки це може пожвавити контакти між людьми, які завжди були й будуть справжнім рушієм будь-якої інтеграції. Можливо, при цьому варто було б підходити виважено та з цільовою спрямованістю, пропонуючи, наприклад, для чиновників структур ЄС і політиків (не громадян) окремих країн-членів ЄС максимально жорсткий візовий режим за його повного скасування для преси, бізнесу, студентів, туристів, які б хотіли відвідати Україну й залишити в ній свої гроші. Очевидно, що необхідно докорінно переглянути й завдання, і кадровий склад митної та прикордонної служб з обов’язковим затвердженням нових службових положень, обов’язкове дотримання яких назавжди залишило б у минулому нинішній дуже непривабливий момент знайомства з Україною на її кордонах. Прикладів, які можна наслідувати, безліч. Але вони не «хабаромісткі», тому, можливо, все залишається (із косметичними змінами), як було ще за часів СРСР. Черги на українсько- польському й українсько-угорському кордонах взагалі мали б мати наслідком судові процеси з усіх сторін — зрештою, відповідні польські служби, наприклад, теж зробили чималий внесок для того, щоб ситуація тут була максимально неприйнятною для нормальної людини, безвідносно до її громадянства.
Результати опитування, виконаного на замовлення Ялтинської економічної стратегії, можуть лише надихнути український уряд на те, щоб діяти колись дипломатично й обережно, колись відкрито, але завжди жорстко й наполегливо. І всередині країни, й поза її межами.
