10 грудня може стати для Сербії днем, коли, можливо, буде визначено майбутній статус краю Косово. Яким бачиться для Белграда справедливе вирішення косівської проблеми і на які поступки готова піти Сербія, щоб край залишився в складі країни? Чи може позицію Белграда стосовно Косового пом'якшити Брюссель обіцянками надати членство в ЄС? Як у Сербії оцінюють позицію України щодо Косова, її зусилля на шляху інтеграції в ЄС, можливість скасування візового режиму й український інвестиційний клімат? Яким бачиться майбутнє відносин Белграда з НАТО і яку роль відіграє Косово в інтеграції Сербії в Північноатлантичний альянс? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв'ю Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Сербія в Україні Горана АЛЕКСІЧА.
«...МИ ГОТОВІ ДАТИ НАЙШИРШУ АВТОНОМІЮ»
— 10 грудня контактна група з представників ЄС, США і РФ має дати звіт про результати переговорів між представниками косівських албанців і сербської влади. Для Сербії дуже важливо, щоб усі зрозуміли, що ми бажаємо прийти до обопільно прийнятного компромісного рішення. Як багато разів підкреслювали президент нашої країни Борис Тадіч і міністр закордонних справ Вук Єреміч, ми готові дати найширшу автономію Косовому, яка не має аналогів у світі. Ми дуже уважно аналізували всі існуючі моделі автономій і готові надати Косовому автономію, ширшу за автономію в Гонконзі або Оландських островів у Фінляндії, де 95 відсотків населення складають етнічні шведи. Так що ми дуже хочемо досягнути договірного рішення. Про нашу готовність до компромісу знають усі міжнародні чинники. Нагадаю, що Республіка Сербія виступає за необхідність поваги універсального принципу: дотримання територіальної цілісності й суверенітету країни. На недавньому Київському форумі безпеки, організованому Міністерством закордонних справ України в рамках Організації чорноморської економічної співпраці, ми почули від представника держдепартаменту США, що такий принцип повинен бути врахований під час розв'язання всіх «заморожених» конфліктів на території пострадянського простору. Ми вітаємо такий підхід і вважаємо, що в міжнародних відносинах він має бути універсальним. Наша позиція полягає в тому, щоб зберегти цілісність країни і дати краю Косово і Метохія найширшу автономію. При цьому ми в Сербії не будемо претендувати на те, щоб наші війська та поліцейські сили поверталися туди й охороняли порядок, за винятком контролю над нашими міжнародними кордонами.
Водночас ми не вважаємо, що 10 грудня має бути остаточною датою. На наше переконання, переговори треба вести доти, доки не буде знайдено рішення, що влаштовує обидві сторони. В цьому сенсі чекаємо підтримки контактної групи та світової спільноти. Ми поважаємо позицію України з цього питання і підтримку вашої країни в забезпеченні миру й безпеки в Косовому і Метохії. Україна надала свої війська, які допомагають забезпечувати в південному сербському краї нормальне життя для неалбанського населення.
— Чи прислухається Європейський Союз до позиції Сербії?
— Гадаю, всім добре відома наша позиція. Неодноразово про це заявляли президент Тадіч, прем'єр-міністр Коштуніца та міністр закордонних справ Єреміч. На мою думку, наша позиція — це позиція компромісу і довіри, спрямована на спільне рішення в ім'я стабільного майбутнього нашої країни, регіону й усієї Європи.
З іншого боку, ми повторюємо, що важливо дотримуватися принципів територіальної цілісності країни і поважати Резолюцію Ради Безпеки ООН № 1244, у якій чітко сказано, що Косово — це частина СР Югославії, правонаступницею якої є Республіка Сербія.
«ОДНОСТОРОННЄ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ КОСОВА МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО СТВОРЕННЯ ПРЕЦЕДЕНТУ...»
— Чи не можуть вплинути на позицію Сербії щодо Косова обіцянки з боку Брюсселя піти на поступки вашій країні в інтеграції в ЄС?
— Ми підтримуємо постійний діалог із Брюсселем і, звичайно, дуже уважно аналізуються всі пропозиції ЄС, і ми враховуємо їх у розробці нашої позиції. З іншого боку, ми надали для переговорів модель, яка дає Косовому максимальну автономію. При цьому хочемо, щоб поважалися базові принципи: територіальна цілісність, суверенітет і кордони, на яких ґрунтується міжнародне право і весь світовий порядок. Водночас я б не пов’язував перспективу членства і територіальну цілісність Сербії. Це дві різні речі. Перспектива нашого членства і переговори про ЄС ідуть своєю чергою. У цьому процесі ми дуже активно беремо участь і бажаємо прискореного просування цим шляхом.
— А якщо все-таки Косовому буде надано незалежність рішенням ООН, то як, на вашу думку, це може вплинути на розв’язання інших «заморожених» конфліктів?
— Я щиро сподіваюся, що ООН прийматиме рішення, виходячи з положень Хартії ООН і ключових норм міжнародного права, в тому числі й Резолюції Ради Безпеки ООН №1244. Безсумнівно, проблема Косова має свою історію та специфіку, як, проте, й усі інші конфлікти. Проте я глибоко впевнений у неправильності аргументації, що це окремий унікальний випадок, на який не розповсюджуються загальні норми та принципи міжнародного права. Про це попереджають і багато шанованих експертів з усього світу. На мою особисту думку, одностороннє розв’язання проблеми Косова може привести до створення прецеденту, який загрожує небезпекою стати моделлю для врегулювання інших «заморожених» конфліктів. Саме тому ми відстоюємо рішення, що поважає принципи дотримання територіальної цілісності й суверенітету країни.
Взагалі в політиці не треба говорити в умовному способі. Я хочу повторити, що край Косово і Метохія ніколи не був самостійною територією, ніколи не був державою. І навіть у колишній СФРЮ не було республіки Косово — це була область у складі Сербії. Хочу нагадати, що під час кризи в Югославії Європейською спільнотою в серпні 1991 року було оформлено комісію Бадентера, до складу якої ввійшли голови конституційних судів Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та Бельгії. Вона сформулювала правові позиції з ключових питань, що виникли з кризою в колишній Югославії. В цьому сенсі важливо повернутися на пункти 2 і 3, які дали відповіді на питання самовизначення та встановлення кордонів колишніх республік як міжнародних, які не підлягають зміні. І ці принципи було враховано ЄС у 1992 році. Повторюю, що Косово ніколи не мало статусу республіки, а албанці користувалися статусом національної меншини, оскільки поряд існує національна держава Албанія. Значить, виходячи з вищезазначених рішень, албанці в Косовому і Метохії можуть користуватися найширшими правами автономії.
«УКРАЇНА РОЗУМІЄ ПОЗИЦІЮ СЕРБІЇ»
— Пане посол, як ви оцінюєте позицію України щодо Косова?
— Україна розуміє позицію Сербії і підтримує компромісне вирішення косівської проблеми, яке прийнятне для обох сторін.
— Чи схожа позиція України на позицію ЄС?
— На пряме питання на Київському форумі безпеки, чи визнає Україна незалежність Косова, міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк сказав, що таке можливо у разі прийняття відповідної резолюції Ради Безпеки. При цьому він повторив, що не вважає вирішенням проблеми одностороннє проголошення незалежності краєм Косово.
— До речі, чи допоміг чимось вашій країні Київський форум безпеки, на якому обговорювалися проблеми, пов’язані з урегулюванням «заморожених» конфліктів?
— Я виступав на цьому форумі з метою роз’яснення нашої позиції. Вважаю важливими заяви про необхідність поваги принципів територіальної цілісності й суверенітету країн. Я не погодився з приводу аргументації, що Косово треба вважати унікальним випадком через насилля, яке сталося 1999 року. Хочу зазначити, що в цьому краї етнічне насилля існує давно. У Сербії проживає 200 тисяч переміщених сербів із Косова, і вони не можуть повернутися назад. Перше велике етнічне насилля сталося в роки Другої світової війни, коли албанські фашисти 1941 року в ході етнічної чистки вбили 100 тисяч сербів, а сотні тисяч сербів змушені були покинути цей край. По війні їм не було дозволено повернутися назад. Через усе це і прийняття величезної кількості нібито біженців з Албанії Енвера Ходжі у краї Косово створився великий демографічний дисбаланс. Цьому, зокрема, сприяла і висока народжуваність серед албанців, одна з найбільших у Європі. Якщо дивитися в історію, то важко сказати, що вона починається у 1999 році, етнічне насилля над сербами і неалбанцями там почалося в XIX і тривало в усьому XX сторіччі.
«ГОЛОДОМОР ТРЕБА РОЗГЛЯДАТИ ЧЕРЕЗ ФЕНОМЕН ЗЛОЧИНІВ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ»
— Якщо ми вже торкнулися трагічних сторінок історії вашої країни, хотілося б почути вашу оцінку подій в Україні, пов’язаних із Голодомором, черговi роковини якого днями вшановували в нашій країні?
— Питання Голодомору — це велика трагедія України. Тим більше, коли подивитися на цю країну й землю, то не зрозуміло, як люди могли вмирати з голоду. Голодомор — це страшна сторінка в історії українського народу. Завдяки великій кількості емігрантів, які після Жовтневої революції знайшли притулок у Королівстві Югославії, ми дізналися про цю трагедію і відправляли посильну допомогу добродійними каналами через Одесу. Натхненником цієї акції був православний сербський священик, випускник Київської духовної академії.
— Верховна Рада минулого року ухвалила закон, у якому Голодомор називається геноцидом комуністичного режиму проти українського народу. Деякі парламенти світу в тій чи іншій формі підтримали Україну, ухваливши відповідні постанови або резолюції. Чи прийме сербський парламент подібну резолюцію?
— З нашого боку ми підтверджуємо, що ця трагедія дорого обійшлася Україні. Але, на жаль, за часів сталінізму багато хто постраждав. Не зрозуміло, як можна було так вчинити з власним народом. Я гадаю, що питання Голодомору, чисток, гулагів треба розглядати через феномен злочинів тоталітарного режиму.
— А чи буде піднiматися перед сербським парламентом резолюція iз засудженням організаторів Голодомору?
— Поки що в нашому парламенті це питання не ставилося. Як знаєте, у парламенті Сербії є своя внутрішня, дуже інтенсивна динаміка, пов’язана з життєво важливими питаннями сербської держави.
«...У НАС ХОРОШІ ВІДНОСИНИ БЕЗ ВІДКРИТИХ ПИТАНЬ»
— У ході липневого візиту до Белграда міністра закордонних справ Арсенія Яценюка говорилося про лібералізацію візового режиму між нашими країнами. В чому може чи буде полягати така лібералізація?
— Нещодавно в Белграді проходили консульські консультації щодо лібералізації візового режиму. Ми надали українській стороні проект нової угоди про візовий режим. Новий документ передбачає досить ліберальний візовий режим, в основі якого лежить інститут запрошень і туристичних ваучерів. Існуючий візовий режим базується на угоді 1989 року, укладеній між тогочасним СРСР і СФРЮ.
— А як щодо безвізового режиму? Чи це можливо?
— Гадаю, що існуючий візовий режим досить м’який. Інститут запрошень не є перешкодою для подорожей. Потрібно враховувати, що в новій угоді для бізнесменів і деяких інших категорій громадян передбачена видача багаторазових віз. А наразі ми чекаємо відповіді української сторони на нашу пропозицію.
— Чи можна чекати, що до кінця року до нашої країни з візитом прибуде президент Сербії? Про це говорилося на недавніх переговорах у Белграді.
— Це питання розглядається. Але я маю сказати, що наша країна переживає делікатну дипломатичну мить. Усі сили президента і прем’єра сконцентровані на внутрішньому питанні — вирішенні майбутнього статусу Косового. Це необхідно розуміти і враховувати. Але такий візит запланований і стоїть на нашому з вами порядку денному.
— Чого слід би чекати сторонам від цього візиту? Адже багато говорилося про пріоритетні напрями і прорив у відносинах між нашими країнами.
— Я б сказав, що у нас хороші відносини без відкритих питань. Ми розуміємо одне одного, добре співпрацюємо на двосторонньому й регіональному рівнях. З іншого боку, існує великий дисбаланс: сербський експорт в Україну набагато менший, аніж імпорт із вашої країни. І над цим нам потрібно серйозно попрацювати.
«ТРЕБА ЗРОБИТИ ВСЕ, ЩОБ ІНОЗЕМНИЙ ІНВЕСТОР ВІДЧУВАВ СЕБЕ ТУТ БІЛЬШ ЗАХИЩЕНИМ»
— Але зазвичай посли західних країн говорять про поганий інвестиційний клімат України та перешкоди для інвестування…
— Бізнесмени краще знають, де їм вигідно вкладати інвестиції. Звичайно, кожна країна має свої особливості. Я би сказав, що в Україні бізнес- клімат міняється і поліпшується. Звичайно, є деякі речі, які, можливо, треба міняти якомога швидше.
— Які?
— Про ці речі всі знають. Вони названі у виступах і промовах президента країни, прем’єра і численних експертів. Ними підкреслені всі ті проблеми, які треба вирішувати. З іншого боку, я бачу, що є дуже багато бажаючих інвестувати в Україну. Можливості у країні великі, ринок місткий. Інвестиції також ідуть сюди. Але можна зробити більше. І багато в чому це залежить від самих українців і від вирішення всередині країни багатьох юридичних аспектів, забезпечення прозоріших і швидших процедур. Треба зробити все, щоб іноземний інвестор почував себе тут більш захищеним. Але водночас я не бачу, що це сильно перешкоджає бажанню іноземного капіталу ввійти на цей ринок.
— Нещодавно ваша країна парафувала разом із ЄС угоду про стабілізацію. Чи означає це, що перед вашою країною відкриті двері для вступу в Євросоюз?
— Тут потрібно врахувати те, що колишня СФРЮ була розвиненою державою і мала дуже хорошу базу для того, щоб усі незалежні держави, що вийшли з її складу, швидко виконували вимоги, які перед ними ставив ЄС. Це великий наш плюс. І це всі партнери Сербії відзначають. Ми маємо адміністративний ресурс і бажання якнайшвидше просуватися у ЄС. Величезна робота вже зроблена, багато законів уже узгоджено з вимогами ЄС, парафовано Угоду про стабілізацію й асоціацію. Для нас перешкодою є Гаазький трибунал. Проте відбувається посилена підготовка до швидкого отримання статусу кандидата для вступу в ЄС. Ми чекаємо, що це може статися у 2008 році. В нас є велике бажання, готовність, великий адмінресурс. Лишилося тільки рухатися вперед. Перешкода, яка стоїть на нашому шляху, — політична.
«НА ШЛЯХУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНА САМА ПОВИННА ЗРОБИТИ ВЕЛИКУ РОБОТУ»
— Пане посол, чи можете ви порівняти просування наших країн на шляху в ЄС? У чому, на вашу думку, Україна відстає від Сербії?
— Ми набагато раніше почали нашу співпрацю з Європою. Перші угоди про співпрацю було підписано наприкінці 70 х і на початку 80 х років. Однак напочатку 90 х років у нас стався трагічний розпад країни, це сильно вповільнило процес інтеграції. Залишилися невирішеними питання, які сповільнили наш рух у ЄС. Україна ввійшла в цей процес пізніше. З іншого боку, Україна не обтяжена важкими моментами, що мали місце в нас у 90 ті роки. Це велика перевага. На шляху євроінтеграції Україна сама має зробити велику роботу, приймати важливі рішення і провести необхідні реформи. І це, передусім, залежить від самих українців. Я не можу говорити з позиції ЄС, бо ми не є членами євроспільноти. Але наш досвід говорить, що дуже багато залежить від того, що ви самі робите. Звичайно, повинно бути бажання й іншої сторони. Але все одно дуже багато залежить від готовності політичної та економічної еліти засвоювати принципи та стандарти, необхідні для інтеграції у ЄС.
— Чи вбачаєте ви таку готовність української еліти?
— Я чую заяви впливових політиків, багатьох бізнесменів. На мою думку, ці заяви дуже важливі, бо свідчать про те, що політична і фінансова еліта вважає важливим для країни цей напрям.
«...СПРИЙНЯТТЯ НАТО ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД ТОГО, ЯК БУДЕ ВИРІШЕНО СТАТУС КОСОВА»
— Ваша країна приєдналася до натівської програми «Партнерство заради миру». Яким вам бачиться подальший розвиток відносин вашої країни з НАТО?
— Співпраця з НАТО в рамках названої програми означає, як і в співпраці з ЄС, засвоєння певних принципів і стандартів. Для нас це було політичне рішення, і цим шляхом ми рухаємося.
— Наскільки далеко може Сербія просунутися у співпраці з НАТО? Чи потрібно чекати підняття рівня відносин до iнтенсифікованого діалогу, Плану дій з отримання членства в НАТО? І від чого може залежати таке поглиблення відносин?
— Насправді на думку сербів із приводу членства в Північноатлантичному альянсі сильно впливають питання Косова і майбутній статус цього краю. І багато в чому сприйняття НАТО залежатиме від того, як буде вирішено статус Косова і Метохії.
— Ваші слова потрібно розглядати так: якщо Косово залишиться у складі Сербії, то підтримка НАТО серед сербів зростатиме…
— Так, імовірно, це так.
— А якщо розглянути питання ширше — чи планує Сербія входити в колективну систему безпеки або збирається дотримуватися нейтрального статусу?
— Той крок, що ми приєдналися до програми «Партнерство заради миру», говорить про наше бачення і намір приєднатися до системи колективної безпеки. Така система є в ЄС. Деякі держави є нейтральними. Але більшість країн прийняли принципи системи колективної безпеки. Сербія освоює і підтримує цей принцип. Так що наш рух до Євросоюзу означає і ведення відвертого й інтенсивного діалогу з НАТО. Наразі цей діалог розвивається в рамках програми «Партнерство заради миру».
