Єврорегіон «Віадріна», до якого входять Франкфурт-на-Одері і польське місто Слубіце (колишня історична частина Франкфурта) вважається одним з найбільш успішних прикладів того, як регіональні зв’язки і прикордонне співробітництво допомагають польській інтеграції до Європейського Союзу.
Метою створення цього єврорегіону (його, як і інші подібні структури німецько-польського транскордонного співробітництва, було створено 10 років тому) — щоденне співробітництво, яке б забезпечувало захист навколишнього середовища, розвиток ринкових відносин, розвиток інфраструктури з обох боків, співробітництво як між владними органами різних рівнів до різних громадських об’єднань та клубів за інтересами, що лише сприятиме зближенню між двома народами, створенню єдиного економічного простору.
В межах цього єврорегіону, зокрема, з 1997-го року функціонує спеціальна економічна зона, там активно працює не лише німецький та польський, але й італійський капітал. Величезний митний термінал, збудований тут, обслуговує практично всі потоки товарів між Німеччиною та Україною, Білоруссю, Росією, які перевозяться автотранспортом — саме через те подальші перспективи єврорегіону вважаються непоганими з огляду на те, що Польща невдовзі стане членом Європейського Союзу.
Дуже тісно й активно співпрацюють між собою Європейський університет «Віадріна» у Франкфурті і університет «Коллегіум Полонікум» у Слубіце. Більше за те — гуртожиток для студентів Європейського університету знаходиться на польській території. «Коллегіум Полонікум», до речі, було створено за величезної фінансової підтримки Європейського Союзу.
В межах діяльності єврорегіону вже реалізовано багато проектів з наближення польської прикордонної інфраструктури до рівня, який існує в країнах Європейського Союзу, причому, вказувала секретар гміни Слубіце Божена Хенєц, без створення єврорегіону це було б просто неможливо. У планах — створення спільного природного парку посеред Одеру, реконструкція вокзалу у Франкфурті таким чином, щоб він міг слугувати й для потреб Слубіце, оскільки це — найближчий до польського міста залізничний вокзал.
Вражає процедура пішохідного переходу через німецько-польський кордон між Франкфуртом і Слубіце: перед мостом через прикордонний Одер у сусідніх вікнах знаходяться пости німецького та польського прикордонного контролю. Він уже — фактично спільний, процедура перевірки займає лічені хвилини. Нiмці й поляки, жителі прикордонної смуги у 50 км взагалі переходять кордон лише по посвідченнях особи. Найбільш активно, по кілька разів на день, перетинають кордон студенти з двох університетів, розташованих через ріку Одер. Популярним є перехід і серед курців — у Польщі цигарки та алкоголь набагато дешевші, ніж у Німеччині.
Браві доповіді про безумовні позитиви й переваги саме такої форми співробітництва, яка в найближчому майбутньому могла б слугувати вже для розвитку українсько-польських відносин, не відкидають існуючих проблем.
Як завжди, головною вважається фінансова проблема. Спільні німецько-польські проекти мають, однак, різне фінансування. Діяльність німецької сторони фінансується Європейським Союзом за програмами INTERREG. Польська активність — за програмою PHARE, яка, хоча й була створена спершу для адаптації Польщі та Угорщини до вимог і стандартів Європейського Союзу, суттєво відрізняється за обсягами й можливостями від програм для країн- членів Євросоюзу, які не можуть поширюватися за межі ЄС.
«Інтереси німецької й польської сторін часто відрізняються. Зокрема, Польща хотіла б допомоги у створенні інфраструктури та іншого, що вже існувало у Східній Німеччині, і що німцям уже не цікаве. До того ж, сама колишня Східна Німеччина сьогодні ще далека від процвітання. Окрім того, залишилися стереотипи минулого, серед іншого — і в тому, що німці думають про поляків і як вони до них ставляться», — говорили «Дню» в міській раді Франкфурта-на-Одері. Різні розміри двох міст по обидва боки кордону зумовлюють різницю в їхніх можливостях. Але в цілому єврорегіон «Віадріна» вважається в обох країнах дуже вдалим прикладом. Причому проекти, які приносять користь обом сторонам, не фінансуються ні німецьким федеральним урядом, ні урядом Польщі.
Тим очевидніше, що можливості перенесення цього досвіду на українсько-польські відносини виглядають сьогодні, м’яко кажучи, не надто реальними. По-перше, як говорили «Дню» у підрозділі німецького федерального відомства поліції з охорони кордонів, Європейський Союз поки що не схвалив ідею поширити існуючі правила перетину німецько- польського кордону для жителів єврорегіонів у смузі до 50 км від кордону на всю лінію кордону між двома країнами. Зараз, сказали у відомстві, експерти продовжують працювати над цим питанням. З цього можна зробити висновок, що тим більше ЄС не піде на значні пільги у правилах перетину кордонів для жителів єврорегіонів, до яких входять регіони України та Польщі. У відомстві німецької поліції з охорони кордонів чесно признаються, що найкращим виходом для розвитку ситуації після вступу Польщі до ЄС була б розробка програми «малого прикордонного співробітництва», про що ЄС починає думати лише зараз, і які умови там будуть — невідомо.
По-друге, навіть за того, що фінансування проектів прикордонного співробітництва передбачене програмою TACIS, за якою здійснюється допомога ЄС країнам СНД і Монголії, в жодному разі не можна порівнювати її цілі й можливості з програмою PHARE, за якою фінансувалася підготовка Польщі до вступу до ЄС. І можливо, саме тому українсько-польські єврорегіони, попри поступовий розвиток, все ще мають більш теоретичне значення, аніж практичне, і не мають в собі жодних масштабних проектів загальноєвропейського значення.
Нарешті, Польща мала в сусідах потужну Німеччину, що дуже значною мірою сприяло позитивним наслідкам польського наближення до ЄС в цілому, не зважаючи на існуючі проблеми, і це ніким сьогодні не спростовується. І навряд чи Україна й Польща скоро матимуть режим перетину кордонів, подібний до сьогоднішнього режиму між Польщею і Німеччиною.
Перенесення моделі польсько-німецького кордону на кордон польсько-український, про що сьогодні багато говорять і на Заході, і в Україні, можливо, дійсно могло б пом’якшити вельми відчутний удар як для українців, для яких дрібна торгівля з поляками — чи не єдиний засіб виживання, так і для польського малого бізнесу, який навряд чи зможе швидко пристосуватися до вимог ЄС. Але поки що не доводилося чути ні про розробку відповідної масштабної програми, включно з фінансовими джерелами, ні про розрахунки можливих позитивних і негативних наслідків. Втім, як свідчить практика, наполегливість може принести успіх — якщо в цій справі об’єднаються зусилля української і польської влади, дипломатії і громадськості.
