Це країна, що охоплює аспекти економіки починаючи з інформаційних технологій — галузі, для якої Індія є постачальником одних із найкращих інженерів і програмістів — до провінційної занедбаності, яка гірша лише у деяких інших місцях. Однак, попри такий контраст, простежуються деякі загальні тенденції.
1. Індія прискорила своє економічне зростання, почавши ринкові перетворення на початку 1990-х. Після десятиріч зростання з темпом 3,5% на рік, 2% (а то й більше) з яких «поглиналися» збільшенням населення, на сьогодні в Індії зареєстровано зростання на 6%, із яких менше ніж 2% припадає на збільшення населення. Якщо реформи триватимуть, зростання може досягти позначки 9%, що послужить гарантом підвищення прибутку на душу населення до 7% на рік — цифра, достатня, щоб подвоїти прибуток на душу населення за десятирічний період.
2. Коли Індія отримала незалежність півстоліття тому, прем’єр-міністр Джавахарлал Неру відкрив для країни шлях до м’якого демократичного соціалізму. Держава тоді утримувала командні позиції в економіці за допомогою планування, масивних інвестицій до державного сектора, і повновладного контролю над основними галузями промисловості. Як і в країнах, де соціалізму уже «скуштували», такий стан справ можна було вважати прямим шляхом до фінансової кризи і стагнації в економіці. Розв’язка сталася 1991 року, вслід за занепадом радянського соціалізму. Того року Індія відмовилася від системи держплану, відкрилася вільній міжнародній торгівлі і підтримала конкуренцію у приватному бізнесі. З того часу міжнародна торгівля чимдалі розвивалася, і почалося загальне економічне оздоровлення. Індії вдалося уникнути Східноазіатської фінансової кризи 1997 — 1999 рр.
3. Розвиток галузей науки — одна зі складових спадщини пана Неру — також почала приносити плоди завдяки лібералізованому економічному простору. Протягом 40 років Індія активно інвестувала у низку найбільших наукових навчальних закладів, здебільшого в Індійські технологічні інститути (IITs). Багато хто сумнівався в доцільності згаданих інвестицій. Навіщо, питали вони, країні з поголовною неписьменністю потрібні наукові інститути світового рівня, враховуючи те, що переважна кількість випускників щороку все одно емігрувала до США? Ті, хто вагався, переконалися у своїй неправоті у 90-х. Фахівці, підготовлені в технологічних інститутах, працюючи як в Індії, так і в Америці — зокрема, у спільних підприємствах обох країн — тепер «на передовій» в інформаційній революції. Індійські інженери — одні з основних «роторів» розвитку у Силіконовій Долині; цей зв’язок вiдiграє визначну роль у культивації секторів ІТ світового класу у самій Індії. ІТ-експорт, зокрема програмне забезпечення з центрів ІТ Південної Індії (Бангалор, Хайдерабад та Чінай), на сьогодні можна назвати найрозвиненішим експортом економіки країни. Нові блискучі офісні комплекси, оснащені широкопрофільним оптичним зв’язком з Інтернетом заповнюють територіальні пустоти південних областей, відкриваючи величезні економічні можливості для Індії. Малі провінційні міста рябіють тисячами плакатів і оголошень з рекламою комп’ютерних курсів, інтернет-кафе і можливостей для інженерів комп’ютерної індустрії. Тисячі кілометрів оптичного зв’язку прокладаються по території Індії і між Індією і світом.
4. Демографічний профіль країни змінюється у правильному напрямку. Протягом досить довгого часу Індія мала імідж держави з великим темпом приросту населення, високою народжуваністю, високою дитячою смертністю і небезпекою голоду. Дійсно, населення збільшилося у п’ять разів за ХХ століття — з 200 мільйонів до 1 мільярда. Причина цього — масова неписьменність і висока дитяча смертність; багатодітність тут (шість дітей є середнім показником) — це вимушений шлях продовжити рід, з розрахунку на те, що хоча б частина дітей доживе до зрілих років.
Інтенсивне збільшення населення підривало економічний розвиток Індії. Не існувало можливості інвестувати достатньою мірою освіту й охорону здоров’я для кожного новонародженого. Ситуація змінюється за рахунок популяризації письменності матерів, поліпшень у медичному обслуговуванні і застосуванні новітніх медичних технологій. Навіть більше, середня кількість дітей, з розрахунку на родину, зменшується, що свідчить про прогрес у якості освіти кожної дитини. Врешті-решт, народжуваність скоротилася (нині середня кількість дітей на сім’ю у більшій частині Індії — три, і в деяких областях навіть менше двох). Зростання населення сповільнюється; якість освіти на одиницю населення підвищується; середній вік населення також підвищується, що, у свою чергу, впливає на збільшення середнього прибутку на душу населення. З підтримкою уряду у розвитку охорони здоров’я і сімейному плануванні ці показники були б іще ефективнішими.
У випадку Індії — держави таких розмірів, розмаїтості й бідності, яка мала більший досвід у популістських закликах, а не в перебудові економіки, динамізм в економічному майбутньому ще не гарантовано. Однак є причини для оптимізму. Південь країни пройнявся духом економічних перетворень. Такі лідери, як Хандрабабу Найду зі штату Андхра Прадеш демонструють вигоди мудрої економічної політики. Успіх південних штатів (Таміл Наду, Карнатака й Андхра Прадеш) у галузі ІТ залучає іноземні інвестиції. Прогресивний поступ у демографії й економіці посилить ці тенденції.
Запорука успіху для Індії — це зміцнення розпочатих перетворень, тобто подальше відкриття економіки країни ринковій «стихії»; подвоєння зусиль у розвитку охорони здоров’я, освіти, науки й технологій. Якщо ці могутні сили змін буде примножено, Індія, як і Китай, забезпечить собі місце серед лідерів світової економіки, разом із тим будучи двигуном глобального економічного розвитку. Нарешті, приклад Індії доведе, що гнучка і відкрита демократія спроможна створити основу для економічних реформ і мирного співіснування навіть у високорозмаїтих, перенаселених і бідних країнах.
