Публіцисти кажуть про нову холодну війну між Росією та Заходом. Але холодна війна характеризується тотальним протистоянням, а зараз є низка питань, щодо яких позиції Росії та Заходу досить близькі. Одне з них — сербське.
2000 року Кремль співчував авторитарному Мілошевичу, а Захід — Коштуніці, головному героєвi першої серед кольорових революцій. При цьому в Росії явно не розуміли, що Мілошевич дискредитував себе в очах своїх співвітчизників — одні зневажали його як невдаху, котрий втратив Косово, інші не любили через системний конфлікт із Заходом. Мілошевич розсварився і з сербськими письменниками-націоналістами, і з православною церквою (з якою, між іншим, у Коштуніци завжди були дуже пристойні відносини). Навіть смерть колишнього президента в гаазькій в’язниці не зробила його національним героєм — заснована ним Соціалістична партія як була впродовж останніх років, так і лишається периферійною політичною силою, що не має шансів на серйозний загальнонаціональний успіх.
Однак зараз ситуація інша. Якщо підтримка Мілошевича була пов’язана з силою інерції 90 х,то нині підхід російської влади до сербських політиків, які конкурують за президентство, має суто прагматичний характер. Нагадаємо, що в першому турі виборів, що відбулися минулої неділі, радикальний кандидат Ніколіч, який сповідає яскраво виражені антизахідні та сербські націоналістичні погляди, на чотири відсоткові пункти обійшов діючого президента, західника і демократа Тадіча. Схожа ситуація з цими ж політиками була й на минулих виборах, так що результат другого туру зовсім непередбачуваний. Він залежить від позиції виборців, які голосували за кандидатів, котрі програли, — насамперед, за протеже Коштуніци міністра Іліча, що зайняв третє місце. Ці виборці на раціональному рівні схильні підтримати Тадіча, та їхні серця відкриті до закликів Ніколіча.
Зрозуміло, що Захід ставить на Тадіча — обрання радикального лідера може призвести до системного конфлікту між Сербією та Євросоюзом. При цьому зрозуміло, що навіть за Ніколіча Сербія не зможе перешкодити проголошенню незалежності Косова — хоч би тому, що абсолютна більшість сербів не має наміру воювати заради частини своєї території, яку центральний уряд не контролює вже протягом багатьох років. Однак Ніколіч може сприяти перетворенню своєї країни на анклав радикального націоналізму на Балканах, що підживлюється сильними емоціями і прагненням реваншу — нехай навіть поки що у мріях. Натомість Тадіч, скоріш за все, обмежиться лише формальним вираженням принципового неприйняття незалежності Косова (визнання незалежності означатиме політичну смерть для будь-якого сербського політика). Тому зрозуміло, що Захід ставить на Тадіча і готовий піти йому назустріч у питанні про введення безвізового режиму між Сербією та Євросоюзом, чого чекають як сербські інтелектуали й бізнесмени, так і численні гастарбайтери.
Тепер про позицію Росії, яка грає у Сербії значну роль — її послідовне небажання погодитися з незалежністю Косова призвело до різкого зростання симпатій до неї у цій балканській країні. І підтримка з боку Кремля може зіграти вирішальну роль у результатах другого туру. Добре відомо, що Ніколіч пропонує Росії союз і навіть можливість розміщення військової бази на сербській території. Однак незрозумiло, що ця база там робитиме — хіба що протистоятиме «натовським» Болгарії або Угорщині, з якими у Росії склалися цілком конструктивні відносини?
А російській владі потрібен такий президент Сербії, який дозволить забезпечити її нафтові інтереси в регіоні. Нагадаємо, що через сербську територію планується провести принципово важливий для «Газпрому» магістральний газопровід «Південний потік», який пройде по дну Чорного моря від російського берега до болгарського, а потім через Балканський півострів у бік Італії. З Болгарією вдалося попередньо домовитися минулого тижня, коли Софію відвідали Путін і Медведєв; тепер на черзі Сербія. При цьому слід зазначити, що обрання Ніколіча здатне призвести не лише до конфлікту з Заходом, але й до жорсткого протистояння між президентом та урядовою коаліцією, головними учасниками якої є партії Тадіча і Коштуніци. Перспективи будь-яких контрактів у цій ситуації стануть надто туманними. Крім того і болгари під тиском Європи можуть дати «задній хід», не бажаючи брати участь в одному проекті з країною, яка знову може стати одіозною для Євросоюзу. Звідси і підтримка Росією Тадіча в обмін на позитивне вирішення питання про нафтопровід.
Тому 25 січня Володимир Путін прийме Тадіча та Коштуніцу, які приїдуть до Москви для підписання міжурядової угоди про співпрацю в нафтогазовій сфері. Конкретно: Сербія продає Росії нафтову компанію NIS і санкціонує прокладення по своїй території частини «Південного потоку». Партія Тадіча і кілька осіб у партії Коштуніци не в захваті від цієї операції, але вибирати їм не доводиться — на всяк випадок, до Росії запрошено й Ніколіча, але офіційно лише на засідання думського міжнародного комітету. Проте якби угоди досягти не вдалося, то рівень візиту було б істотно підвищено — адже ніхто не може заборонити російському президентові з’явитися перед телекамерами з одним із провідних сербських політиків і дати можливість тому заробити кілька таких важливих для нього очок напередодні другого туру. Зрозуміло, що тепер такий сценарій неможливий — тепер сербські телеканали показуватимуть ідилічну зустріч Путіна і Тадіча, демонструючи ситуативний збіг пріоритетів Росії та Заходу в питанні про результат виборів президента Сербії.
