Коли йдеться про Ірак, зовнішня політика Мексики, очевидно, не влаштовує всіх, хто проживає в цій країні. Опозиційні групи аплодували президенту Вінсенту Фоксу за його нещодавній антиамериканський виступ у Раді Безпеки ООН, водночас мексиканські бізнесмени були невдоволені цим. Позиція Мексики щодо США стане життєво важливою найближчими днями та тижнями, оскільки США прагнуть нині заручитися підтримкою дев’яти голосів у Раді Безпеки, щоб звинуватити Ірак в «істотному порушенні» резолюції Ради Безпеки 1441.
Однак і самі мексиканці розділилися щодо того, що їм слід робити. Деякі з них вшановують президента Фокса за те, що він не піддався тиску США і не проголосував у Раді Безпеки за початок воєнних дій, в той час як інші вважають, що він мав це зробити. Суперечки щодо Іраку в Мексиці виявляють глибокий розділ між тими, хто прагне зблизитися зі США, і тими, хто насторожено ставиться до цієї можливості.
Ці відносини, що знаходяться на різних полюсах, відображають неприємну реальність. І хоча вже понад десять років існує угода з вільної торгівлі, внаслідок якої було здійснено інституціалізацію інтеграції, більшість мексиканців досі не знають, як їм поводитися стосовно американців. Вони не знають, любити їх чи ненавидіти, підтримувати чи звинувачувати, зближуватися з ними або триматися на відстані. Ці протилежні позиції — а також той тиск, який вони чинять на президента Фокса — ставлять країну перед дилемою: боротися або ж низько вклонятися своєму північному сусідові.
Водночас очевидно, що Мексика має по-новому визначити свої двосторонні відносини відповідно до особливих потреб країни та її інтересів для кожного конкретного випадку. Іноді Мексиці потрібно відкривати двері до запитів сусідів, а іноді вона повинна їм відмовляти. Як і в усіх близьких дружніх відносинах, тут можливі як зльоти, так і падіння, і тут виникатимуть проблеми, які об’єднуватимуть, а також проблеми, які роз’єднуватимуть. Мексиці та США немає потреби бути найзлішими ворогами або найкращими друзями; вони просто мають бути сусідами.
Під час голосування по резолюції 1441 Ради Безпеки Мексика спочатку підтримувала позицію Франції, що врешті зробило свій внесок у пом’якшення позиції Америки. Своїм протистоянням неприйнятної резолюції Мексика допомогла створити резолюцію, яка була прийнятною. Дистанціювавши себе від США, Мексика змогла вийти у ширший світ. Відкинувши односторонній підхід, Мексика змогла дозволити виникнути багатосторонньому підходу. Насправді Мексика сказала США: «Я можу критикувати тебе спочатку, але потім я тобі допоможу». Таким чином, така невелика країна з обмеженими можливостями, як Мексика, відіграла важливу роль.
Насправді Мексика зараз повільно вчиться тому, яким чином їй вирішувати подвійне завдання: захищати свої національні інтереси і разом з тим залишатися частиною міжнародної спільноти, іноді надавати США підтримку, а іноді й протистояти. Багато мексиканців — і американців — насилу розуміють таке зрушення. Те, що Октавіо Пас якось назвав мексиканським «лабіринтом самотності» стосовно світу, розташованого за її межами, грунтувалося на відчутті неповноцінності, а також схильності до пасивності. Як він висловився: «Ми — народ невпевнений».
Там, де мається на увазі ширший світ, це означає, що мексиканці часто віддавали перевагу стоїцизму та відмові від дій, замість планування й дій. Протягом багатьох років Мексика ухилялася від того, щоб брати участь у роботі Ради Безпеки, вважаючи, що місце там призведе до великих витрат і дасть небагато вигоди. Але сьогодні Мексика має свої інтереси — включаючи ціни на нафту — і те, що вона є членом Ради Безпеки, дозволяє їй захищати їх.
Мексика повинна використати своє нинішнє становище в Раді Безпеки для того, щоб повідомити всім: країна подорослішала, а її зовнішня політика подорослішала разом з нею. Якщо Мексика проголосує проти резолюції, яку підтримують США, спрямованої на використання сили проти Іраку в наступні кілька днів, то США потрібно інтерпретувати це рішення не як націоналістичну відповідь, що нагадує колінний рефлекс, а як відображення мексиканських інтересів.
У цьому випадку Мексика віддає перевагу багатосторонньому підходу, а не односторонньому, віддає перевагу мирному роззброєнню перед військовою силою, бо інтереси Мексики відрізняються в цьому від інтересів США. Кажучи у ширшому плані, у США повинні прийняти той факт, що часи змінилися, і що Мексику не можна просто класифікувати як історичного антагоніста, від якого треба відкуповуватися, або як безумовного союзника, який у всьому вам потуратиме.
І, звичайно ж, напрям голосування Мексики не повинен цілком визначатися її приєднанням до антиамериканської осі. Мексиканську зовнішню політику не повинна визначати ненависть минулого, вона має виходити з переслідування конкретних інтересів у майбутньому.
Мексиці потрібно показати, що можна надавати підтримку багатосторонньому підходу, водночас не виступаючи проти США. Останні 150 років своєї історії Мексика витратила на те, щоб затвердити себе в опозиції до Америки. Нині настав час думати по-іншому. Як демократична країна із законно обраним урядом, Мексика має почуватися упевненою достатньою мірою, щоб боротися за свої інтереси у міру їх виникнення незалежно від того, схвалює це Америка чи не схвалює.
Це є складним завданням, але його вирішення не уникнути. Як попереджав Пас: «Ми живемо, як і вся інша планета, у вирішальний та безпощадний час, будучи сиротами минулого, які самі повинні створювати собі майбутнє».
Деніс ДРЕССЕР — професор політології інституту Instituto Tecnolуgico Autуnomo de Mйхico (ITAM).
