Iсторiя рiдко розвивається плавно або рiвномiрно. Навпаки, вона має тенденцiю рухатися стрибками через низку основних подiй: битв, убивств, переворотiв, наслiдки яких вiдчуваються впродовж багатьох рокiв. За тридцять один рiк пiсля революцiї, що вигнала шаха й принесла iсламськi закони Iрану, для країни настала вирiшальна мить. Безумовно, ми не знаємо мiри, напрямку або темпiв змiн. Що ми справдi знаємо — те, що вiдбувається в Iранi, iстотно зачiпає не лише саму країну, але й увесь Близький Схiд i зарубiжжя.
Одним iз напрямiв майбутнього для Iрану може бути продовження того, що вже iснує, тобто Iран, яким керують консервативнi клерикали й агресивнi Вартовi Революцiї, причому останнi все бiльше й бiльше перемагають. Тодi iранський режим продовжить жорстко придушувати своїх внутрiшнiх противникiв, втручатися у внутрiшнi справи Iраку й Афганiстану, озброювати й забезпечувати грiшми «Хезболу» та ХАМАС i, найголовнiше, розвивати можливостi створення одного або бiльше видiв ядерної зброї та засобiв її доставки.
Можливiсть такого майбутнього подарувала б свiту суворий вибiр: або погодитися з Iраном, який володiє або може швидко створити ядерний устрiй, або запустити превентивну вiйськову атаку, розроблену для руйнування бiльшої частини об’єктiв iранської ядерної програми.
Поява Iрану як держави, що володiє ядерною зброєю, майже напевно спонукало б деякi основнi країни мусульман-сунiтiв (Туреччина, Єгипет i Саудiвська Аравiя, тi, що спадають на думку) розпочати прискореними темпами реалiзацiю програми створення або розробки власної ядерної зброї. Близький Схiд, що включає кiлька ядерних держав, є вiрним «рецептом» виникнення катастрофи.
Озброєний напад Сполучених Штатiв, Iзраїлю або обох країн на ядернi установки Iрану — iнша можливiсть. Негативний бiк такої перспективи полягає в тому, що Iран, iмовiрно, вжив би у вiдповiдь заходiв проти американських iнтересiв й їхньої присутностi в Iраку й Афганiстанi та використовував би ХАМАС i «Хезболу» проти Iзраїлю й iнших країн. Iран може також втрутитися у нафтовий трафiк, що призведе до рiзкого стрибка цiн i завдасть подальшого удару по американському i глобальному вiдновленню економiки.
Крiм того, тодi як превентивний удар затримав би ядернi зусилля Iрану, вiн би не перешкодив режиму вiдновити їх i мiг би також створити умови, якi спричинили б проблеми для внутрiшнiх противникiв режиму. Втiм, незважаючи на цi потенцiйнi недолiки, озброєний напад на ядернi об’єкти Iрану буде i має залишитися чiткою можливiстю з огляду на величезнi стратегiчнi витрати через наявнiсть в Iрану ядерної зброї.
Саме щоб не допустити необхiдностi робити важкий вибiр: чи то жити з Iраном, котрий має ядерну зброю, чи то напасти на нього, п’ять постiйних членiв Ради Безпеки ООН i Нiмеччина провели переговори щодо обмеження ядерної програми Iрану та введення мiжнародного контролю. Росiю й Китай, якi, згiдно з їхнiми заявам, також виступають проти ядерної зброї в Iранi, тепер змушують схвалити новi, жорсткi санкцiї, аби збiльшити впевненiсть у тому, що цього не станеться. Проте якщо iсторiя лише задає напрямок, то навiть строгих санкцiй, можливо, недостатньо, аби переконати правителiв Iрану провести конструктивнi переговори та внести значнi обмеження до їхнiх ядерних програм.
Цi мiркування збiльшують перспективу спроб здiйснення альтернативного майбутнього: Iран iз полiтичним керiвництвом, яке поводиться помiрно й удома, i за кордоном, та утримується вiд розробки ядерної зброї або чогось схожого на це.
Крiм забезпечення кращого життя для 70 мiльйонiв населення Iрану, полiтичнi змiни там ослабили б i ХАМАС, i «Хезболу», таким чином пiдсилюючи положення «помiрних» на Захiдному березi та в Секторi Газа й покращуючи перспективи мирного спiвiснування Iзраїлю з палестинцями. Бiльш помiрний Iран також змусив би Туреччину переглянути своє нещодавнє погiршення стосункiв iз Заходом i привести Сирiю до переосмислення своєї зовнiшньої полiтики, що створило б реальну можливiсть iзраїльської мирної операцiї з Дамаском. Було б також покращено перспективи Iраку як успiшної країни, котра живе у мирi з собою та своїми сусiдами.
В iсторiї рiдко трапляється, щоб такi рiзнi, але прийнятнi шляхи вийшли зi спiльної точки. Неважко, зрештою, визначити, який зi шляхiв є бажанiшим.
Саме тому потрiбнi додатковi заходи для полiпшення перспектив полiтичних змiн, що закликають iранський уряд жити у мирi зi своїм власним населенням i сусiдами. Такi заходи включають допомогу руху «Зелених» iз тим, щоб вони могли зберегти доступ до iнтернету, введення додаткових санкцiй щодо Вартових Революцiї та публiчну пiдтримку полiтичних i юридичних прав iранського населення.
Деякi уряди й окремi особи, ймовiрно, чинитимуть опiр цим пропозицiям, вважаючи, що таке втручання є неприпустимим вторгненням у суверенiтет Iрану. Однак у сьогоднiшньому свiтi те, що вiдбувається в Iранi, є не лише особистою справою Iрану. Уряд Iрану має право на володiння атомною енергiєю для вироблення електрики, та не для ядерної зброї. У нього також є зобов’язання щодо сусiдiв, свiтової спiльноти (не пiдтримувати тероризм, наприклад) i своїх громадян. Свiт не має бути бездiяльним, коли режим Iрану неспроможний виконувати цi зобов’язання.
Рiчард Н. ХААС — президент Ради з мiжнародних вiдносин i автор книги «Вiйна за потребою, вiйна за вибором: спогади про двi iракськi вiйни».
