Велику тривогу в Іраку та на всьому Близькому Сході викликає переконання, що іслам і модернізація ворожі одне одному. Але історія Малайзії протягом останніх трьох десятиріч показує, що це бачення помилкове. Насправді ісламізація виявилася ефективним політичним засобом, що сприяв адаптації більшості малайців до швидкого економічного розвитку країни.
На початку 1970-х років, коли Малайзія все ще була переважно аграрною країною і процес ісламізації щойно набирав обертів, уряд почав проведення так званої Нової економічної політики (НЕП), метою якої було допомогти більшості малайців отримати велику частку в багатстві країни. Після трьох десятиріч приголомшливого економічного зростання багато малайців досягли матеріального благополуччя та задоволення з допомогою не тільки світського капіталізму, а й оновленої ісламської самосвідомості країни, що здебільшого гармонійно поєднується з модернізацією. (Звісно, час від часу виникають парадокси, як, наприклад, коли глобалізація пропагується нарівні з вимогами суворішої цензури.)
Політики ісламського спрямування, такі як Анвар Ібрагім, набули широкої популярності після початку процесу ісламізації в 1970-х роках. Але пропагований ними іслам не закликав до повернення в минуле, а навпаки, слугував знаряддям формування осучасненої економічної політики, що бере до уваги особливості мусульманського суспільства.
У зв’язку з популярністю цього руху серед народу до 1982 року уряд прем’єр- міністра Махатхіра Мохамеда вирішив кооптувати Анвара Ібрагіма до своєї Об’єднаної малайської національної організації (ОМНО) — домінуючої партії в правлячій коаліції країни. Ця стратегія принесла хороші результати та допомогла ослабити ісламську опозицію різким змінам, що супроводжували швидку економічну модернізацію країни.
Проте під час 1990-х років вплив Анвара всередині партії посилився, що стурбувало багатьох представників старої гвардії. Ситуація досягла апогею після фінансової кризи 1997 року, коли Анвар, будучи заступником прем’єр-міністра, вибрав ще більш економічно ліберальний підхід, ніж Махатхір. Частково у відповідь на цей виклик Анвар був знятий із посади.
Абсурдний судовий процес над Анваром і виголошення вироку за обвинуваченнями в содомії та зловживанні владою надихнули рух «reformasi», тоді як посилювані настрої проти ОМНО і Махатхіра опанували проісламськи налаштованими малайцями. Це вилилося в погані для правлячої коаліції результати на виборах у листопаді 1999 року.
Ісламістська партія «Parti Islam SeMalaysia» (PAS) прийшла до влади в штатах Келантан і Тренггану та створила серйозну загрозу для ОМНО в інших північних штатах. Особистий конфлікт між Махатхіром і Анваром таким чином призвів до явного розколу між ісламістськими політичними силами Малайзії та модернізаторами ОМНО.
Тож Махатхір знову опинився перед необхідністю виробити стратегію, спрямовану на запобігання перетворенню ісламу на знаряддя опозиції. Це серйозно вплинуло на вибір його наступника, коли він вирішив піти з посади прем’єр-міністра. Вибір Абдулли Бадаві — нинішнього прем’єр-міністра — допоміг ОМНО повернути ісламський моральний авторитет, на який претендував PAS.
Однак це було часом початку американської глобальної «війни проти тероризму» в 2001 році, що призвела до різкої зупинки політичного маршу ісламістських партій, оскільки дала уряду привід обрушитися на малазійських правих і PAS.
Але це тільки зміцнило бажання ОМНО виглядати досить ісламістською партією. Тож перш ніж піти у відставку, Махатхір пішов на те, щоб проголосити Малайзію де-факто мусульманською державою. Багато людей вельми здивувалися, і виникли запитання, як далеко може піти Махатхір, щоб протистояти ісламістським закликам.
Ця тенденція триває. Однією з перших дій Бадаві після вступу на посаду прем’єр-міністра в жовтні 2003 року було введення поняття iсламу Хадхарі (цивілізованого ісламу). Цей спершу незрозумілий термін був конкретизований у вересні 2004 року десятьма принципами, тільки один із яких мав релігійну конотацію. Утім, цей крок виявився саме тим, що було необхідно проісламським виборцям для повернення в лави прихильників правлячого фронту.
На загальних виборах у березні 2004 року — перших відтоді, як Махатхір пішов зі своєї посади після 22 років перебування при владі, — помірні мусульмани принесли Абдуллi Бадаві цілковиту перемогу на виборах. Звільнення Анвара Ібрагіма незабаром після цього ще більше підняло престиж нового прем’єра як лідера, здатного врегулювати внутрішньомалайські та внутрішньомусульманські конфлікти.
Відтоді Абдулла Бадаві популяризує концепцію iсламу Хадхарі, використовуючи її як засіб перенесення фокуса з санкціонуючої функції ісламу на його цивілізуючий потенціал, щоб зробити його менш ідеологічним. У сьогоднішній Малайзії іслам підноситься як генератор цивілізації та культури, а не тільки як джерело релігійного натхнення. Це допомагає протистояти екстремістським тенденціям всередині країни та надає концептуальну платформу для помірного ісламу. Іслам Хадхарі старається переконати людей у тому, що матеріалізм і націоналізм ОМНО не суперечать ісламу.
За допомогою різних прийомів і стратегій Малайзія ефективно впоралася з напруженістю між світською програмою модернізації і сповідуваною малайцями ісламською вірою. Зробивши ісламістів та ісламістські настрої частиною процесу модернізації, Малайзія демонструє, що ісламська віра й економічне зростання можуть гармонійно поєднуватися, якщо політики досить розумні для того, щоб не ставитися до них як до суперечливих понять.
Оі Кі БЕНГ — науковий співробітник Сінгапурського інституту з вивчення проблем Південно-Східної Азії
