«Правляча еліта Росії може бути описана в моделі радянського колективного владного органу — Політбюро ЦК КПРС», — до такого висновку прийшли упорядники доповіді «Великий уряд Владіміра Путіна та «Політбюро 2.0». Документ авторства президента комунікаційного холдингу Minchenko Сonsulting Євгенія Мінченка та керівника аналітичного департаменту Міжнародного інституту політичної експертизи Кирила Петрова ґрунтується на результатах експертного опитування понад 60 експертів (представників політичної та бізнес-еліти Росії). Через специфіку теми опитування проводилося на умовах анонімності.
Теперішню російську владу автори називають «Політбюро 2.0», оскільки вона сильно нагадує «ЦК КПРС XXI століття». Специфіка такого органу «полягає в тому, що він, по-перше, практично ніколи не збирається на загальні наради. По-друге, формальний статус його членів не завжди співвідноситься з реальним впливом на процес ухвалення рішень. І, по-третє, довкола «Політбюро 2.0» сформувалися декілька елітних кіл, які можна умовно позначити як «силове», «політичне», «технічне» і «підприємницьке». Як зауважують упорядники, потужною конкурентною перевагою для всіх учасників «Політбюро 2.0» є «чинник особистого контакту з президентом». На думку авторів, до складу Політбюро входять вісім чоловік, що представляють бізнес і політичну еліту: Ігор Сечин, Сергій Чемезов, Геннадій Тимченко, Юрій Ковальчук, Сергій Собянін, Сергій Іванов, В’ячеслав Володін і Дмитро Медведєв.
Президентові РФ Владіміру Путіну відводиться роль «арбітра». «Російська влада — це конгломерат кланів і груп, які конкурують один з одним за ресурси. І роль Владіміра Путіна в цій системі залишається незмінною — це роль арбітра і модератора, але арбітра впливового, чиє слово в конфліктних ситуаціях, принаймні поки, залишається вирішальним», — йдеться в доповіді.
«День» попросив прокоментувати доповідь провідного наукового співробітника Московського центру Карнеги, політолога Лілію ШЕВЦОВУ:
— Ця доповідь відображає розклад сил усередині кремлівської влади. Можна погодитися з тим, що путінська вертикаль складається не тільки з самого Путіна. Йдеться про форми колективного керівництва, яке персоніфіковане і втілюється однією особою, ім’я якої — Владімір Путін. Але в цьому висновку немає нічого несподіваного. Режим, який виник після відходу Єльцина, можна назвати авторитарно-бюрократичним. Це — колективне панування правлячої корпорації, яка контролює владу, економічні та силові ресурси. Її діяльність координується лідером, який виступає як арбітр, головний смотрящий, як перший серед рівних. Що ж до заглиблення авторів доповіді в тіньові закутки російської влади — вони можуть бути дійсно цікавими, особливо для допитливих.
У доповіді Мінченка йдеться про «нове дихання» за рахунок приватизації, проекту Нової Москви, передачі права на власність дітям (виникає фактично неопатрімоніальный режим). Але які зусилля докладає влада, щоб отримати «нове дихання»?
Історично зараз ситуація в Росії абсолютно нова. Країна вступила в період конфронтації між владою й активною частиною суспільства. Чим завершиться ця конфронтація, який потенціал занепаду цього режиму та революційного перевлаштування? Ці системні екзистенціальні питання також не знайшли жодної відповіді в цій доповіді. А це — головні питання. Автори доповіді уподібнилися мікробіологові, який дивиться в мікроскоп і спостерігає за амебами та інфузоріями-туфельками. Загалом, цей мікросвіт може бути цікавим, але він нічого не говорить про тенденції і розвиток макросвіту. Для цього потрібне більш системне мислення і кожного разу порівнювати аналіз цих тенденцій і основний — в якому напрямку рухається влада і Росія.
— Результати дослідження свідчать, що замість тандему Росією керує конгломерат конкуруючих кланів. Чи можна вважати, що Путін почав розглядати Медведєва як свого можливого суперника?
— У мене своєрідне ставлення до цього «тандему» і тверде переконання в тому, що і тоді, коли Медведєв був президентом, його тандем з Путіним як з прем’єр-міністром, був радше імітацією — «потьомкінським» селом, тому що ключовим гравцем залишався все одно Путін. Медведєв створював враження президентства, був його дублером, підставною особою, «зіц-директором» (якщо пригадати відомі книжки Ільфа та Петрова). Тандем представляє рівність акторів та учасників. Уже тоді тандем був фікцією, і Медведєв не мав жодних підстав претендувати на контроль силових структур та основних фінансово-економічних потоків. Хоча довкола нього і почало формуватися певне медведєвське коло, яке згодом розпалося. І зараз, незважаючи на низку обставин, через які Путін призначив його прем’єром технічного уряду, немає жодних ознак, що зберігається навіть імітація тандему. Це видно навіть у телевізійній картинці (ухвалення рішень) — Медведєв інколи схоплюється і раптом виявляє якісь амбіції та прагнення не бути приниженим. Після цього — удар кулаком по столу реального господаря, який говорить громадськості й еліті: «Слухайте, не звертайте ви на цього Медведева ніякої уваги!». Медведєв, вочевидь, є центром тяжіння для певних економічних кланів. Для того, щоб уже зовсім не принизити прем’єра, Путін дає йому свободу дій у вирішенні вузькокорпоративних рішень усередині прошарків довкола Медведєва. Не думаю, що Путін боїться Медведєва. Останній перетворився не лише на об’єкт жартів для громадськості, а й для політичної еліти. У цьому сенсі Путіну побоюватися нічого.
— Деякі експерти зауважують, що Путін повернувся до такого стилю правління, який існував за часів другого президентського терміну. Чому він обрав саме такий стиль? Невже він настільки ж ефективний і сьогодні?
— Те, що відбувалося влітку 2012 року — весь пакет репресивного законодавства, який був прийнятий Кремлем, і перші кроки його впровадження (у тому числі — процес над Pussy Riot), свідчить про те, що ми маємо певну еволюцію попереднього режиму. Його можна було називати електоральним авторитаризмом, який дозволяв ще певну «свободу рук» для інакодумців. Зараз ми бачимо трансформацію цього режиму в жорсткий авторитарний режим з елементами диктатури за підтримки силової бюрократії. Йдеться про новий режим репресивного устрою. Коли він переходить до нових заходів — репресій, це свідчить про те, що режим перейшов у стадію агонії та занепаду. Отже, попередні методи правління в путінського режиму вичерпані, а ті форми правління, які були характерні для його другого терміну, — недостатньо ефективні. Путін уже не може управляти таким змішаним аморфним суспільством, використовуючи цілий набір засобів: підкуп, затягування, втягування, імітація. Він відійшов від цього і перейшов до репресій.
