Німцям, котрі жили в розділеній Німеччині, не треба пояснювати, чим є примітним, звичайне на перший погляд, містечко Хельмштедт. Раніше належачи до серця Німеччини, Хельмштедт після Другої світової війни відійшов до британської зони окупації. І через декілька років став останнім західнонімецьким населеним пунктом, трохи східніше від якого вже починалася країна під назвою НДР. 1950-го, через рік після заснування ФРН і НДР, німецько- німецький кордон остаточно закривається. Кордон довжиною майже 1400 км перериває 33 залізничні шляхи, 27 федеральних шосе, 140 другорядних магістралей. Підприємства втратили східнонімецьких замовників, постачальників і кваліфіковану робочу силу. Деякі заводи були змушені закрити свої філії, а селяни залишилися без ділянок землі по інший бік кордону. У цілому хельмштедтське життя стає схожим на існування сім'ї, членів якої з якихось причин силоміць розлучили і не залишили надії побачитися знову. «Найстрашнішим був саме розділ сімей. Кордон було споруджено між найближчими родичами. Один одного не могли бачити брати та сестри, діти та батьки. Такі ситуації в прикордонних містах зустрічалися дуже часто», — пояснює «Дню» євангелічний священик Петер Мюкш, який переїхав у сусідній з Хельмштедтом, але по інший бік від колишнього кордону, Хетенслебен за рік до падіння кордону.
Про життя двох Германій і розказує нині хельмштедтський Музей кордону. Його було відкрито на початку 1994 року. За чотири роки музей відвідало більше 50 тисяч чоловік, серед яких і колишній президент Німеччини Роман Герцог. «Ми намагалися не тільки зібрати тут експонати, безпосередньо пов'язані з кордоном — заборонні щити, систему сигналізації, уніформу британських і радянських прикордонників. Ми розказуємо відвідувачам також і про період після відкриття кордону», — сказала «Дню» директор музею Маріта Штерлі.
«Свобода та демократія для мільйонерів чи свобода та демократія для мільйонів?» — запитує вже музейний плакат родом із НДР. Східні німці, втім, мали часто свою думку на цей рахунок. За соціалізму, котрий будувався на сході Німеччини, звідти втекло близько 13 мільйонів чоловік. Для порівнянь: така ж кількість людей живе в Данії, Норвегії чи Швейцарії. З 1961 року, коли було споруджено сумно відому Берлінську стіну, потік біженців з НДР становив щорічно від 200 до 300 тисяч чоловік. Музейні експонати доводять: просочитися крізь кордон із ретельно продуманою охороною було практично неможливо. Вже при наближенні до «дроту» людей чекали самостріляючі пристрої (або «автомати смерті») — для покарання невірних режиму НДР іноді не був потрібен навіть пильний вартовий чи мінне поле. Однак небагатьом втеча все ж вдалася, інші спроби втекти до ФРН заплатили здоров'ям чи життям. У серпні 1993-го стало відомо, що на німецько-німецькому кордоні закінчилося життя 588 чоловік.
Рік 1989-й і для Германії, і для всієї Європи — справді історичний. У Берлін з «об'єднувальною місією» приїжджає останній радянський лідер Михайло Горбачов, угорці починають демонтувати кордон із Австрією, по Німеччині проходять демонстрації за свободу думок і пересування. У серпні біля німецьких посольств у Будапешті та Празі збираються натовпи німців, які бажають покинути країну гинучого соціалізму. 7 листопада йде у відставку уряд НДР, а через два дні член політбюро Гюнтер Шабовські на одній із прес-конференцій зачитав з папірця: «Кордон відкрито!» Для всієї Німеччини — і особливо для проживаючих поблизу німецько-німецького кордону настало нове життя.
«Через 10 років після відкриття кордону у нас ще залишилося багато невирішених проблем», — говорить «Дню» мер Хетенслебена Дітер Бухвальд. — Безробіття, невпорядковані вулиці... Чимало нашої молоді виїхало на захід — у Вольфсбург, Брауншвейг, Гамбург». «Але найголовніше — люди можуть вільно говорити, а не дотримуватися рамок, як раніше», — додає священик Мюкш.
Відтинок німецько-німецького кордону можна побачити і нині — в січні 1990-го було вирішено залишити прикордонну систему Хетенслебена як меморіал. Будка вартового і бетонна огорожа, загороджувальні їжаки та колючий дріт — все це служить живим нагадуванням про роки «за залізною завісою». Хоча по східний бік кордону дехто згадує про минулі часи з тугою. Багато хто вже і не уявляв, що колись кордону не стане. І — змирилися з ним. Особливе єднання з кордоном було у мешканців декількох будинків у Хетенслебені — з їхніх вікон відкривався оригінальний вид на загороджувальні споруди. Про те, що кордон міцно увійшов в уми та серця жителів прикордоння, красномовніше за все говорить фото, вміщене у хельмштедтському музеї: німецький хлопчик із усмішкою грає в прикордонника.
Найважче — подолати «кордон у свідомості», так часто кажуть німці про проблеми об'єднаної Німеччини. «Коль наобіцяв нам, що відмінності між західними та східними німцями зникнуть дуже скоро. Це був політичний хід. Звісно, за три-чотири роки глобальні зміни статися не могли. Проблема і в менталітеті, і у величезних фінансових витратах», — сказала «Дню» журналістка Євангелічного радіо Нижньої Саксонії Ела Штрідер. Дійсно, різницю між сходом і заходом країни видно будь-якому мандрівнику неозброєним оком. «Без кордонів» — цей проект з'єднує живі спогади про кордон із диспутом про проблеми та шанси зближення двох частин Німеччини. У ході акції «Дерева замість стіни» поблизу колишнього кордону в Хетенслебені було висаджено тополі та дуби. На Всесвітній виставці в Ганновері «Експо- 2000» Німеччина представить проект «Без кордону — шлях до сусідів».
Маріта Штерлі розповіла, як її, жительку західнонімецького містечка, ще дитиною возили на кордон. «Дивіться, за тією огорожею живуть ваші брати і сестри. Але вони трохи сердиті», — пояснювала вчителька своєму п'ятому класу. Сьогоднішні німецькі діти іноді не мають уявлення, що колись було дві Німеччини. Їм пощастило — вони дізнаються про це тільки з розповідей старших і з книг.
Хельмштедт — Хетенслебен
