Парламентські вибори в Італії 13 травня, як пише світова преса, будуть знаковими для майбутнього країни. Йдеться й про особистості — хто буде прем’єр-міністром, йдеться й про те, яким саме шляхом розвиватиметься країна в найближчому майбутньому, але більше за все йдеться про те, які загальні тенденції віднині переживатиме європейська політика. Два суперники, два європейські депутати — лідер руху «Форца Італія», медіамагнат, мільярдер Сільвіо Берлусконі і екс- мер Рима, лідер «Оливкової коаліції» Франческо Рутеллі — переконані кожен у своїй перемозі. Західноєвропейські аналітики та політики гарячково підраховують можливі наслідки. Хто саме переможе, залишається загадкою для самих італійців — про це «Дню» повiдомив один з італійських дипломатів. Різні опитування громадської думки давали дуже різні враження, проте безсумнівним залишалося зростання популярності правих на чолі з Берлусконі, що й засвідчила перемога правих на регіональних виборах. І однозначно можна стверджувати, що традиційні для повоєнної Італії виборчі баталії між християнськими демократами та комуністами вже відійшли до історії.
«Він — один з нас», — заявив нещодавно екс-канцлер Німеччини Гельмут Коль, маючи на увазі, що Берлусконі належить до загальноєвропейського правого руху. Баронеса Маргарет Тетчер заявила, як повідомляє Financial Times, що закликатиме італійців голосувати за Берлусконі. Постать Коля, незважаючи на всі останні скандали навколо фінансування його партії, все ще залишається вагомою не тільки для німців. Маргарет Тетчер все ще користується значним впливом не лише в Британії. Берлусконі стає все популярнішим серед італійців, незважаючи на те, що його ім’я пов’язане з багатьма корупційними скандалами, він та його найближчі соратники підозрюються у зв’язках з мафіозними структурами, на те, що його діяльність не лише в Італії, але й в Іспанії, де він володіє телеканалом «Теле Сінко», розслідується правоохоронними органами.
Італійські праві налаштовані розвинути свій успіх на місцевих виборах — хоча італійські аналітики стверджують, що в будь-якому разі жодна з коаліцій-суперників не матиме великої переваги в парламенті. Але перемога італійських правих на виборах у неділю, яку передрікали ще з того часу, коли до австрійського уряду увійшла скандальна Партія свободи Йорга Хайдера, може, як побоюється багато хто в Західній Європі, стати основою для «правого реваншу» по всіх країнах Європейського Союзу. Не дивно, що найбільш уважно за італійськими виборами стежать у Великій Британії — тут «нові лейбористи» Тоні Блера теж не почувають себе у безпеці напередодні парламентських виборів під тиском консерваторів. Зниження популярності лівих та лівоцентристів характерне й для Франції (де при владі — уряд соціаліста Жоспена), й для Німеччини з її знаменитою «рожево-зеленою» коаліцією. Що, очевидно, й дало привід газеті Guardian припустити, що сьогодні в Західній Європі соціалізм в якості трансформації капіталізму мертвий.
Можлива перемога Берлусконі може дійсно стати небезпечною і для Італії, і для всього Євросоюзу — наприклад, з огляду на те, що серед його прихильників є й неофашистські сили. З огляду на те, що Берлусконі не збирається прощатися зi своїм бізнесом у разі перемоги — що, очевидно, дасть змогу ставити вельми жорсткі питання стосовно Копенгагенських критеріїв та інших норм, за якими начебто живе весь Європейський Союз.
Передвиборна програма Берлусконі — набір декларацій про опору на ліберальні принципи в економіці та зниження податків, заяв про недопущення тотального державного контролю. Між тим багато хто припускає, що Берлусконі, який контролює найбільшу мережу приватного телебачення, з перемогою поставить під свій контроль і державні канали. Сьогодні вже, до речі, забулося, що Берлусконі, здобувши пост прем’єр-міністра 1994-го, утримувався на ньому всього сім місяців через численні скандали.
Рутеллі, зі свого боку, хоче перемогти «на хвилі» зростання показників італійської економіки останніх часів, коли країною правили ліві та лівоцентристи, наголошуючи на успішності приєднання Італії до зони євро, у що на початку мало хто вірив, і обіцяючи, що його уряд приділятиме ще більшу увагу соціальним проблемам і науковим дослідженням. Цього може виявитися явно недостатньо для перемоги.
Власне, знаковим для Італії та й для всієї Європи буде навіть не те, хто саме переможе, але хто увійде до уряду і яку саме політику цей уряд проводитиме. А саме це залишається далеко не до кінця зрозумілим.
