Президенти України і Узбекистану явно не протиставляли публічно ГУУАМ Євразійському співтовариству, що народилося днями в Астанi. Вони просто повідомили, що наступного року на саміті країн-учасниць ГУУАМ очікується, що неформальне об’єднання перетвориться в міжнародну організацію. А у спільній заяві президентів говориться, що ГУУАМ вступає «у нову фазу свого розвитку, суттю якої є істотне поглиблення економічної співпраці», зокрема активізації роботи по створенню режиму вільної торгівлі. Таким чином, схоже, припущення про те, що Узбекистану ГУУАМ не дуже й потрібен, поки що не виправдовуються. Особливо в умовах, коли реалії змінюються на очах. Створення Євразійського співтовариства не може не примусити «гууамiвців» як мінімум, більш серйозно проробляти проблеми створення зони вільної торгівлі, митних союзів, координації зовнішньої політики, і особливо — у відносинах з Росією. До того ж у тому випадку, якщо в роботу ГУУАМ будуть дійсно залучені Болгарія і Румунія, про наміри яких повідомляється, нове співтовариство також стане євразійським і економічним за своєю суттю. І можливо, більш конкурентоспроможним. Однак і зусиль для цього буде потрібно багато. І газові борги всіх країн—учасниць ГУУАМ перед Росією не дадуть «розслабитися». Але в будь-якому випадку про СНД, схоже, можна забувати.
До речі, про газ. Карімов заявив, що Узбекистан ніколи не піде на неприйнятні для України умови транспортування газу по своїй території. Це стосується туркменського газу, про закупівлю якого Кучма і Туркменбашi домовилися тиждень тому. Але це стосується і узбецького газу, який також закуповує Україна. І особливо цікаво це виглядає після пропозицiї Карімова Україні взяти в концесії нафто- і газоносні райони на умовах тендеру, згідно з якими розробники територій отримують у власність 50% продукції, а також мають пільги на послуги по транспортуванню нафти і газу.
Крім того, Узбекистан планує активізувати військово- технічну співпрацю з Україною, взяти участь у програмі виробництва транспортного літака Ан-70 (у чому раніше, як стверджувалося, була незацікавлена Росія).
Підсумки візиту — такі, що подають надію. Особливо якщо вдасться подолати давню українську традицію, згідно з якою домовленості щонайбільше виконувалися не повністю. Ситуація, однак, не дозволяє «розгойдуватися»
