В Андріївський зал до журналістів всі троє — Медведєв, Назарбаєв і Лукашенко — після підписання декларації про євразійську економічну інтеграцію увійшли з виглядом переможців. Хоча реальні підстави бути батьком нового міждержавного об’єднання належать виключно лідеру Казахстану. Саме Назарбаєв у далекому 1994 р. у виступі в Московському університеті вперше озвучив ідею Євразійського союзу (Лукашенко тоді був лише депутатом-трибуном, здобуваючи популярність викриттям корупції у владі, а Медведєв —взагалі тільки радником мера Петербурга Собчака, що міг хіба що його дочку Ксюшу на колінах потримати). І слід сказати, що на той момент ідея Назарбаєва звучала просто утопічною, адже ще тривав розрив шлюбу пострадянських республік із суперечками про поділ майна і кордони.
За півтора десятка років викристалізувалася політика Казахстану на міжнародній арені, в якій ключовим словом є «багатовекторність»: підхід, що має кілька цілей, не віддаючи першості жодній із них. Це означає, що Казахстан долучається до різних міжнародних гравців, не віддаючи перевагу жодному з них, але утримуючи баланс у відносинах із Росією, Китаєм, США та Європейським Союзом у наведеному порядку. Астана вбачає забезпечення власної безпеки у залученні країн-«важковиків», сусідів і країн неосяжного азійського регіону в різноманітні структури, щоб гармонізувати й урівноважити їхні інтереси й амбіції. Звідси стає зрозумілою активність Астани у таких структурах, як Шанхайська організація співробітництва (ШОС), ЄврАзЕС, ОДКБ. Не випадково, мабуть, після оголошення на зустрічі в Москві про перехід до Єдиного економічного простору Назарбаєв в інтерв’ю говорив про важливість посилення ролі згаданих структур.
Утім, оголошуючи про ЄЕП як про наступний етап після Митного союзу, сам Назарбаєв похвалив білоруського колегу Олександра Лукашенка за «потужний натиск», адже вони з Медведєвим вважали, що запускати цей проект з 1-го січня наступного року замало. Водночас джерело в адміністрації білоруського президента повідомило журналістам, що «суверенітет наших держав не може скасувати навіть найтісніша інтеграція». Ба більше, пізніше сам Лукашенко заявив газеті «Білорусь сьогодні», що «якщо інтеграція в ЄЕП набере більшу швидкість, ніж у Союзній державі (Росії та Білорусі. — Ред.), то, можливо, вони відмовляться від дублювання».
Водночас і білоруські, і казахстанські джерела стверджують, що голоси їхніх країн у ЄЕП «будуть такими ж вагомими, як і в Москви, і суверенітет не постраждає». Тут слід згадати, що попередня спроба створення Єдиного економічного простору Росії, Білорусі й Казахстану восени 2003 р. передбачала, що 80% голосів у наднаціональному органі утримуватиме саме Москва. Це викликало неабиякі дискусії в Україні про захист свого суверенітету та гучні скарги на її опір цьому з вуст тодішнього російського прем’єра, а нині опозиціонера і симпатика української євроінтеграції включно з НАТО (але разом із Росією) Михайла Касьянова... До речі, у Москві білоруська делегація говорила, що в майбутньому Євразійський економічний союз та ЄС «зможуть інтегруватися один з одним». Ідея не видається такою вже примарною, якщо взяти до уваги, що Росія пропонує Євросоюзу гроші на порятунок Греції...
І тут найцікавіше. Саме Казахстан наполіг, щоб у декларації фігурував Єдиний економічний простір, а не Євразійський союз, аргументуючи це необхідністю поетапного розвитку. І це логічно, адже слід іще реалізувати підписаний договір про Євразійську економічну комісію, яка повинна стати до роботи з 1 січня 2012 року. Як оголошено, механізм прийняття рішень у рамках комісії виключає домінування будь-якої держави. Ось тут, мабуть, і криється причина рішення президента Назарбаєва якраз напередодні московської зустрічі розпустити парламент країни. Формально все виглядало передбачуваним. Про розпуск заговорили ще навесні, аргументуючи це необхідністю зміни його складу відповідно до змін у конституції, які передбачають обов’язкову присутність у ньому іншої партії, окрім переможниці (досі там монополія правлячої президентської партії). Навіть у самій президентській партії уже не приховують утоми від реальної однопартійності і при цьому скаржаться на відсутність ідей в опозиції. Навіть висували ідею утворення коаліції з позапарламентськими партіями... Про це у серпні ми говорили із третьою — після президента та голови партії — людиною в «Нур Отан», її секретарем Ерланом Каріном. І відчувалося, що молодий і креативний партійний функціонер просто мріє про парламентські баталії... Словом, сама влада посприяє, щоб у наступному складі мажилісу опинилася вагома (дають 15% голосів виборців) опозиція (партія «Ак жол»), і, цілком імовірно, просто втягне туди (рекламою, сприятливими умовами) комуністів...
І завдання тут, звичайно, не лише перевести гострий політичний дискурс із сторінок преси до парламентських стін (хоча й це важливо, особливо якщо взяти до увагу зростаючу кількість молодих людей, що шукають реалізації свого протестного настрою не в політичних партіях, а в ісламських гуртках, зрозуміло, радикальних). Виглядає так, що розпуск знадобився і для переговорів у Москві: у разі неможливості досягти того чи іншого компромісу Назарбаєву не потрібно було б відмовлятися підписати підсумковий документ, натомість досить було його тихо поховати неможливістю ратифікації (адже парламент не чинний)... Але є й інше завдання, на перспективу. Нові вибори дадуть президенту можливість не тільки привести до парламенту нових людей (звучить і такий аргумент), а й зробити важливі перестановки у виконавчій владі з метою сформувати власне чиновництво для згаданої Євразійської економічної комісії. Вже говорять, що комісаром від Казахстану там стане чинний зараз прем’єр Карім Масимов — фігура потужна, яка цілком здатна урівноважити оголошеного у Москві керівника комісії російського міністра Віктора Христенка, щоб не допустити у процесі прийняття рішень, як невипадково запевняли, домінування будь-якої держави. Так само невипадково заговорили, що в майбутньому комісії варто переїхати до Астани...
